Читати книгу - "Розбійники з лебединого шляху"

робом таки спромігся стати перед ясні очі можновладця. І… мало не впав з подиву а чи з ляку, коли побачив, що губернатор і його дружина — не хто інші, як ватажки банди, що напала на його корабель. Іспанець, — той, мабуть, бував у бувальцях, — удав, ніби помилився дверима, й — прямісінько до королеви! Як і годиться, слідство викрило піратську мафію, яку очолювали Джон Конгрів і його дружина. Колишній губернатор наклав головою під сокирою ката, а його дружина звікувала свої дні, позираючи на «небо в клітинку».

Імена жінок фігурують і в історії карибського піратства.

Тут нам хотілось би скористатися з ефектного виразу «пірати в спідницях». Та ба! Ці слова мають хіба що метафоричне значення, оскільки послідовниць славнозвісної леді Бурке там вистачало. Чоловіче вбрання, в крайньому разі — вузенька пов'язка на стегнах, і маєте, як на ті часи, паніку у лавах суперника!

Незвичайною силою і жорстокістю прославилась Кривава Мері Кабхем. Вона ламала руками підкови і вміла поцілити з відстані 25 ярдів у підкинутий іспанський дублон. Про її життя відомо небагато. Хіба що… Віддаючи належне її дивовижним «якостям», не обтяжені загальнолюдськими нормами поведінки і заповідями Христа, пірати визнали авторитет цієї жінки, усупереч морським законам тих часів, коли всі визнавали, що жінка на кораблі — то нещастя, і все ж дозволили Кривавій Мері командувати своїм судном. Вона скористалася цим довір'ям сповна, награбувала чимало багатства і… таке вже життя джентльменів удачі, — в одній із розбірок у таверні на острові Ямайка віддала Богові душу. А чи дияволу?..

Були ще, окрім Мері Кабхем, хоч і не такі колоритні, але все ж цікаві з погляду піратського ремесла жінки — Мері Рід, Анна Боні, Анна Блюс.

Мері Рід замолоду виховувалася і вбиралася як хлопець і так вподобала собі чоловічі заняття, що добровільно вступила до війська, приховавши свою справжню стать. Не раз виявляла мужність і хоробрість.

«Але сталося, — пише історик, — що закохалася вона в свого товариша по зброї — молодого, пристойного фламандця і з того часу дещо занедбала службові обов'язки…»

Молодята залишили військову службу, намірившись присвятити себе звичайним сімейним радощам. Але ті радощі невдовзі сплили за туманом. Чоловік Мері раптово помер, а вона, залишившись без засобів до існування, вирішила знову вступити до війська. Цього разу їй не вдалося приховати свою стать. Тоді Мері сіла на голландський корабель, що йшов до Західної Індії. Під час подорожі на нього напали англійські пірати з Нью-Провіденса, її земляки.

Тоді й почалася кар'єра Мері Рід. Вона плавала на багатьох кораблях, змагалася з чоловіками, виявляючи чудеса відваги й мужності. І ніхто не второпав, що вона жінка. Та знову ж на заваді стало оте осоружне кохання. Якось пірати взяли в полон приємного юнака, який на додачу виявився ще й артистом. Мері освідчилась, відкрила йому свою таємницю. Артист той, сп'яну, чи що, розповів усе екіпажеві. А серед команди знайшовся «лицар», який звинуватив служителя Мельпомени й коханця в брехні, та й викликав його на дуель. Мері, прислухаючись до свого серця, все ж тверезо оцінила шанси дуелянтів і, оскільки артист був дорожчий для неї, стала на прю з тим «лицарем», поклавши його трупом у новій «законній» дуелі за дві години до початку раніше наміченої. Невдовзі відбулося бучне весілля, і молодята відбули в шлюбну подорож — наступний піратський похід.

А чого варта Анна Блюс! Цю високу (190 сантиметрів зросту!) даму-ірландку захопив у полон під час морської подорожі на одному з кораблів відомий вже нам хижак у людській подобі Чорнобородий. Анна… стала його дружиною. Він навчив її свого ремесла і навіть довіряв інколи командувати судном. Анна (що то незбагненна жіноча натура!) кидалася до бою, вбрана тільки у вузеньку пов'язку на стегнах і взута у високі чоботи. Після загибелі Чорнобородого вона впевнено прибрала до своїх рук командування екіпажем. І чорнороті розбишаки, які дивилися в очі самому дияволу, скорилися їй. На борту захоплених кораблів Анну цікавили лише красиві чоловіки і коштовні камені. Вона приховала десь сім скринь коштовностей, і жодну з них не знайдено й досі. З переказів знаємо, що в одному з походів на Багами довготелеса піратка-ватаг захопила в полон молодого іспанця, та й щиро в нього закохалася. Він і намовив її облишити своє злодійське ремесло і розпочати спокійне життя. Вночі, потай від команди, яка, напевне, не прийняла б «відставки» капітана, закохані втекли на сушу й оселилися в Перу, подалі від морського берега… А далі ви самі можете домислити, хто на що здатний.

ПІРАТИ-МЕСНИКИ

Історія капітана Девіса мало чим відрізняється від життєписів інших піратських ватажків XVIII століття. Він був молодшим офіцером на кораблі «Кедоган», який перевозив живий товар — чорних невільників. Одного дня під час плавання з Нассо (Нассау) на Мадагаскар «Кедоган» захопили пірати Едварда Інгленда. В запеклому абордажному бою капітан «Кедогана» був убитий, але Девіс виявив неабияку відвагу і стійкість. Це відзначив піратський капітан: запропонував Девісу пристати до нього з командою. А ні, то йдіть під три чорти на всі чотири сторони! Інгленд (не дурний же був), побачивши вагання амбіційного офіцера, наказав йому везти невільників, які були в трюмах «Кедогана», у Бразилію і вигідно продати живий товар в одному з піратських портів. Прибуток мав бути поділений порівну між Інглендом і Девісом та його людьми.

Але Девіс потому зробив по-своєму. Повів корабель у порт призначення — Барбадос. Урядовцям його показання видалися підозрілими, і Девіса на всякий випадок запхали у буцегарню. Нібито за порозуміння з піратами. Коли через кілька місяців його звільнили, то в серці ображеного честолюбця вже палало багаття помсти. Він одразу ж подався на відомий усім Нью-Провіденс, тодішню базу карибських піратів, і, порадившись там з вождем піратської республіки Вудсом Роджером, поступив на службу на шлюп «Бак». Шлюп той здійснював торговельні рейси у французькі та іспанські порти Карибського моря.

Під час стоянки на Мартініці Девіс підбив команду «Бака» на бунт, захопив там владу і став капітаном. Перед