Читати книгу - "Танці утрьох"

так із нею схожі, наші смаки повністю співпадають, хіба дивно, що їй так сподобався Михайло і вона не змогла встояти перед такою спокусою? Можна зрозуміти і Михайла. Ми подібні з Наталею. І зовнішньо, і внутрішньо. Якщо він полюбив мене, то, звичайно, відразу, можна сказати автоматично, полюбив і її. Крім того, є ще одна обставина, що не дає мені ніякого морального права засуджувати їх — вони майже ровесники і цвітуть, немов троянди, горять любовним полум’ям такої сили, яка можлива тільки в молоді роки. Для мене ці роки, на жаль, уже далеко позаду».

Марина Рубіна була мудрою жінкою. Мудрою і розважливою. Вона розуміла, що якщо розповість усе, відоме їй, Наталі чи Михайлові, то втратить їх обох. Навіть якщо не влаштовуватиме сцен. І Наталя, і Михайло, будучи людьми порядними, не зможуть перебувати поруч з Мариною, знаючи, що завдають їй болю. І Марина таїлася, спостерігаючи за ходом подій.

«Сьогодні вночі Михайло сказав мені, що ніколи не покине мене, що хоче мати дочку, схожу на мене. Я, як і годиться в таких ситуаціях, відповіла, що хочу сина. Це було дуже зворушливо. Я довго не могла заснути. Усе думала про нього, про Наталю. Може, треба буде все-таки сказати йому? Ні, це зруйнує все. Я залишуся зовсім сама. Життя без Наталі, так само як і без Михайла, я не уявляю», — призналася Марина.

За вікном загарчав грім. Грізно і зловісно. Починалася гроза. Перша гроза у цьому році після морозної затяжної зими. Гроза асоціюється з очищенням, є символом нового. Але замість радості Кононов відчував на душі моторошне заціпеніння.

Гортаючи сторінку за сторінкою, Кононов починав дедалі краще розуміти, яку величезну роль в особистому житті Марини відіграла Наталя Воробйова. До Наталі Марина відчувала не просто дружні почуття, а щось на зразок платонічної любові. Марина, можна сказати, удочерила дівчинку з украй неблагополучної родини. Усіляко сприяла її професійному росту — саме завдяки Марині Наталя зробила запаморочливу кар’єру акторки і манекенниці. Довгий час, майже до самого весілля Марини, Наталя жила з нею, незважаючи на те, що вже давно могла самостійно зняти квартиру… Однак після весілля Рубіної, дівчина переїхала у власну квартиру, обладнану і умебльовану при безпосередній участі Марини. Вони, як і раніше, часто зустрічалися. Наталя була коханкою чоловіка своєї подруги, а та робила все, щоб уникнути дилеми вибору між чоловіком і посестрою. У Марини не було і крихти ненависті чи злості стосовно Наталі. Хіба що невимовна туга.

«Якби можна було жити втрьох… — мріяла Марина, — це було би просто чудово. Коли б ми жили в древній Індії чи хоча би в Арабських Еміратах, як багато проблем, що постали переді мною, вирішилися б самі по собі!» Кононов подумав, що слова Марини не позбавлені глузду.

Однак одного прекрасного дня таємницю, якої так боялися всі, було викрито.

«Учора Михайло прийшов додому набагато раніше, ніж звичайно. Приніс із собою пляшку чудового флорентійського мартіні і відразу сказав, що хоче, щоб цей вечір ми провели вдвох. Потім запропонував мені випити. У мене було повно невідкладних справ і зустріч у клубі „Срібний Дощ“, але я все скасувала, оскільки відчувала, що має трапитися щось надзвичайне. Я була, ніби натягнута струна, але намагалася поводитись безтурботно. Михайло усе підливав і підливав у мій келих вина, ніби хотів напоїти до безтями. Коли мартіні було майже випито, він включив магнітофон і запропонував мені потанцювати. Я охоче погодилася, хоча танцювати з ним завжди важко. Він рухається занадто добре, і я почуваюся поруч з ним школяркою. Танець плавно перейшов в обійми і ми, цілуючись, упали на килим. Я забула про все. Розтанули тривоги і турботи. Я засинала, просиналася, цілувала Мишка, він душив мене в солодких обіймах, і я мріяла тільки про одне — щоб це продовжувалося вічно. Стрілки годинника показували за північ. Коли ми перемістилися на диван і закурили, Михайло подивився мені у вічі і сказав: „Я розстався з Наталею“. Від цих слів я мало не зомліла.»

Кононову забило дихання. Такі прості слова, як «мартіні» і «солодкі обійми», розбурхали його уяву. До кінця зошита залишалося сторінок десять, він вирішив неодмінно дочитати їх до кінця.

Закінчився вечір, описаний Мариною, ще більш загадково, ніж почався.

«Я не знала, що сказати у відповідь. Брехати, робити вигляд, що я не знаю про зв’язок Мишка і Наталі, я не могла не хотілося позбавляти щирості цей чарівний вечір. Сказати щось на зразок „нарешті!“ або „яка я рада“ було теж негарно. Я поважаю почуття Михайла, і не хочу, щоб він знав, як багато страждань мені приніс. Я не хотіла чинити, як звичайна пересічна жінка. Саме тому я мовчала мов риба. Нахилилася до його красивих, мускулистих грудей, геть-чисто позбавлених огидного жорсткого волосся, і поцілувала в сосок. „Я люблю тебе“, — це все, що я могла протиставити його жорстокому визнанню, і це була чистісінька правда. Він обійняв мене, і ми поцілувалися. Раптом відчинилися двері і на порозі кімнати з’явилася Наталя, чарівна і напівгола, немов чарівна мавка. Мабуть, вона відкрила двері своїм ключем, яким після нашого весілля жодного разу не скористалася. Зрозуміло, вона знала, що за розмову ми ведемо. Я, мабуть, забагато випила, тому не подала жодних ознак подиву. Та я і справді не здивувалася. Поява Наталі була сприйнята мною як щось само собою зрозуміле, як щось дуже доречне і вкрай приємне. Михайло, здається, чекав її і, побачивши, теж не здивувався».

Знову загримів грім. Його гуркіт розбудив би мертвого, але Кононов, захоплений читанням, лише повернув голову у бік вікна. Однак розсудливість все-таки змусила його піднятися і зачинити балконні двері.

Заінтригований украй, він знову взяв у руки щоденник. «Наталя ввійшла граційно і плавно. На ходу скинула із себе сукню, декольтовану майже до пояса, яку я одразу впізнала. Це був виріб торішньої пляжної колекції з аквамаринового трикотажу. Зняла туфлі, глянула на Мишка лагідно і млосно, сіла на ліжко. Ніжним і плавним рухом забрала з мого стегна руку Михайла і поцілувала