Читати книжки он-лайн » Пригодницькі книги 🏞️🌲🌊 » Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Читати книгу - "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"

187
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 118
Перейти на сторінку:
тим, хто жив його щедрістю, веселитися, ніби надворі красне літо й сонце сяє.

По цій мові Шкіряна Панчоха знову похнюпився й затулив руками суворе зморшкувате обличчя. Тепло в кімнаті й енергія, з якою Річард зрошував собі горлянку, швидко зрівняли його з рештою відвідувачів, і він, узявши двійко кухлів, подав один мисливцеві й вигукнув:

— Веселіше! З різдвом тебе, друже! Красне літо й сонце сяє? Та чи не осліп ти, Шкіряна Панчохо? Надворі зима й світить місяць. Почепи-но оці окуляри й протри очі!

З турбот сивіє голова, —

Тож пий до дна,

Тож пий до дна!

Послухайте, старий Джон заспівав… Ну й нудота ці індіанські пісні, га, майоре? Мабуть, вони не знають, що таке мелодія!

Поки Річард співав і базікав, могіканин затяг одноманітний журливий мотив, похитуючи в такт головою й погойдуючись усім тілом. Слів у тій пісні було небагато, а співав він делаварською мовою, тож ніхто, крім Натті, не розумів, про що він співає.

Товариство тим часом розділилося на два гурти. В одному — жваво обговорювали різні важливі речі, здебільшого лікування корости у свиней і проповідь містера Гранта; в другому — увагу слухачів привернув доктор Тодд, який силкувався вченими словами пояснити Мармедюкові особливості рани молодого мисливця. А могіканин далі собі співав, обличчя його під шапкою чорного густого волосся стало суворим і навіть жорстоким; голос лунав усе гучніше й гучніше і нарешті досяг такої сили, що присутні змушені були припинити розмови, бо не чули один одного. Мисливець знову підвів голову й лагідно звернувся до старого воїна мовою делаварів. Для зручності читачів ми перекладемо їхню розмову.

— Чи варто, Чингачгуку, співати про давні бойовиська і про ворогів, яких ти переміг, коли біля тебе — найзапекліший ворог, що відібрав у Молодого Орла його права? Я бився незгірш будь-якого воїна з твого плем’я, проте не хизуюся своїми подвигами в такий час…

— Соколице Око, — мовив індіанець, непевно зводячись на ноги, — я — Великий Змій делаварів. Я вмію вистежувати мінгів, як вуж вистежує яйця дрімлюги, і вбивати їх одним ударом, немов гримуча змія. Біла людина дала Чингачгукові томагавк — ясний, наче води Отсего у світлі призахідного сонця, але він ще червоний від крові мінгів.

— А навіщо ти вбивав мінгів? Чи не заради того, щоб зберегти ці води й землі для дітей твого батька? І хіба вони не були віддані, за урочистою угодою, Пожирачеві Вогню? Хіба не тече кров воїна в жилах молодого вождя, який має право говорити голосно тут, де голос його тепер ледь чути?

Слова мисливця, здавалось, привели індіанця до тями. Він повернувся до присутніх і пильно подивився на суддю, тоді, стріпнувши головою, відкинув з чола чорне волосся, і його очі запалали гнівом. Він ніби втратив самовладання, — рука мимохіть потяглась до томагавка, що стирчав за поясом, та раптом очі його погасли. Широко й дурнувато посміхнувшись, він обома руками схопив кухоль, який цієї хвилини поставив перед ним Річард, плюхнувся на лаву й одним духом вихилив напій. Він був уже такий п'яний, що насилу поставив кухоль на стіл.

— Не проливай крові! — вигукнув мисливець тієї миті, коли індіанець був схопився за томагавк. А тоді промурмотів: — А втім, він п'яний і не заподіє нікому шкоди… Так завжди з індіанцями: дай їм хмільного — і вони про все на світі забувають. Ну, та настане все-таки час, коли справедливість переможе. Треба тільки набратися терпіння.

Натті все це говорив делаварською мовою, і його, звісно, ніхто не зрозумів. Але тільки-но він скінчив, як Річард закричав:

— Еге, старий Джон зараз звалиться з ніг! Капітане, влаштуй його на ніч десь у клуні, — я заплачу. Я сьогодні багатий, удесятеро багатший, ніж Дюк з усіма його землями й цінними паперами!

З турбот сивіє голова, —

Тож пий до дна,

Тож пий до дна!

Пий, Гайраме, пий, містере Долить-л, — пий, тобі кажу! Сьогодні ж бо різдвяна ніч, а таке буває лише раз на рік!

— Хе-хе-хе!.. Сквайр сьогодні щось розспівався, — захихотів Гайрам, обличчя якого вже блаженно розпливалося. — Ми таки побудуємо церкву, га, сквайре?

— Та що там церкву, Дулітле! Собор! Ми вибудуємо справжній собор — з єпископами, священиками, дияконами, церковними старостами, ризницею і хором; і з органом, і з органістом, і з міхами! Хай мене чортяка вхопить, як полюбляє казати Бенджамін, ми спорудимо ще одну дзвіницю з другого боку й матимемо дві церкви! Ну що, Дюку, потрусиш гаманцем? Ха-ха… То потрусиш гаманцем, братику суддя?

— Ти наробив стільки галасу, Діку, — відказав Мармедюк, — що я не розчув слів доктора Тодда… Здається, ви сказали, сер, що рана може загноїтися в таку холодну погоду і стати небезпечною?

— Це виключено, абсолютно виключено, — мовив Елнатан, марно силкуючись плюнути в камін. — Не може навіть такого бути, — щоб рана, так добре перев'язана, загноїлася, та ще коли куля у мене в кишені! Здається, ви казали, сер, що молодик житиме у вашому домі, тож найкраще буде, мабуть, коли я включу все в один рахунок?

— Так, одного вистачить, — відповів Мармедюк з лукавою посмішкою, яка часто з'являлась у нього на обличчі, причому неможливо було здогадатись, чи то він задоволений розмовою, чи то глузує тайкома із співрозмовника.

Тим часом господареві пощастило завести індіанця в хлів і покласти його там на соломі; вкритий власною ковдрою, Джон проспав на соломі до самого ранку.

Майор Гартман теж незабаром розвеселився і почав щось вигукувати. Склянка за склянкою, кухоль за кухлем, — отак бенкет затягся до світанку, поки нарешті старий німець висловив бажання повернутися до «палацу». На той час майже всі гості вже розійшлися, але Мармедюк надто добре знав звички своїх друзів і не пробував забрати їх раніше. Проте, як тільки майор сказав, що хоче спати, суддя поспішив цим скористатися, і всі троє полишили пивницю. Місіс Голлістер сама провела їх до дверей, напучуючи, як їм краще вийти з її закладу.

— Обіпріться на містера Джонса, майоре, — заклопотано радила вона, — він молодий і буде вам підтримкою. Дуже, дуже рада була вас бачити у «Хоробрім драгуні»! І що ж тут лихого, коли ми зустріли різдво з веселим серцем? Адже ж ніхто не знає, коли до нас завітає печаль. Ну, на добраніч, судде, і бажаю вам усім щасливого різдва.

Всі троє, як могли, відповіли на її побажання й рушили різною, добре второваною дорогою, тримаючись середини. Все було гаразд аж до самих воріт «палацу», але тут почалися

1 ... 39 40 41 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піонери або Біля витоків Саскуеханни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Піонери або Біля витоків Саскуеханни"