Читати книгу - "Том 9"

під віконце: (2)

«Добривечір!» — «Прощай, серце!»

Горе ж тому, хто любиться, (2) як день, так ніч все журиться:

Ой високо сонце сходить, (2) чогось мила смутна ходить.

Знати її по личеньку, (2) що не спала всю ніченьку.

Знати її по білому, (2) що журиться по милому.

Парал. тексти: з іншою мелодією — Лисенко, IV хор., № 8; Хведорович, № 34; без нот — Чуб., V, ст. 252, № 196; ст. 130, № 277; ст. 58, № 129; Довнар-Запольс-кий. Песни пинчуков, № 499.

Ой горе, горе, а ще гірше буде, ой судять мене, молодую, люде.

Ой нехай судять, нехай ще й говорять, моєї натури не перестановлять.

Бо моя натура, як у того тура !, бо моє серденько завжди веселеньке.

Вар. мелодії у Конощенка, І, № 18. Парал. тексти: з іншою мелодією — ibid, II, № 33; без нот — Popowski. Piesni ludu rus. we wsi Zalewanszczyznie.— Zb. wiad, VIII, № 71.

Вже вечір, вечірг вже вечоріє, моє серденько все веселіє.

Сонце низейко, вечір близейко, мойму милому стежка виднейка.

Стежка виднейка, іти зблизейка, пущу в садочок,—* не вчує ненька.

Як упускала, ручку стискала, як випускала, з жалю вмлівала.

— Іди, мій милий, іди, мій орле... Нащо зійшлись ми? На люте горе!

Вар.: «Од самого тура».

Нащо ж я тебе вірне кохаю?

Ми ж розійдемось, як стежки в гаю.

— Є в мене жінка ще й діток двоє,

ТІЛЬКИ не горнеться 1 2 серденько моє! j

Парал. тексти з іншими мелодіями у Балліної, № 40, Роздольського — Людкевича, № 545, і Конощенка, І, № 56. У Конощенка текст дуже близький до нашого, тільки вірш шестискладовий. Строфа, якої тут бракує (сьома, забута Лесею), у Конощенка зложена так:

Ой серце-козаче, хрещатий барвінку, признайся по правді,

А чи маєш ти жінку.

Парал. тексти без нот: Чубинсышй, V, ст. 45, № 103; Милорадович. Нар. обр. и песни Лубенск. у., ст. 116, № 16.

— Вчора була суботойка, а ниньки неділя,— чом у тебе, мій милейкий, сорочка не біла?

— Ой як вона буде біла,— вже третя неділя.

Мати стара нездужава, сестра не схотіла.

— Перебреду бистру річку, стану на пісочку, ой виперу, вимахаю милому сорочку.

— Годі тобі, моя мила, сорочечки прати, бери серпа, іди в поле пшеничейки жати.

— Не жала я в свого батька і в тебе не буду. Збудуй мені коршомойку, шинкувати буду.

— Бодай-бо ти, моя мила, того не діждала, ой щоб моя господиня в шинку шинкувала.

Подібна ритмічна схема у Кольберга, Wolyn, № 287 (там же під № 387 варіант до 1 і 3 строф з мелодією, подібною до № 89 нашого збірника), і у Лисенка, VII, № 37; здалека нагадує і № 38 у Демуцького.

142

(Співають звичайно парубки, виїжджаючи на ніч пасти коні).

Чорні гочі, пора спати, завтра рано треба встати, коникові обрік дати.

Коникові обрік дати, (2) до дівчини поїхати.

Як приїхав під ворота, (2J вийшла дівча, краща злота.

Як приїхав під віконце, (2) вийшло дівча — от як сонце.

Взяла коня за гнуздечку, (2) а козака за ручечку.

Веде коня у стаєнку, (2) а козака — у світьолку.

Дала коню вівса-сіна, (2) козакові — меду-вина.

Сама сіла конець стола, (2) до козака — аж ні слова.

— Чого мила посмутніла — чи жаль коню вівса-сіна, чи козаку меду-вина?

— Не жаль коню вівса-сіна (2) ні козаку меду-вина,

тільки жаль мні молодості, (2) що не живем по щирості.

Споріднена мел.: Kolberg. Wolyn, № 281. Парал. тексти з іншими мел.— ibid., № 251 і 252; без нот: І. Колесса, ст. 285, № 31-6 і в; Бессараба, Херс., № 318 і 319; Метл., 74—76; Гол., III, ч. 1, ст. 49; Чуб., V, ст. 41, 545.

— Ой чом, коню, води не п’єш? Десь доріжку чуєш? Ой чом, сину Василино, вдома не ночуєш?

— Ой як мені, моя мати, вдома ночувати?

Темна нічка, невидная, ні з ким розмовляти.

— Ой маєш ти, мій синоньку, коня вороного, веди його до стаєнки, говори до його.

— Ой що ж мені, моя мати, з конем за розмова,— я до його цілу нічку — він мені ні слова.

Я дам коню в’язку сіна, він на сіні ляже, ой він мені, молодому, правдоньки не скаже.

♦ ♦

*

Ой на ставу, на ставочку качечка ночує...

Не будемо, серце, в парі, душа моя чує.

Не будемо, серце, в парі через воріженьки, через тії воріженьки, що живуть близенько.

Близька мелодія у Конощенка, І, № 40. Паралелі з іншими мелодіями: Kolberg. Wolyn, № 491; Конощенко, III, № 15; без нот: Гільтебрандт, LXXVII (з Кобринськ.

в., Гродненськ. г.); Kolberg. Wolyn, № 490; Rokossowska, 170, № 9, 196, № 34 (до 6-ї строфи); Z. D. Mat. etnogr. z okolic Pliskowa, № 156; Шухевич. Гуцулыцина, III, ст. 158, № 10; Чуб., V, 1193, № 14.

Дівчинойка по гриби ходила, в зеленому гаю заблудила. (2)

Приблудила під Дуб зеленейкий — аж там стоїть козак молодейкий. (2)

— Ой козаче, козаче-гультяю, виведь мене на доріжку з гаю, бо дадебі дороги не знаю.

— Ой якби ти дороги не знала, то б ти мене гультяєм не звала, а обняла б та й поцілувала.

— Ліпше буду цілу ніч блудити, а не дам ся з розуму зводити. (2)

* *

*

Ой у полі козак траву косить, а дівчина дитину виносить: (2)

— Ой на тобі, козаче, дитину,

як не візьмеш, на межі покину. (2)

— Дам я тобі половину овець, лиш не кажи, що я йому отець. (2)

Дам я тобі корову й телятко, годуй, годуй малеє дитятко. (2)

— Не хочу я твого статку брати, таки буду на тебе казати. (2)

Ой у лісі козак листи пише, ніженькою дитину колише. (2)

—