Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

не почуваються, бо, звиклі до власної ініціятиви, вони знаходять самі собі нового. Отарний москвин, якого ціле життя унапрямлюється владою, втративши свого «батюшку», розгублюється, безпорадно і хаотично бунтується, аж з’явиться звідкись новий «батюшка» і батогом їх заспокоїть. З полегшенням зітхає тоді москвин: маємо знову «батюшку» — він охоронить.

Тому–то кат Іван IV втримався на троні, а Івана VI, невдаху і недошлого царя, москвини задушили, як щура. Пьотр І душив кого хотів, але недотепу Пєтра III скинули москвини з трону і також задушили. Твердий Нікалай І перевішав «мятєжнікав», але «мятєжнікі» застрелили м’якого Нікалая II в льоху. Бунтувалися москвини лише проти охлялої влади, а сильній лизали «караючу» руку, подивляли, шанували і навіть любили» (за: Д. Донцов. «Московська отрута»).

Всі московські бунти: Болотнікова в 1611 р., Є. Пугачова 1773 р., декабрістів у 1825 р., В. Лєніна в 1917 р. викликали династичні кризи, а ніщо інше. Всі ті бунти йшли під династичними гаслами: за Дмітрія в 1611 р., за Пєтра III в 1773 р., за Канстантіна в 1825 р. Соціяльні ж гасла — «ґрабь наґраблєннає» були лише демагогією провідників. Московський нарід бунтувався НЕ ПРОТИ самодержавства, але ЗА ЛІПШЕ, на його думку, САМОДЕРЖАВСТВО, а не за «ґнілой» європейський лібералізм чи соціялізм. Протягом усієї своєї історії москвини не зробили ані одної–єдиної спроби обмежити самодержавство своїх володарів. Гірше того: коли нагода обмежити самодержавство сама лізла до рук, як за Анни в 1730 році, то і тоді москвини самі ту нагоду знищили. Ще гірше! Самодержець Пьотр сам передавав частину своєї влади дворянству, сам наказував йому брати самоуправу, а москвини саботували його накази про самоуправу, навіть ризикуючи головами.

Ніколи в своїй історії москвини не повставали проти деспотії своїх володарів. Вся Україна роками горіла вогнем повстань проти червових деспотів, а в Московщині не була ані одного повстання проти них. Було повстання моряків у Кронштаті, але ж весь московський флот складався на 80% з українців. Війна проти Юдєніча, Дєнікіна, Колчака большевицьких армій — це була боротьба лише претендентів на диктатора. Московський нарід піддержав В. Леніна, бо царські лєніни завели. Спроба ж московських соціялістів організувати повстання в Сибіру потерпіла жалюгідне фіяско: москвини її цілком не піддержали. Причину сформулював пізніший «генерал із народа» К. Ворошилов: «А. Кєрєнскій — его баба–балтуха, а В. Ленін — ето хазяін».

Від перших днів своєї держави по сьогоднішній день москвини мають без перерви азійсько–деспотичні уряди і не показали найменшої охоти обмежити їх деспотичність. Не те що демократизація, але навіть звичайна лібералізація московського уряду означає хаос у Московщині. «Допустити до ліквідації принципів диктатури і централізму в державі і партії — це значить зліквідувати два нарізні камені, на яких стоїть будова СССР (В. Лєнін); «Лучше дєспатічний діктатар, нєжелі раздєлєніє Расіі» (А. Кєрєнскій).

Так! Ліпше жахлива деспотія для Москвина. Це є свята, незрушима догма московського народу. Від X до XX ст. включно.

ЕВРОПЕЇЗОВАНА МОСКОВЩИНА — ЦЕ ТАКА САМА НІСЕНІТНИЦЯ, ЯК І ТРАВОЇДНИЙ М’ЯСОЖЕР.

Примусити москвинів європеїзуватися — це те саме, що примусити їх ходити на руках догори ногами. Чи довго ходили б? На це питання історія ВЖЕ ВІДПОВІЛА.

X

МОСКОВСЬКЕ ДВОРЯНСТВО

Пращай, нємитая Расія

Страна рабоф, страна гаспот,

І ви, мундіри галубіє,

І ти, паслушний ім нарот.

М. Лєрмонтов

За середньовічних часів, коли щойно витворювалися форми державного управліня, шляхта діставала від держави (короля) землю разом з людьми, що на ній жили, як платню за службу державі. Шляхтич був зобов’язаний стягати з місцевого населення і передавати владі державні податки; під час війни шляхтич мусив організувати з своїх людей і озброїти своїм коштом військовий відділ та ним командувати в державному (королівському) війську. За мирних часів мусив керувати всім життям своїх людей. По смерти шляхтича звичайно ці обов’язки і всі права на землю і людей переходили його синам (часто лише старшому синові, як в Англії, напр.), отже, ставали спадковими в роді. Така чи подібна система була тоді в цілій Европі.

Европейська шляхта виховувалася на великій спадщині старовинних Еллади та Риму. Европейська шляхта знала і розуміла грецьких, римських, християнських філософів. Мала і розуміла ідеї морального обов’язку, чести, права, ідею боротьби за свободу і гідність, ідею життєвої мети і т. п. З тих ідей, з того світогляду зродилася і виросла в Европі ідея лицарства. Створилася окрема класа, окремий стан лицарів, людей, що присвячували своє життя боротьбі за вищі ідеї (напр., поширення християнства, визволення гробу Господнього тощо), а між ними й ідеї служити своїй нації, своїй державі (королеві). Лицарі зорганізувалися в лицарські ордени, метою яких було шукати нагод прислужитися батьківщині чи ідеї. Як знаємо, один з найкращих представників європейського лицарства, високоосвічений (скінчив університет в Европі) наш князь Дмитро Вишневецький саме на тих ідеях заснував в XVI ст. наш славний лицарський орден — Запоріжжя.

Геть у цілком протилежних умовах зароджувалася і виростала шляхта московська. Вона почала була народжуватися з нащадків наших українських дружинників, які колись із своїми князями зайшли до Московщини, але їх було надто мало, а головне, вони не мали часу вирости на окрему класу, бо скоро вся Москвщина опинилася в Татарській державі і під азіятськими культурними впливами.

Татари належали до мисливсько–кочового культурного кола, і їхня філософія та світогляд були цілком протилежні в багатьох аспектах світоглядові та філософії європейського лицарства (тямки: особистої гідности, гідности жінки, права особи, свободи, чести, святости слова і т. п.).

Відрізана від європейських культурних впливів дика Московщина попала під непереможний (для тих дикунів) вплив татарської філософії життя і світогляду і за 300 років співжиття з татарами твердо їх засвоїла. З причин, про які ми вже згадували, татарський духовий вплив був надзвичайно сильний; такий сильний, що навіть християнство не могло його побороти, попри героїчні зусилля єпископів–українців в Московщині. Навіть Московська Церква духово потатарщилася.

У татарському світогляді не було місця для ідей європейського лицарства, тому і в реальному житті не було місця для чого–небудь подібного на лицарський стан, лицарський орден, на справжню шляхту. Тому–то московське «дворянство» не могло стати шляхтою в європейському розумінні цього слова і, справді, ніколи шляхтою не було. Московські дворяни були такими же підлими рабами, як і їхнє простолюддя, з таким же примітивно–дикунським світоглядом, як і воно. Це віддзеркалилося і в самій назві «дворянство» (термін «благородство» занесли до московської мови українці, і то аж у XIX ст.).

Найвищим і єдино зрозумілим ідеалом життя є