Читати книгу - "Кваліфікація повторності злочинів"

Кримінальне право. Теорія кваліфікації злочинів / С. А. Тарарухін. — К.: Національна академія внутрішніх справ, 2004. — С. 60. ">[260].

Для більшості учених практиків систематичність наявна за умови вчинення діянь тричі або більше разів[261]. Отже, злочини, ознакою яких є систематичність чи неодноразовість вчинення відповідних діянь, становлять собою різновид продовжуваних злочинів.

П. С. Матишевський вважає, що продовжуваний злочин — це складний одиничний злочин, який складається з дво- чи багаторазових діянь, кожне з яких окремо утворює самостійний склад злочину. Однак розбіжність продовжуваного злочину та повторності злочинів вчений вбачає у ступені суспільної небезпеки. На його думку, особа, яка багаторазовими діяннями реалізувала один умисел (продовжуваний злочин), представляє меншу суспільну небезпеку порівняно з особою, яка вчинила кожен злочин з новим умислом[262].

Слід погодитися з В. О. Навроцьким, який виділяє такі ознаки продовжуваного злочину:

— посягання спрямоване на один об’єкт. Підтвердженням цього є вчинення діянь щодо одного і того ж потерпілого чи характер предмета злочину;

— вчиняється кілька дій. Продовжуваний злочин вчиняється лише шляхом повторення актів активної поведінки, він неможливий через бездіяльність чи внаслідок поєднання дії та бездіяльності;

— дії тотожні, причому вимагається не фактична, а юридична тотожність — їх передбачено однією і тією ж статтею чи частиною статті Особливої частини КК. Наприклад, продовжуваний злочин може бути у випадку вилучення із чужого володіння і звернення на свою користь бойових припасів внаслідок кількох дій, які полягають у їх крадіжці, вимаганні, заволодінні шляхом шахрайства (ч. 1 ст. 262 КК України);

— між окремими епізодами, які в сукупності утворюють продовжуваний злочин, немає значного розриву у часі. Наявність більш-менш великого проміжку між окремими епізодами, як правило, вказує на те, що умисел винного виникає заново, нові дії не становлять собою продовження попередніх.

— умисел винного охоплює заподіяння шкоди в певному розмірі (завдати шкоду потерпілому, викрасти майно тієї чи іншої вартості). Звідси випливає, що продовжуваний злочин може бути вчинено лише з прямим умислом[263].

Т. Є. Караєв вважає, що немає достатніх причин виключати продовжуваний злочин із числа необережних суспільно небезпечних діянь. Необережний продовжуваний злочин складається із тотожних діянь, що охоплюються однією формою вини — необережністю і спричиняють шкоду чи створюють загрозу спричинення шкоди. У формі продовжуваного злочину може проявлятися, наприклад, забруднення моря і атмосферного повітря тощо[264].

Натомість на думку А. П. Козлова, у випадку забруднення навколишнього середовища продовжуваний злочин відсутній. Тут є повторність злочинів у вигляді систематичності, оскільки значний вихід газу чи отруєних відходів, що забруднюють навколишнє середовище, є самостійним злочином. Забруднення має правове значення лише після того, як воно виходить за межі санітарних норм. При цьому вже найменший вихід за межі певних норм є правопорушенням. Злочином є не будь-яке забруднення, а лише істотне порушення вказаних норм. Яке істотне забруднення навколишнього середовища слід визнати єдиним результатом: мінімальне чи максимальне? Відповідь може бути одна: будь-яке забруднення певною мірою є закінченим злочином в конкретних випадках, що свідчить про відсутність єдиного результату. Крім того, із досягненням злочинного результату продовжуваний злочин припиняється. Забруднення навколишнього середовища не припиняється ні за мінімального, ні за максимального забруднення (наприклад, знищення біологічного життя в якомусь озері). Забруднення триватиме доти, поки не знищено буде джерело забруднення. І це також свідчить, на думку А. П. Козлова, про неможливість продовжуваного злочину.

Особливості продовжуваного злочину, на переконання А. П. Козлова, полягають в тому:

— він є одиничним злочином із загальним результатом;

— продовжуваний злочин складається із низки окремих частин, як правило, із самостійним діянням і самостійним результатом кожна;

— кожна його частина є мінізлочином;

— від початку вчинення продовжуваного злочину умисел винного направлений на загальний результат;

— від початку вчинення продовжуваного злочину винний розуміє, що для досягнення загального результату йому потрібно вчинити декілька окремих мінізлочинів;

— крім умислу на загальний результат, у винного виникають окремі умисли на вчинення кожної частини продовжуваного злочину;

— умисел на загальний результат називається єдиним, оскільки він об’єднує в ціле всі умисли окремих частин;

— загальний результат є метою поведінки особи від початку вчинення продовжуваного злочину;

— ця мета є загальною, оскільки вона охоплює мету всіх окремо вчинених частин продовжуваного злочину;

— загальна мета в продовжуваному злочині повинна бути конкретизована за обсягом, розміром і т. д.[265].

Своєрідно до проблеми розмежування продовжуваного злочину та повторності злочинів підійшов А. М. Ораздурдиєв. До критеріїв, які співвідносять ці поняття він зараховує єдиний, гранично конкретизований об’єкт посягання, єдиний, чи-то однотипний спосіб, діяння та єдину форму вини[266]. А. М. Ораздурдиєв не розкриває змісту використовуваних понять. Однак проблема повторності та продовжуваного злочину не вичерпується лише цими ознаками.

В. П. Малков зазначив, що складність відмежування повторності злочинів від продовжуваного