Читати книгу - "Містер Мерседес"

віднесу це до найближчого місця, де його можна скопіювати. А

потім поверну вам оригінал.

— У цьому нема потреби. Я зісканую лист в комп’ютер і принтером надрукую

вам копію. Давайте сюди.

— Справді? Ви вмієте це робити?

Очі в неї усе ще червоні після плачу, але погляд, який вона йому дарує, веселий.

— Дуже добре, що у вас є якийсь комп’ютерний експерт за викликом, —

мовить вона. — Я зараз же повернуся. А ви тим часом з’їжте іще коржик.

Ходжес з’їдає три.

10

Коли вона повертається з копією листа, він складає папір і ховає собі до

внутрішньої кишені піджака.

— Оригіналу варто лежати в сейфі, якщо такий тут мається.

— Є один сейф у Цукрових Пригірках — так годиться?

Мабуть, що так, але Ходжеса не приваблює така ідея. Занадто багато

потенційних покупців топчуться там туди-сюди. Можливо, це й дурня, але

вже так, як є.

— Ви маєте приватний депозитний сейф?

— Ні, але я могла б собі орендувати. Я користуюся «Банк оф Америка», це

лише за два квартали звідси.

— Це мені сподобалося б більше, — каже Ходжес, ідучи до дверей.

— Дякую вам за все, — промовляє вона, простягаючи обидві руки. Немов він

щойно запросив її на танок. — Ви не уявляєте, яке це полегшення.

Він бере запропоновані руки, легенько їх потискає, і відпускає, хоча

радий був би тримати їх довше.

— Іще два питання. Перше: ваша мати. Як часто ви її відвідуєте?

— Через день, чи десь так. Інколи я привожу їй їжу з одного іранського

ресторану, який подобався їй з Оллі — на кухні «Сонячних акрів» те все

залюбки розігрівають, — а інколи я привожу їй один-два DVD диски. Вона

любить старі кіна, типу як з Фредом Астером і Джинджер Роджерз[161]. Я

завжди їй щось привожу, і вона завжди рада побачити мене. У її гарні дні

вона бачить мене. У погані вона часто називає мене Олівією. Або

Шарлоттою. Це моя тітка. Також у мене є ще дядько.

— Наступного разу, коли в неї буде гарний день, вам треба зателефонувати

мені, тоді я зможу поїхати туди, побачитися з нею.

— Гаразд. Я поїду з вами. А яке інше питання?

— Той адвокат, якого ви згадували. Шрон. Він на вас справив враження

компетентного?

— Найгостріший ніж у шухляді, таке моє враження.

— Якщо я таки щось з’ясую, можливо, навіть визначу ім’я цього парубка, нам буде потрібен хтось саме такий. Ми підемо до нього, ми передамо йому

листи…

— Листи? Я знайшла тільки цей один.

Ходжес думає: «От лайно». Потім перегруповується:

— Я маю на увазі цей лист і копію.

— О, авжеж.

— Якщо я знайду цього парубка, далі вже робота поліції — арештовувати

його і висувати обвинувачення. Робота Шрона — подбати, щоб не

заарештували нас за те, що перейшли межі, розслідуючи цю справу

самостійно.

— Це ж мусить бути кримінальне законодавство, правда? Я не впевнена, що

він займається такими справами.

— Імовірно, ні, але якщо він добрий фахівець, він знає когось, хто цим

займається. Когось такого, хто не гірший за нього. Ми на цьому

узгодилися? Треба, щоб ми дійшли згоди. Я готовий понишпорити там і там, але якщо справа обернеться годною для поліції, ми її передаємо їм.

— Мене це влаштовує, — каже Джейні. Потім вона зводиться навшпиньки, кладе долоні на плечі його занадто тісного піджака і відтискає йому на

щоці поцілунок. — Я думаю, ви добрий чоловік, Білле. І правильний для

цієї справи.

Він відчуває той поцілунок всю дорогу до ліфта. Гарна маленька тепла

плямка. Він радий, що завдав собі клопоту поголитися перед тим, як іти з

дому.

11

Безкінечно падає срібний дощ, але молода пара — коханці? друзі? — в

безпеці й сухості під блакитною парасолькою, яка комусь належить, радше

за все, комусь вигаданому на ім’я Деббі. Цього разу Ходжес помічає, що, схоже, там промовляє щось хлопець, а очі дівчини розширені, наче у

здивуванні. Може, він якраз робить їй пропозицію вийти за нього?

Джером пробиває цю романтичну думку, наче надуту кульку.

— Скидається на порносайт, авжеж?

— Цікаво, що такий юний кандидат на Лігу Плюща, як ти, знає про

порносайти?

Вони сидять поруч один одного в кабінеті Ходжеса, дивлячись на стартову

сторінку «Блакитної Парасольки». Оделл, ірландський сетер Джерома, лежить

позаду них на спині, розчепіривши задні лапи, язик звисає набік з рота, в

доброму гуморі й задумі він дивиться на стелю. Джером привів його на

шворці, але тільки тому, що такий закон у межах міста. Оделл достатньо

вихований, щоб триматися подалі від проїжджої частини і безпечний для

перехожих, наскільки це можливо для собаки.

— Я знаю те, що й ви знаєте, і що знає кожен, хто має комп’ютера, —

відповідає Джером. У своїх слаксах-хакі, сорочці Ліги Плюща з ґудзиками

до самого низу й коротко підстриженою шапочкою кучерявого волосся він

здається Ходжесу схожим на молодого Барака Обаму, тільки вищий. Джером

має зріст шість-і-п’ять[162]. І довкола нього легенький, приємно

ностальгійний аромат лосьйону після гоління «Олд Спайс»[163]. —

Порносайтів густіше, ніж мух на переїханій тварині на дорозі. Сновигаючи

в неті, ти на них неуникно натикаєшся. І ті, що мають найневинніші назви, зазвичай найбільше навернені.

— Навернені чим?

— Того типу картинками, які можуть призвести до вашого арешту.

— Дитяче порно, ти маєш на увазі?

— Або порно з тортурами. Дев’яносто дев’ять відсотків отого, де батоги та

ланцюги, то постановки. Але залишається один відсоток… — Джером знизує

плечима.

— І ти звідки це знаєш?

Джером дарує йому погляд — прямий, щирий, відкритий. Він не роблений, він

такий, яким є насправді, і це те, що найбільше подобається Ходжесу в

цьому хлопці. Його мати й батько такі самі. Навіть його маленька

сестричка.

— Містере Ходжес, геть усі це знають. Хто молодший тридцяти, тобто.

— Колись, у минулі дні, люди казали: «Не довіряй нікому старшому

тридцяти».

Джером усміхається.

— Я їм довіряю, але, коли заходиться про комп’ютери, жахливо багато з них

стають безпомічними. Вони б’ють свої апарати, а потім очікують, що ті

будуть працювати. Вони стрімголов відкривають файли, причеплені до

електронних листів. Вони заходять на такі, як ось цей, веб-сайти, а потім

раптом їхній комп’ютер перетворюється на «Hal 9000» і починає

завантажувати картинки з підлітками-ескортерками або відео терористів, де

показано, як людям відрубують голови.