Читати книгу - "Царський пояс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Боги, за що ви так суворо нас караєте? Як нам далі жити? Що тепер буде з нами?
Мишко розгубився. «Чого їй не вистачає? Раніше плакала, що стара й некрасива. Тепер – молода і красива. Але однаково ремствує.»
До Мишка тихо підійшла сестра. Гостренький ніс червоний, а очі заплакані.
– Що трапилося? – стурбовано запитав Мишко.
Ія сумно повідала:
– Хтось украв наші золоті монети. А татко ще повністю не розрахувався за новий будинок. Уявляєш, Мишо, злодії винесли з комори всі запаси продуктів. Залишили після себе білі сліди.
Справді, через двір тяглася запорошена борошном стежка. Хлопчик згадав коргоруш, що никали надвечірком кругом Демидового обійстя. А ще пригадав вечірню розмову з домашніми духами. Хотів розказати про це сестрі. Але не наважився. Адже той світ – невидимий і злий. До того ж Дворовий сказав, що господарі будинку самі винні в тому, що їх обікрали. А Домовий висловив сподівання, що для господарів нестача стане наукою. Надалі вони дбатимуть про своє майно і продукти. Берегтимуть їх, зачинятимуть комори на засуви. Мишко подумав, що Ії неприємно буде почути про все це.
У двір зайшов Демид, а за ним, чужий чоловік. Чужий говорив сердитим голосом:
– За підписаним договором, Демиде, ти повинен сьогодні повністю заплатити за будинок. Тож я прийшов за платнею.
– Пане, та розумієш… Тут таке сталося, – тягнув слова Демид.
– Скажи прямо: у тебе, як покупця, є гроші чи нема, – наступав чоловік.
Демид опустив голову. Він уважно розглядав свої черевики з нашитими поверх носаків латками.
Чужий побуряковів. Надривно кричав:
– Ти обдурив мене. Усі гроші витратив на чарівні мастила для своєї дружини. Про це в Ольвії всі балакають. Он яка красуня враз стала.
Чужий перевів подих і ковтнув слину. Перестав кричати, але мова його звучала жорстко:
– Попереджаю, Демиде, востаннє. Якщо за будинок не заплатиш до заходу сонця, то забирайся з нього геть. Зрозумів, чи повторити?
– Усе зрозумів, пане, – ледь чутно відповів Демид.
Пан відкинув ногою хвіртку і зник. Неоніла заголосила:
– Що з нами буде? Куди нам подітися?
Ія гладила мамине блискуче каштанове волосся, вмовляла не побиватися. Демид важко опустився на призьбу, обхопив обома руками посивілу голову.
Мишко щиро вболівав за родиною, що його пригріла в Ольвії. Засмучений, він простував за будинок.
У спориші валялася яскраво-жовта амфора. Хлопчик перечепився через неї і впав. Підвів очі. З безхмарного неба до нього усміхалося ранкове сонце. Однак настрій Мишка не покращився. Негаразди родини Демида відбилися на ньому. Мишко сидів похнюплений, зітхав.
Навколо нього копошилися мурашки. «Чому мурашки ніколи не плачуть, не рюмсають? – подумав. – Завжди носять на собі листочки, зелені стебла, ще щось. Усі кудись поспішають. Коли зустрічають родича, то привітно торкають його вусиками. Цілуються, можливо, вітаються.»
Мишко чомусь згадав скіфів, яких устиг полюбити. «Скіфи схожі на комах. Хоча у скіфів немає будинків, дорогих меблів, як у греків, але вони життєрадісні. Люблять жартувати, голосно регочуть. Мабуть, всі біди через надмірну любов людей до дорогих речей і будинків, – підсумував свої роздуми Мишко. – У скіфів того добра немає, воно їм, мабуть, і не потрібне. Бо скіфи над усе люблять подорожувати. А будинок місткий. Його не перекладеш на віз, не забереш із собою. І залишити будинок без догляду не можна, бо все добро злодії винесуть. А все-таки, як здорово подорожувати! У мандрах потрапляєш у всілякі цікаві пригоди. В дорозі кожен загартовується, мудрішає, бо багато нового чує і бачить. Як гарно, що я зі скіфів!»
Неоніла невтішно голосила. Жіночий плач заважав хлопчикові літати на крилах спогадів та мрій. У його животі почало булькати. О, він досі не снідав. «Піду на пристань, попрошу у знайомої кухарки кулешу», – вирішив. Звівся і непомітно для родини вислизнув із двору.
Неприємна новинаЧорна кухарка зраділа Мишкові, як рідному синові. Безугавно белькотіла до нього своєю без’язикою мовою. Мишко уплітав куліш і час від часу поглядав на тітоньку. Він уже знав, що вона рабиня, що у неї десь є дітки і вона за ними сумує.
Він поснідав і вдячно пригорнувся до щедрої тітоньки. Розчулена жінка змахнула зі щоки сльозу. По тому штурхала залізним прутом у пічці обвуглені дрова.
Повертатися до Іїної родини Мишко не мав бажання. Тож подався на будівничий майданчик. У Заячій балці, де зводили оборонна стіна, стояв робочий гул, з якого виривалися зойки робітників та сердиті окрики начальників. Хлопчик безцільно вештався майданчиком.
Греки забороняли своїм дітям гратися на будівництві. А самому гуляти не цікаво. Мишко нудьгував. Несподівано він помітив Бородавку. Виглядав Бородавка ще гірше, ніж напередодні. Худий, зігнутий, спина посмугована нагайкою. Мишко не любив хитрого скіфа. Але він був родом із його рідного селища. Ноги понесли Мишка самі до недруга.
Бородавка, коли побачив Мишка, то опустив очі долі. Жалісливо підшморгнув. Хлопчик пройнявся співчуттям до нещасного земляка. Прагнув його чимось підбадьорити. Подумав, що знайдений царський пояс того розвеселить. Підняв курточку і надув пузце. Ріденька борода скіфа відтягнулася донизу, а брови полізли догори. Скіф нагнувся, пальцем поторгав пояс. Розглядав пояс не довго. Розігнувся і хитав головою – вправо-вліво.
– Що ти кажеш? – скрикнув Мишко.
Скіф відкопилив нижню губу і продовжував водити заперечно головою.
Мишко обімлів.
– Ти хочеш сказати, що пояс несправжній – не царський?
Скіф із жалем скривився. Мишко закрутився дзигою. Оце так удар!
Виявляється, його та Ієні зусилля були марними. Пояс підроблений. Це театральний реквізит. Пояс не справжній, не царський.
Хлопчик розстебнув пояс і швиргонув його спересердя у балку. Для чого він йому? Щоб нагадував, яким він, Мишко, був самовпевненим дурнем?
Семирічний хлопчик чимчикував із незалежним виглядом через будівельний майданчик. Для повної картини ще й насупив вигорілі брови та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Царський пояс», після закриття браузера.