Читати книгу - "Пастка-22"

розвідвідділу. Лінія фронту була вузенькою атласною стрічкою багряного кольору, що позначала передові позиції союзницьких сухопутних військ у кожному секторі материкової Італії.

На ранок після тієї ночі, як Голодний Джо побився навкулачки з Гапловим кошеням, дощ перестав падати в обох місцях. Злітна смуга почала підсихати. Потрібна була ціла доба, щоб вона затвердла, але небо залишалося безхмарним. Роздратування, що зріло в кожному чоловікові, переросло в ненависть. Спочатку зненавиділи піхотинців на материку, бо ті не спромоглися взяти Болонью. Далі зненавиділи саму лінію фронту. Люди годинами невтомно вдивлялися в багряну стрічку на карті й ненавиділи її, бо та не хотіла піднятися вгору і захопити ціле місто. Коли споночіло, вони зібралися в темряві з ліхтариками і продовжили своє моторошне чатування біля лінії фронту, немов сподіваючись колективною потугою своїх понурих молитов підняти цю стрічку догори.

— Просто не можу в це повірити! — вигукнув Клевінджер до Йосаріана голосом, який тремтів від обурення й подиву. — Якесь тотальне повернення до первісних забобонів. Вони плутають причини і наслідки. Це те саме, що стукати по дереву і схрещувати пальці на щастя. Вони дійсно вірять, що завтра ми не полетимо на завдання, якщо опівночі хтось підійде навшпиньки до карти й пересуне лінію фронту за Болонью. Уявляєш собі? Ми з тобою, напевно, тут єдині, хто не з їхав з глузду.

Опівночі Йосаріан постукав по дереву, схрестив пальці й вийшов навшпиньки зі свого намету, щоб пересунути лінію фронту за Болонью.

Рано-вранці капрал Колодни прокрався навшпиньки в намет капітана Блека, просунув руку під протимоскітну сітку, намацав його вологу лопатку й легенько потрусив капітана Блека, доки той не розплющив очей.

— Нащо мене будите? — пхикнув капітан Блек.

— Взяли Болонью, сер, — сказав капрал Колодни. — Я подумав, що вам варто про це знати. Виліт скасовується?

Капітан Блек піднявся на ліжку і став методично шкрябати свої довгі кістляві литки. Тоді одягнувся і виліз із намету — примружений, злий і неголений. Сяяло тепле сонце. Він спокійно глянув на карту. Безперечно, Болонью взяли. У наметі розвідвідділу капрал Колодни уже виймав з планшетів карти Болоньї. Капітан Блек голосно позіхнув, усівся в крісло, закинув ноги на стіл і зателефонував підполковнику Корну.

— Нащо ви мене будите? — пхикнув підполковник Корн.

— Уночі взяли Болонью, сер. Виліт скасовується?

— Про що ви говорите, Блек? — рикнув підполковник Корн. — Чому це виліт скасовується?

— Бо взяли Болонью, сер. Хіба виліт не скасовується?

— Звісно, що виліт скасовується. Невже ви думаєте, що тепер ми будемо бомбити своїх?

— Нащо ти мене будиш? — пхикнув полковник Каткарт до підполковника Корна.

— Взяли Болонью, — сказав йому підполковник Корн. — Я подумав, що тобі варто про це знати.

— Хто взяв Болонью?

— Ми взяли.

Полковник Каткарт дуже зрадів, адже звільнився від незручного зобов'язання бомбити Болонью без ризику заплямувати свою доблесну репутацію, яку він заробив, добровільно посилаючи своїх людей на це завдання. Генерал Дрідл також втішився новині про взяття Болоньї, хоч і розізлився на полковника Мудуса за те, що той його розбудив. У штабі також були задоволені й вирішили нагородити медаллю того офіцера, який узяв Болонью. Оскільки офіцера, який взяв місто, не знайшлося, вирішили вручити медаль генералові Пекему, адже одному лише генералові Пекему вистачило відваги попросити її для себе.

Отримавши медаль, генерал Пекем почав домагатись розширення своїх повноважень. На думку генерала Пекема, усі військові частини на театрі воєнних дій належало підпорядкувати Корпусу спеціальної служби, командиром якої буде сам генерал Пекем. Якщо бомбардування ворога не вважати спеціальною службою, часто розмірковував він уголос зі страдницькою посмішкою прихильника розсудливості, яка завжди, в усіх дискусіях була його вірною союзницею, то він узагалі не знає, що воно таке. На свій превеликий жаль, він не міг погодитися на посаду під керівництвом генерала Дрідла.

— Літати на бойові завдання, виконуючи накази генерала Дрідла, — це не зовсім те, що я мав на думці, — пояснював він з поблажливою посмішкою. — Я думав радше замінити генерала Дрідла або, можливо, піднятися вище за генерала Дрідла, де я міг би здійснювати нагляд за великою кількістю генералів. Розумієте, найцінніші мої вміння здебільшого адміністративні. У мене природний дар переконувати дуже різних людей.

— У нього природний дар переконувати різних людей у тому, що він недоумок, — повідомив під секретом полковник Карґіл колишньому РПК Вінтерґріну, сподіваючись, що той донесе цю несхвальну чутку до всього штабу Двадцять сьомої повітряної армії. — Якщо хтось заслуговує на цю посаду, то це я. І то була моя ідея — попросити медаль.

— Ви дійсно хочете піти в бій? — поцікавився колишній РПК Вінтерґрін.

— У бій? — жахнувся полковник Карґіл. — О, ні... ви мене неправильно зрозуміли. Звичайно, я в принципі не проти піти воювати, але найцінніші мої вміння здебільшого адміністративні. Також у мене є природний дар переконувати дуже різних людей.

— У нього також є природний дар переконувати різних людей у тому, що він недоумок, — сміючись, повідомив під секретом Йосаріану колишній РПК Вінтерґрін, коли прибув на Піанозу вияснити, чи правду кажуть про Майла та єгипетську бавовну. — Якщо хтось заслуговує на підвищення, то це я. — Насправді він уже був піднявся до екс-капрала, швидко змінивши кілька чинів відразу після того, як його перевели до Двадцять сьомої повітряної армії поштарем, але потім його понизили до рядового через огидні характеристики, які він уголос давав штабним офіцерам. П'янкий смак успіху ще більше сповнив його відчуттям власної моральності та надихнув на ще величніші звершення.

— Не купиш кілька запальничок «Зіппо»? — запитав він Йосаріана. — Їх потягли в самого начальника постачання.

— А Майло знає, що ти продаєш запальнички?

— Яке йому до того діло? Хіба Майло зараз ними торгує?

— Звичайно, що так, — сказав Йосаріан. — І не краденими.

— То ти так думаєш, — пирхнув колишній РПК Вінтерґрін. — Свої я продаю по долару за штуку. А скільки він бере?

— Долар і один цент.

Колишній РПК Вінтерґрін переможно хихикнув.

— Я завжди беру над ним гору, — злорадно похвалився він. — А що з тією єгипетською бавовною, яку він не може продати? Скільки він її купив?

— Усю.

— З цілого світу? Ну нічого собі! — злобливо реготнув колишній РПК Вінтерґрін. — Ну і йолоп! Ти був з ним у Каїрі. Чому ж ти його не