Читати книгу - "Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усі аж заціпеніли, кожному стало моторошно. Кожен відчув, що цієї миті імператор схибив. Лише Талейран — ніби у волову шкуру закутаний, такий байдужий і невразливий до нападів, що, казали, колись був заснув, коли читали написаний проти нього памфлет, — і знаку не подав, занадто гордовитий, щоб ту лайку вважати за образу. Після того як буря відгриміла, він мовчки покульгав гладеньким паркетом аж за двері, заквапився в передпокій і, лише коли слуга накидав йому плащ, зронив кілька отруйних слів, що були дошкульніші за всі ті громовиці: «Шкода, що така видатна людина так кепсько вихована».
Цього ж вечора Талейрана позбавили камергерської гідності, й наступного дня всі заздрісники похапцем розгортали «Монітор», щоб серед державних новин прочитати й повідомлення про відставку Фуше. Та вони помилилися. Фуше залишився. Як і завжди, коли замахувались на нього, він став позаду сильнішого, й той затулив його від грому. Згадайте: Коло, що вкупі з ним розстрілював у Ліоні, вислали на малярійні острови, Фуше залишився. Бабефа, його спільника в боротьбі з Директорією, розстріляли, Фуше залишився. Його заступник Баррас мусив утікати з країни, Фуше залишився. Цього разу теж передній упав — Талейран, а Фуше залишився. Мінялись уряди, державні устрої, погляди, люди — все падало і зникало в шаленому вихорі на переламі століть, тільки один залишався завжди на тому самому місці, байдуже кому служачи, чиї погляди поділяючи, — Жозеф Фуше.
Фуше залишився при владі, ба навіть більше: адже найрозумніший, найспритніший, найнезалежніший Наполеонів радник отримав шовкового шнурка, а на його місце поставили нікчемного притакувача — саме це, власне, посилило вплив Фуше. Та ось що важило більше: крім суперництва з Талейраном, він позбувся на якийсь час і обтяжливого господаря. Бо настав уже 1809 рік, Наполеон, як і щороку, знову пішов війною, цього разу на Австрію.
Наполеонова відсутність у Парижі і його невтручання у справи — найліпше, що може статися для Фуше. І що далі імператор, то краще, що довше його нема, то ліпше, — нехай собі буде в Австрії, Іспанії, Польщі, а найліпше — якби знов у Єгипті. Бо його надпотужне сяйво відсуває все інше в тінь, той вищий, діяльний і досконалий геній владно паралізує чию завгодно волю. Та коли він за сотні миль, керує битвами, виношує плани операцій, тут, удома, Фуше й сам може трохи відчути себе володарем, заступити долю і вже не бути маріонеткою тієї твердої дужої руки.
Тепер нарешті Фуше має таку нагоду — нарешті, вперше! 1809 рік був вирішальним для Наполеона. Незважаючи на очевидні зовнішні успіхи, його воєнне становище ще ніколи не було таким загрозливим. У поваленій Пруссії, в абияк об’єднаній Німеччині поодинокими залогами сиділи майже беззахисні десятки тисяч французів і стерегли сотні тисяч, що тільки й чекали поклику до зброї. Ще один такий успіх в Австрії, як той біля Ашперна, — і все збурилося б від Ельби до Рони, повстав би ввесь народ. В Італії теж було не краще: брутальне поводження з папою обурило всю країну, як і приниження Пруссії — всю Німеччину. Сама Франція була виснажена. Якби тепер комусь пощастило завдати нового удару цій розпорошеній по Європі — від Ебро до Вісли — військовій могуті імператора, то не знати, чи не впав би вже добре розхитаний залізний колос. І цей удар спланували давні Наполеонові вороги — англійці. Поки імператорове військо було поділене між Ашперном, Римом і Лісабоном, вони вирішили вдарити в самісіньке серце Франції, спершу здобувши порт Дюнкерк, захопивши Антверпен і піднявши Бельгію. Наполеон, гадали вони, далеко зі своїми боєздатними арміями, маршалами та гарматами, перед ними лежить беззахисна країна.
Проте на місці Фуше, той самий Фуше, що 1793 року за доби Конвенту навчився за кілька тижнів набирати десятки тисяч рекрутів. Відтоді його завзяття аж ніяк не зменшилось, та діяти він міг лиш у пітьмі, обмежуючись невеликими хитрощами та інтриґами. І він із запалом узявся до роботи, щоб тепер показати нації й усьому світові, що Жозеф Фуше — не просто собі Наполеонова маріонетка, а може при потребі діяти так само рішуче й доцільно, як і сам імператор. Нарешті — чудова нагода, ніби дарована самим небом! — слід виразно і ясно показати, що не тільки самому імператорові судилися всі воєнні та моральні успіхи. З викличною сміливістю Фуше наголошує в прокламаціях, що можна й без Наполеона обійтись: «Хоч відблиск Наполеонового генія осяває Францію, ми покажемо Європі, що його присутність усе-таки не є необхідною, аби відбити ворога», — звертається він до мерів міст і підтверджує ділом ці сміливі, самовладні слова. Бо негайно, тільки-но довідавшись про висадку англійців на острові Вальхерн, міністр поліції й міністр внутрішніх справ (чиї функції Фуше тимчасово перебрав на себе) вимагає призову національних ґвардійців, що з часів революції спокійнісінько працювали кравцями, слюсарями, шевцями та порались на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жозеф Фуше. Портрет політичного діяча», після закриття браузера.