Читати книгу - "Галапагос"

аби час знову спливав приємно, — треба забути про погану новину — і край.

— Неправда, — мовив він. — Цього не може бути.

— Гадаєш, я танцюю задля втіхи? — спитав 'Зігфрід і, відступаючи від брата, мимоволі затанцював.

Потім, знов-таки мимоволі, підійшов до капітана й заявив:

— Життя моє пішло під укіс. Мабуть, і жити мені було не варто. Принаймні я хоч ніколи не дозволив собі, щоб якась бідолашна жінка народила від мене ще одне страхіття.

— Я почуваю себе таким безпорадним… — промовив капітан і пригнічено додав: — І таким жахливо п'яним… Боже, я ж був певен, що ні за що більше не відповідатиму! Я такий п'яний… Думки не тримаються купи. Скажи, що робити, Зіггі?

Він був надто п'яний, щоб принести бодай якусь користь, тож просто стояв собі з відвислою щелепою й виряченими очима, поки Мері Хепберн, Хісако та 'Зігфрід — у ті хвилини, коли припиняв свій танок, — підтягли корму судна за допомогою автобуса до самого причалу, а потім поставили автобус впритул, щоб по ньому перелізти на нижню палубу, бо потрапити на неї інакше не випадало.

І тут ви, звичайно, маєте право спитати: «А хіба не розумно вони це придумали? Хіба б вони зробили це, не маючи великого мозку? Нині напевне ніхто б не здогадався, як облагодити таке діло» тощо. Але ж їм зовсім не довелося б виявляти цю винахідливість, та й не потрапили б вони в такі скрутні обставини, якби через інших людей з великим мозком планета не стала, по суті, непридатною для життя.

Сказав «Мандаракс»:

Що втратиш в одному — надолужиш в іншому'

Патрік Реджінальд Чалмерс (1872–1942)

Вони гадали, що найбільшого клопоту їм завдасть непритомний Джеймс Уейт. Та насправді найбільше клопоту буде від капітана, надто п'яного, щоб йому можна було довірити хоч якусь ланку в цьому людському ланцюгу; цей чоловік тільки й робитиме, що скиглитиме на задньому сидінні автобуса про те, який він п'яний.

Капітан знову став гикати.

А ось як вони перетягли на судно Джеймса Уейта. На причалі лежало досить кормового тросу, щоб з його вільного кінця зробити щось схоже на упряж. То була ідея Мері Хепберн, вона ж таки її й здійснила, бо, хоч би що там казати, мала досвід в альпінізмі. Вони поклали вже запряженого Уейта поряд з автобусом,

Тоді Мері, Хісако й Зігфрід вилізли на дах і почали якнай обережніше підтягати його до себе. А потім, знову ж таки втрьох, перенесли його вже з даху автобуса через поруччя на палубу. Згодом вони переправлять його на верхню палубу, де він ненадовго прийде до тями — на час, достатній, щоб узяти шлюб із Мері Хепберн.

Потім 'Зігфрід вернувся назад і сказав капітанові, що тепер його черга переправлятись на борт. Капітан, знаючи, що матиме вигляд дурня, як полізе на дах, зволікав. Стрибати, коли ти п'яний, легко. А от дертися вгору — справа зовсім інша. Чому мільйон років тому так багато хто з нас навмисне час від часу розгладжував спиртним найголовніші звивини в нашому мозку — це лишається для мене цікавою загадкою. Мабуть, так ми прагнули підштовхнути еволюцію у правильний бік — у бік зменшення мозку.

Отже, капітан, зволікаючи і намагаючись говорити розсудливо й поважно, хоч ледве спромігся б сам підвестись, звернувся до брата:

— Я не дуже певен, чи той чоловік почував себе досить добре, щоб його термосити.

Зігфрід уже втратив із ним терпець. Тож сказав:

— Гірше не вигадаєш, чи не так? Адже ми цього бідолаху вже туди перетягли. Може, нам слід було натомість викликати вертоліт, щоб він переправив його просто до весільної зали в готелі «Уолдорф-Асторія»?

На цьому завершилась остання розмова між братами фон Кляйстами, коли не рахувати вигуків «гоп!», «ну. ж бо!», звуків «гуп!» та інших, поки капітан знов і знов робив марні спроби видертися на дах автобуса.

Нарешті це йому таки вдалося, хоч почував він себе вкрай приниженим. З автобуса на палубу він перейшов уже без сторонньої допомоги. Після цього 3ігфрід звелів Мері й решті пасажирів теж перебиратися на судно й допомогти там*Уейтові, якого всі вважали за Вілларда Флемінга. Мері виконала цей наказ, подумавши, що для нього вилізти на дах автобуса без чиєїсь допомоги було справою чоловічої честі.

Тепер Зігфрід стояв на причалі сам і дивився вгору на інших. Всі сподівалися, що він приєднається до них, але цього не сталось. Зігфрід сів за кермо. Хоч суглоби в нього несамовито сіпалися, він усе-таки запустив мотор. Він мав намір чимдуж помчати назад до міста, там у щось влетіти й розбитись на смерть.

Та 'Зігфрід не встиг навіть рушити з місця — його оглушила ударна хвиля від ще одного потужного вибуху. Він стався не в місті і не на околиці, а нижче за течією — здається, десь у безлюдних болотах.

38

Другий вибух був такий самий, як і перший. Знов ракета спарувалася з радіолокаційною тарілкою. Цього разу то була тарілка на невеличкому колумбійському вантажному судні «Сан-Матео». Перуанський пілот Рікардо Кортес, який вдихнув у ракету життя, гадав, що спаровує її з тарілкою радіолокатора на «Баійї де Дарвін», хоч насправді судію вже було позбавлене й цієї тарілки, і, з погляду ракетної боєголовки, сексуальної привабливості.

Майор Кортес зробив те, що мільйон років тому називалось невмисною помилкою.

Треба ще додати, що Перу ніколи не наважилося б атакувати «Баійю де Дарвін», якби «Круїз віку до витоків природи» проходив відповідно до плану, з повним комплектом знаменитостей. Перу було не таке вже й глухе до світової громадської думки. Та круїз скасували, і «Баійя де Дарвін» опинилася в досить скрутному становищі: тепер вона перетворилася на потенціальне військово-транспортне судно, заповнене людьми, тобто «особовим складом військового флоту», який аж проситься, щоб його висадили в повітря, чи підпалили напалмом, чи розстріляли з кулеметів, чи щось іще.

Отже, ті колумбійці пливли собі під місячним сяйвом болотистою затокою в бік відкритого моря, додому, їли вперше за тиждень пристойні харчі й гадали, що їхня радіолокаційна тарілка, обертаючись довкола, стереже їх, мов діва Марія. Ні, вона не дасть, щоб їх спіткало лихо! Мало ж вони знали…

До речі, їли вони м'ясо підстаркуватої дійної корови, від якої молока все одно було небагато. Саме вона лежала під брезентом на ліхтері, що привіз товар на «Сан-Матео», — дійна корова, але тоді ще зовсім жива. А повантажили її на борт якнайдалі від порту, щоб натовп людей на березі її не побачив. Бо ті