Читати книгу - "Історія з собаками"

згасла в кутиках його уст. — Ти щось довідався про інженера Димо Карадимова?

— Та, власне, Димо Карадимов єдиний з конструкторського відділу бував у експериментальному цеху. Він приятелює з начальником цеху — інженером Николою Николовим. Разом ходять на полювання. Рік тому Николов очолив цех, і з того часу інженер Карадимов став туди вчащати. Бачили, як він накручував пружинки з дроту спецсталі.

Розмова відбувалася на квартирі Авакума. Трохи помовчавши, Авакум сказав:

— Ці дані наближують нас до розв'язки. Сьогодні ввечері заарештуємо інженера Карадимова.

* * *

Того вечора в «закутку» сиділо тільки троє інженерів і Авакум. Настрій за столом був невеселий. Прокопій пив мовчки. В його очах час від часу спалахувало полум'я, тоді насували хмари. Блискавиці гніву миттю перетворювалися на меланхолійні відблиски. На обличчі Хафезова застигла маска цілковитого відчуження. Він не цікавився ніким і нічим. І не говорив. А якщо маска відчуження на секунду чи дві зникала, то на зміну з'являвся вираз безмірної зневаги. Так, ніби він зневажав усіх і все.

Найневимушеніше тримався Димо Карадимов. Раз у раз він кидав репліки на адресу своїх колег, сам сміявся зі своїх дотепів, переважно досить банальних, і все намагався чимось шпигнути Авакума.

І ось, може, виведений з рівноваги його зачіпками, Авакум упустив на підлогу порцелянову люльку, яку палив того вечора, й чашечка її враз розкололася на дві половинки.

— От нещастя! — сплеснув Авакум руками, болісно скрививши обличчя.

— Подумаєш, — засміявся Карадимов, — люлька!

Авакум нагнувся, зібрав шматки, глянув на них і мало не заплакав від жалю.

— Ця люлька для мене дорога пам'ятка, — промовив він трагічним голосом. — Покійний брат курив її.

— Дав би йому по пиці, щоб не дражнився, — порадив Прокопій, киваючи на Карадимова.

— Всі ви блазні, — незворушно кинув Хафезов.

— Я беріг ту люльку, як зіницю ока, — звернувся до нього Авакум. — І що тепер робитиму?

— Ну, не скигли! — глянув на нього з лихою зневагою Карадимов. — У мене вдома є спеціальний клей, склею тих два шматки, й твоя нікчемна люлька стане ще міцнішою, ніж перше.

— То ходімо! — зрадів Авакум.

Карадимов жив сам у гарно вмебльованій кавалерці. Він запросив Авакума до кокетливо опорядженої вітальні, показав, де сісти, й промовив:

— Спершу почастую тебе віскі. А ти взагалі пив коли-небудь віскі?

— Спершу направ мені люльку! — наполягав Авакум, чиє обличчя наче закам'яніло.

Карадимов здивовано глипнув на гостя, хотів підкинути ще якусь шпильку, але передумав і махнув рукою. Пішов у кабінет і за хвилину з'явився знову з червоною коробочкою, де великими літерами було написано: «Універсальний клей». Простелив серветку й дістав з неї дві пляшечки.

— В одній пляшечці смола, — сказав Карадимов, — а в другій — розчинник.

— А де ціанід? — запитав Авакум. Голос його був крижаний, а обличчя лишалося все так само закам'янілим.

Карадимов упустив пляшечку з розчинником, і червона рідина розтеклася по серветці. Він зблід.

— Що ти плетеш? — буркнув.

Авакум устав.

— Якщо за три хвилини не принесеш ціаніду, я викличу міліцію, і все твоє житло перевернуть догори дном.

— Що вони знають, що розкопали? — просичав Карадимов.

Він нагнувся, щоб ухопити важку металеву попільницю, але його щось ураз засліпило, і ще за мить руки опинилися в наручниках.

— Ця сталь не така спеціальна, як та, з якої ти робиш свої смертельні пружинки, але вона теж надійна. Хто вбив Юліана Петрова, мерзотнику?

— Спиридон Драгнев його вбив!

Карадимов тремтів так, що аж зуби цокотіли.

— Ти зробив Драгневу пружинки?

— Я.

— Ти повідомляв про надходження таємних документів?

— Я.

— Хто виносив інформацію?

— Не знаю! Може, Сапарев. Не знаю! В цьому ділі кожен діяв окремо. Ми не були зв'язані між собою. Напевне, Драгнев мав зв'язок з кожним зокрема.

— Кому Драгнев передавав дані?

— Драгнев по рації передавав місце й час зустрічі з інфрматором. Прийом й передачі провадилися через пароль, щоразу інший.

— Радіосеанси односторонні?

— Так. Говорив лише Драгнев. Там уже знали день і годину і лише чекали виклику.

— Якого дня й о котрій годині Драгнев вів передачу? Де?

— Понеділок, десята вечора, на болоті.

— Звідки тобі відомі ці. подробиці? Адже кожен з вас працював окремо?

— Я стежив за Драгневим. Готувався його викрити. Ви мене випередили буквально на пару днів!

І Карадимов заплакав. Плечі його здригалися від страшного чоловічого плачу.

* * *

О десятій годині Авакум передав з болота: «Завтра, у вівторок, о десятій вечора біля верби передача товару. Пароль: «Чи є нові вікна?» Відповідь: «Тільки двоє».

До Анастасія заскочив лише на кілька хвилин.

— Маю до тебе прохання, — промовив, довірливо кладучи йому руку на плече. — Аби завтра від шостої