Читати книгу - "Єлюди. Теплі історії з Майдану"

Ніч з 10 на 11 грудня

У ніч першого штурму Наталка та Єгор поїхали на Майдан. «Я не могла залишатися вдома. Мого чоловіка будуть убивати на Майдані, а я за цим маю спостерігати по телевізору?» – пояснює Наталка. З тієї ночі вони найбільше запам’ятали жінку років 50. Вона живе поруч із Майданом і прийшла в перші ж хвилини штурму. «Стоїть самісінька й каже, що ніколи в житті їй не було так страшно. Але вона не могла сидіти вдома. Ми обійнялись і плакали з нею», – згадує Наталя. Подружжя поїхало з Майдана о 5-й ранку.

Листи

14 лютого Наталка з дітьми роздавала листи подяки, які надіслали люди з усього світу, хлопцям із самооборони. Вони їх читали, а потім клали у паспорт чи до серця. Доньці Наталки, яка була поруч із мамою і теж написала листа, хлопці подарували маленьку іграшку – конячку. «Це її улюблена іграшка. У ній немає нічого особливого, але вона всім розповідає, що їй подарував цю іграшку герой», – розповідає жінка.

9-та сотня

Від знайомих вони дізналися, що 9-й сотні, яка жила на Гончара, 33, потрібні чоловічі капці. Хлопці їх не просили, але волонтери наполягали. Ноги чоловіків із самооборони були в жахливому стані. Чоловік і жінка купили й привезли домашні капці. Так вони познайомилися із 9-ю сотнею. Наталка запропонувати взяти їхні речі на прання. Бійців самооборони важко було вмовити, але Наталка змогла. І дістала речей на цілий багажник. Зателефонувала ще одній подрузі, з якою розділила прання. «Машинка працювала цілодобово», – каже Наталка. З того часу, увійшовши в довіру до 9-ї сотні, вона постійно брала прання. Жінка подумала, що було б також добре, якби ці хлопці могли десь помитись і переночувати. Телефонувала своїм знайомим, які готові були прийняти людей на один день. «Усі казали, що хлопці дуже погано їдять, але міцно сплять», – розповідає мати трьох дітей. У однієї з її знайомих удома утворився навіть невеликий лазарет, де перебували хворі хлопці.

Родина

Єгор працює в IT, у офісі в центрі міста, Наталка вдома виховує дітей. На Майдан їздили в основному вночі. Спали дуже мало, інколи стояли до світанку. «Ми аналізували, чому ми змогли нормально пережити Майдан. Знаєте чому? Бо у нас вже десять років діти, і постійно є хтось малий, – уміємо спати, коли завгодно», – пояснює Єгор. Але також тому, що родина робила все разом. Допомагали навіть діти. До речі, Наталка та Єгор поки передумали емігрувати.

25 березня 2014

Сьогоднішня розповідь про унікальну Канцелярську сотню. Коротко її діяльність можна описати так: «Ми відновлюємо документи Курченка та Януковича. Це може робити будь-хто. Не потрібні спеціальні знання». Це уривок із тексту інтернет-листівки, яка запрошує волонтерів приєднатися до Канцелярської сотні.

Для тих, хто ще не зрозумів, чим займаються волонтери, коротко розповім. Після того як Янукович поспішно втік із «Межигір’я», а молодий олігарх Сергій Курченко – зі свого офісу в «Арені», вони дещо залишили після себе: документи. Але не в гарних папочках, зібрані один до одного. Перед утечею більшість документів намагалися знищити, пропустивши їх через шредер. З’явилася величезна кількість зовсім дрібних папірців. Їх викинули. Наприклад, розрізані документи Курченка знайшли у великих пакетах на смітнику неподалік офісу.

Денис Бігус, журналіст-розслідувач, вирішив спробувати відновити ці папери. Вони можуть допомогти розслідувати махінації Януковича та його команди. Папірців дуже багато, одна людина не в змозі це зробити. Приблизно місяць тому Денис написав пост у Facebook із проханням відгукнутися волонтерів. Таким чином з’явилася Канцелярська сотня. Вчора відвідала її.

Те, що я побачила, мене дійсно вразило. Волонтери працюють надзвичайно прискіпливо. Кожен маленький папірець наклеюють на спеціальний аркуш. Потім ці аркуші сканують.

У Канцелярській сотні тиша й порядок. Жодного папірця на підлозі. Усі зайняті справою й ставляться до неї дуже відповідально. «Ви прийшли допомагати?» – запитала мене волонтер Олена. «Я прийшла про вас написати», – пояснила я. «Краще б допомагати», – відверто відповіла вона. Роботи тут дуже багато.

А тепер кілька слів про волонтерів. Учора в Канцелярській сотні я зустріла жінку, яка перебуває в декретній відпустці. Ще поговорила з Оленою, про яку вже згадувала. Вона працює топ-менеджером у рітейлі. На питання, навіщо їй це все, відповіла: «Дуже хочеться подивитися, що ж так ретельно намагалися знищити», – пояснює вона.

Серед десяти волонтерів був лише один чоловік – скромний Василь. Йому 55 років, і він уже вп’яте приходить до Канцелярської сотні. Працює по три-п’ять годин. Про існування сотні дізнався через Facebook. Василь – учений і педагог. Викладає у Національному університеті біоресурсів і природокористування. Досліджує аквакультуру, водні живі організми. А у вільний від роботи час допомагає Канцелярській сотні. «Це єдине, що я можу зробити в цій важливій справі», – пояснює він.

На вихідних до Канцелярської сотні приходять десь тридцять чоловік, у робочі дні менше. Волонтери завжди потрібні. «Можна забігти на годинку – забігайте й допомагайте», – запрошують у оголошенні в Інтернеті.

Цю унікальну роботу Канцелярська сотня передасть до Генеральної прокуратури.