Читати книгу - "Беззаперечна правда"

що була здатна моя хвора уява, – це думати про те, що я стану успішним заради нього. Я б зробив усе, щоб виграти цей титул, щоб захистити честь Каса. Я почав жаліти себе, думаючи, що без Каса у мене було б галіме життя. Камілла була дуже спокійна, але коли ми повернулися до будиноку, то плакали разом.

Незабаром після похорону Джим Джейкобс організував поминальну службу по Касу в його старому спортивному залі Gramercy Gym. Там були всі світила. Норман Мейлер сказав, що його вплив на бокс був настільки ж великим, як вплив Хемінгуея на молодих американських письменників. Гей Талезе сказав, що для нього велика честь бути знайомим із Касом.

– Він навчив мене стількох речей, і я кажу не лише про бокс, адже це просто ремесло і йому можна навчитися, я кажу про науку жити життя, навчити якій набагато складніше, – сказав Піт Гемілл.

Джим Джейкобс зробив досить сильну промову про Каса. «Кас Д’амато люто виступав проти невігластва і корупції в боксі. Кас був неуступливим у всьому, що стосувалося його ворогів і водночас здатним зрозуміти, компанійським і надзвичайно терплячим до своїх друзів».

Після смерті Каса я емоційно закрився. Я став дуже злим. Я намагався довести собі, показати, що я чоловік, а не просто хлопчик. За тиждень після похорону Каса я полетів до Техасу на бій з Едді Річердсоном. Джиммі й Кейтон навіть не дали мені погорювати. Тому я взяв із собою фотографію Каса. Щовечора я розмовляв із ним.

«Завтра я збираюся битися з цим хлопцем Річардсоном, Касе, – казав я. – Як по – твоєму, що я маю робити?»

Попри те, що я був у гарній фізичній формі, я згубив свій дух та віру в себе. Я втратив усю свою енергію для хороших справ. Не думаю, що я взагалі змирився з його смертю з того часу. Я злився на нього, коли він помер. Мені було дуже гірко. Якби він тільки прийшов до лікаря раніше, він був би живий, щоб захистити мене. Проте він був впертим і не хотів йти до лікарів, а тому помер, залишивши мене самого на цих звірів у світі боксу, щоб вони накинулись на мене, беззахисного. Після смерті Каса я більше ні про що не дбав. Я бився просто заради грошей. У мене більше не було мрії. Було б непогано виграти титул, але я просто хотів випити трохи вина, повеселитися, потусуватися й потрахатися.

Утім, спочатку я розібрався із Річардсоном. Перший же удар, який я завдав правою, збив його з ніг. Він протримався ще з хвилину, але потім я вдарив його лівою, і він, будучи дуже високим, опинився на іншій стороні рингу.

Наступним був Конрой Нельсон, який багато років тому програв Тревору Бербіку за титул чемпіона Канади. Він все ще посідав друге місце у важкій вазі в Канаді й був міцним, досвідченим хлопцем, одним із тих, кому пощастило мати тіло Адоніса. Усі коментатори думали, що це той хлопець, який нарешті випробує мене. Я добряче опрацював його в першому ж раунді. Два або три рази він мало не впав від моїх ударів. А потім настав другий раунд і… бум! бум! бум!.. я періщив його в тулуб, а потім дав йому правою в голову, зламавши ніс, і потім лівим хуком у підборіддя відправив його в нокаут. Коли рефері зупинив бій, я ходив рингом, купаючись у захваті вболівальників мого рідного міста, розкинувши руки в сторони.

Мій наступний бій відбувся шостого грудня у Фелт Форум, що на Медісон-Сквер-Гарден. Приїхали всі мої друзі з Браунсвіла. Проте я був надто зайнятий, щоб серйозно думати про поїздку до Нью-Йорку і гулянки. Я не міг дочекатися, щоб пройти крізь усі ці бої й отримати свій шанс на титул для Каса. Моїм противником того вечора був Семмі Скафф. Моє інтерв’ю після бою тривало довше, ніж сам бій. Скафф був незграбним 250-фунтовим селюком із Кентуккі, і я поклав його двома приголомшливими лівими хуками по голові, від яких його обличчя запливло кров’ю, а ніс добряче підрихтувався. Після бою Джон Кондон, редактор відділу боксу в MSG, який робив аналітичні коментарі до бою, попросив мене описати типовий день у житті Майка Тайсона.

«Майк Тайсон – це просто працьовитий боєць, його особисте життя дуже нудне. Усі ті, хто кажуть, що хотіли б побути на моєму місці, усі ті сотні людей, що говорять таке – вони й на десяту частину не усвідомлюють цього. Якби вони були на моєму місці, то плакали б, мов немовлята. Вони не могли б із цим впоратися». На мій наступний бій ми повернулися в Латам. Це була головна подія, і арена була повна-повнісінька моїми вболівальниками. Моїм противником був міцний на вигляд хлопець Марк Янг. Коли ми підійшли до центру ринга за інструкціями, я відчув його енергію. Під час інструктажу вам потрібно дивитися на вашого противника, але це нічого не означає, це просто показуха. Ти відчуваєш цю їхню енергію від їхнього духу, відчуваєш їхню душу, а потім йдеш назад у свій куток і думаєш такий: «От дідько» або «Та він просто слабак». Того вечора то було більше як: «О чорт, він йде битися». Кевін теж це відчув.

«Бий його сильними ударами і рухай головою, – сказав Кевін. – Не забувай рухати головою, він йде битися».

Продзвенів дзвінок, і він швидко вискочив на ринг. Він був диким, я став навішувати йому сильні удари й рухати головою. Трохи більше ніж за хвилину він зробив дикий правий випад, я повернувся навколо нього і зробив хитрий сильний правий аперкот, і… бум!.. він піднявся в повітря і впав обличчям вниз. Рей Манчіні був спортивним телевізійним коментатором, і дуже хвалив мої навички, але він вважав, що прийшов час моїм менеджерам підібрати мені для бою когось вартісного.

Проте Джиммі дотримувався свого плану. За два тижні я вже був в Олбані і бився з Дейвом Жако. Він мав поважний рахунок у 19:5, з яких 15 перемог були нокаутом, включаючи технічний нокаут над Рейзором Раддоком. Це був високий худий білий хлопець. Він не мав вигляд крутого бійця, хоча й був таким насправді. Я клав його знову й знову, але він постійно підіймався. Суддя зупинив бій після мого третього нокдауну в першому раунді.

Того вечора я з кількома друзями святкував свою перемогу. Наступного ранку, близько восьмої години, я постукав у двері Камілли. Вона відкрила, я увійшов усередину і сів. Я нічого