Читати книгу - "Артур і помста жахливого У"

перспектива отримати Селенію з перерізаним горлом. Треба поміркувати. Поворушити мізками. Знайти несподіване рішення. Отже, головне тепер — не поспішати.

— Я знаю, чому Селенія втратила матір! Миро розповів мені про це! — закричав Артур, щоб привернути до себе Упиреву увагу.

— Веселенька оповідка, чи не так? Сподіваюся, вона тобі припала до смаку. Та не сумуй — незабаром я ще й не таку вигадаю — значно цікавішу! Виключно для тебе! Щоб мав що читати довгими зимовими вечорами! — збиткувався Жахливий У.

І, підштовхуючи вперед свою полонянку, він зайшов у столицю. Артур поволі відступив, щоб мініпути встигли сховатися в безпечне місце і там помізкувати, як зупинити Упиря й порятувати принцесу. Та з мініпутів ніякі стратеги й нездалі полководці. Побачивши Упиря, вони відчули себе беззахисними, як кури перед атомною бомбою.

— Зачекайте! А чому б нам не повторити те саме! Адже я тепер — принц, отже — рівний із принцесою! І я віддам своє життя в обмін на її, — намагаючись зупинити Упиря, умовляє його Артур.

— Ні! — рвучись уперед, закричала злякана Селенія.

Це додав їй сили страх втратити Артура. І Упиреві ледве вдалося втримати відчайдушну принцесу у своїх чіпких рукоклешнях. Він так сильно стискує Селенію, що їй перехопило подих і вона захапала повітря ротом, через що уподібнилася до золотої рибки, що її упіймав рибалка-браконьєр. Не маючи змоги промовити й слова, принцеса дивилася на Артура широко розплющеними очима.

— О, як це шляхетно! Знаєш, Артуре, ти колись мав шанс вирватися вперед — стати героєм. Тоді я, можливо, й пристав би на твою пропозицію. Та сьогодні мої плани дещо інші, і твоє примітивне життя мене не цікавить! — голосом контролера, що впіймав у трамваї «зайця», відповів Упир.

— А чи можна поцікавитися у пана У, у його світлості, що це за винахідлива думка визріла в його голові? — напівжартома, напівсерйозно спитав Артур, вирішивши одночасно вивести У на чисту воду і пригостити його лестощами. А що як він викаже щось важливе?

Хід правильний. По-перше, диктатори і злочинці завжди вабкі до лестощів, а по-друге, вони люблять попишатися і поплескати язиком перед натовпом. Упир зупинився і став у позу, ніби збирався давати інтерв'ю.

— Я й справді маю гігантські плани. І перший із них — покинути ці жалюгідні континенти, де вже давно ніщо не відповідає ні моїм зацікавленням, ні моїм запитам, — скандував У так, ніби читав вірші біля дошки. — Я маю намір піти в інший світ, який більше відповідає моєму зросту і моєму генію. Я задумав… дещо цікавіше! — загадково додав він, піднявши палець угору.

Артурові почало вияснятися.

— Так це ви написали листа на рисовому зеренці? — нарешті вигукнув хлопчик. Ось і розгадка таємниці, що так довго йому не давалася… — Ви покликали мене на допомогу, бо були певні, що я вважатиму вашого листа за листа від моїх друзів? І прийду їх рятувати. Інакше кажучи, проникну у ваш світ за допомогою променя, що відчиняє двері в країну мініпутів! Але вас цікавлять не зменшувальні властивості променя, а збільшувальні. Ви не знали, коли буде промінь… А я мимохіть вам повідомив, коли можна сподіватися на поворотний промінь. І ви хочете ним скористатися!

Якби кінцівки У не були зайняті Селенією, він би зааплодував Артурові.

— Браво, хлопчику! Ти й справді проник у мій задум! — визнав У.

Щоб знайти рисове зеренце, Упиреві довелося споряджати цілу експедицію. В хащах Шостого континенту він відшукав нишпорку-аматора, який вивчив людський дім, як власну кишеню. Коли Жахливий У пояснив йому, яке воно — те зеренце, нишпорка показав йому шлях до кухні і місце, де зберігається крупа. Трубами Упир заліз на перший поверх і проник до кухні. Першою людиною, яку він там побачив, була Маргарита. Кухня була її володінням, і панувала вона там на повну силу. Упир спостерігав, як старанно і захоплено бабуся готує страви, і не міг відірвати очей від цього надзвичайного видовища. Як зачарований, він позирав на кухонне начиння, на плиту, яка від легкого помаху руки починала нагрівати страву, на воду, що бігла з крана на першу вимогу, на міксер, який за кілька секунд перетворював чудові фрукти на найсмачніше пюре. Його захоплювало все: млинок для перцю і тостер, з якого вискакував хліб, холодильник, який ховав у собі шматочок зими, і спіральний штопор, що в момент витягував корок із будь-якої пляшки. Та більш за все сподобався Упиреві предмет, за допомогою якого Маргарита готувала овочі.

Колись по дорозі в супермаркет бабуся купила набір тертушок і ножів, щоб фігурно нарізати овочі. Ними можна було перетворити редиску на квітку, зробити мереживо з яєць, а шматок ріпи подати як зірку із п'ятьма променями. Освоюючи придбане, бабуся цілісіньку годину на кухні випробовувала тертушки та ножі на всіх овочах, які їй вдалося знайти в холодильнику. Демонстрація властивостей овочевих ножів остаточно добила Упиря. Ось воно — справжнє мистецтво, справжній талант! І все це задля того, щоб гарно подати сніданок! У монстра аж сльози навернулися на очі. А таке з ним відбувалося дуже рідко. Бо ті сльози виїдали очі — це по-перше; по-друге, його розум збочен-ця забороняв емоціям виходити назовні. Почуття Упир виявляв у виняткових випадках.

Але тут, на цій кухні, ставши свідком, як народжуються витвори мистецтва, поєднавши у собі тендітність краси і утилітарність геометричної форми, його світлість Упир направду не знаходив слів. Він відчув відродження до нового життя. Ніби його серце, що так довго мовчало, знову застукотіло в грудях. Зазвичай у його голові стукав лишень відбійний молот. Тепер у вухах буйно звучав Вагнер. Саме тут, на кухні, Упир вирішив почати життя з чистого аркуша. Поважна пані на ім'я Маргарита настільки зачарувала його, що він почав щодня проникати на кухню, щоб помилуватися нею. Інколи йому вдавалося заснути в якійсь шафі і проспати в ній до ранку. Одного разу вночі на нього напала жахлива істота, озброєна струменем отрути. Та оскільки Упир давно вже складався із шкідливих субстанцій, отрута на нього не подіяла.

Жахливий У познайомився із Артуровою матір'ю, доволі дивною жінкою. І справді, щоб знайти склянку і налити в неї води, вона відчиняла всі дверцята у всіх шафах, охкаючи й ахкаючи. Та ніколи нічого не знаходила, і врешті-решт лишалася без води, аби тільки припинити безконечні пошуки. Та навіть Упир уже вивчив, де що зберігає бабуся!

Він, до речі, примітив, де сховано велику пляшку віскі, до якої часом навідувався Арчибальд. Майже три роки Жахливий У протримав Арчибальда у в'язниці, та, спостерігаючи за