Читати книгу - "Червоне і чорне, Стендаль"

можливо, почула радісний вигук, що пролунав у скелях. Жадібним зором пильно придивлялась вона до величезної, темної і рівної, як луг, зеленої поверхні, яку утворюють вершини дерев. «Як це він не здогадається, казала вона собі зворушено,- придумати якийсь знак, щоб сповістити мене, що він так само щасливий, як і я». Вона зійшла вниз з голубника, тільки коли спохватилась, що чоловік може прийти сюди, шукаючи її.

Пані де Реналь застала його в страшному гніві. Він перебігав очима банальні фрази пана Вально, які навряд чи будь-коли читались з таким хвилюванням.

Вона вибрала хвильку, коли вигуки чоловіка дали їй змогу вставити кілька слів, і сказала:

- Я знов-таки повторюю: краще буде, щоб Жюльєн на якийсь час виїхав. Хоч би які були його таланти в латинській мові, але, зрештою, він мужик, часто буває грубий і безтактний. Щодня, гадаючи, мабуть, що цього вимагає чемність, він звертається до мене з неймовірними компліментами поганого тону, які, мабуть, вивчає напам'ять з якихось романів.

- Ніколи він не читає романів! - вигукнув пан де Реналь.- Я в цьому переконався. Ви думаєте, що я зовсім сліпий і не знаю, що робиться в моєму домі?

- А якщо він ніде не вичитав ці незграбні компліменти, значить, він сам їх вигадує, а це ще гірше. Мабуть, він у такому самому тоні говорить про мене і в Вер'єрі... Та навіщо ходити далеко? - сказала пані де Реналь з таким виглядом, наче це їй тільки що спало на думку.- Досить того, що він так говорив про мене при Елізі,- це майже те саме, що при панові Вально.

- А-а! - крикнув пан де Реналь і так стукнув кулаком по столі, що все в кімнаті затрусилося.- Таж цей друкований анонімний лист і листи Вально написані на одному папері!

«Нарешті!..» - подумала пані де Реналь. Удаючи, що вона приголомшена цим відкриттям, і почуваючи, що не може більше вимовити й слова, вона пішла в глибину кімнати і сіла на диван.

З цієї хвилини битву можна було вважати виграною. Але їй довелося докласти немало зусиль, щоб не дати панові де Реналю негайно піти до гаданого автора анонімного листа.

- Невже ви не розумієте, що влаштувати зараз сцену панові Вально без достатніх доказів,- це було б надзвичайно безглуздо. Вам заздрять, пане, а хто ж у цьому винен? Ваші таланти, ваше мудре управління, тонкий смак, з яким споруджені ваші будинки, посаг, принесений мною, і особливо - значна спадщина, якої ми можемо сподіватись від моєї милої тітоньки,- про цю спадщину поширюються дуже перебільшені чутки,- все це робить вас першою особою у Вер'єрі.

- Ви забуваєте про моє походження,- сказав пан де Реналь, усміхаючись.

- Ви один з найзнатніших дворян в окрузі,- поквапливо підхопила пані де Реналь.- Якби король мав волю на те, щоб віддавати належне людям благородного походження, ви, безперечно, були б у палаті перів і таке інше. І в такому блискучому становищі ви хочете дати заздрісникам привід для пересудів! Почати розмову з паном Вально про його анонімний лист - значить, оголосити на весь Вер'єр,- та що я кажу,- на весь Безансон, на всю провінцію, що цей міщанин, якого один із Реналів необачно наблизив до себе, зумів його образити. Та якби навіть ці листи, які потрапили вам до рук, доводили, що я відповідала на кохання пана Вально, вам слід було б мене вбити,- я б заслужила цього стократ,- але ні в якому разі не виявляти перед ним свого гніву. Не забудьте, що всі ваші сусіди чекають тільки приводу, щоб помститись за вашу вищість; згадайте, що в тисяча вісімсот шістнадцятому році ви сприяли деяким арештам. Той утікач, що ховався на горищі свого дому...

- Я бачу, що ви не маєте ні поваги, ні приязні до мене! - вигукнув пан де Реналь з гіркотою, яку збудив у ньому цей спогад.- І я не став пером!..

- Мені здається, друже мій,- провадила далі пані де Реналь, усміхаючись,- що я колись буду багатша за вас, що я ваша дружина вже дванадцять років і саме тому я повинна мати голос у домі, особливо в цій сьогоднішній історії. Якщо ви віддаєте перевагу переді мною якомусь Жюльєнові,-додала вона з неприхованою образою,- я готова поїхати на зиму до тітки.

Ця фраза була сказана дуже до речі. В ній відчувалася твердість, ледве прикрита чемністю. Це змусило пана де Реналя зважитись. Але, за звичкою всіх провінціалів, він ще довго не вгавав, знов і знов повторюючи різні аргументи. Жінка не перепиняла його,- в його тоні ще проривалася лють. Кінець кінцем двогодинна пустопорожня балаканина цілком знесилила її чоловіка, що цілу ніч шаленів від люті. Пан де Реналь твердо визначив лінію поведінки, якої збирався додержуватись щодо пана Вально, Жюльєна і навіть Елізи.

Кілька разів під час тієї гнітючої сцени пані де Реналь мало не пройнялася співчуттям до справді щирого горя цього чоловіка, що протягом дванадцяти років був її другом. Але справжня пристрасть егоїстична. Крім того, вона щохвилини чекала, що він розповість про вчорашній анонімний лист, але він так нічого й не сказав. Пані де Реналь не могла почувати себе в безпеці, бо не знала, які думки навіяв той лист людині, від якої залежала її доля. Адже в провінції чоловіки - владарі громадської думки. Нарікаючи на свою дружину, чоловік накликає на себе глум, але цього дедалі менш бояться у Франції, а дружина, коли чоловік не дає їй грошей, опускається до становища наймички, що заробляє якісь п'ятнадцять су денно; та ще й не всяка порядна людина користатиметься з її послуг.

Як би гаряче одаліска в сералі не кохала свого султана, він всевладний, вона не має надії визволитись з-під його влади, до яких би хитрощів вона не вдавалась. Помста її владаря жахлива, кривава, але войовнича і великодушна: удар кинджала розв’язує все. Але в XIX сторіччі чоловік убиває жінку громадською зневагою, закриваючи перед нею двері всіх віталень.

Повернувшись до себе, пані де Реналь знову відчула всю небезпечність свого становища; її приголомшив розгром, вчинений у кімнаті. Замки всіх її гарненьких скриньок були позламувані, кілька планок паркету було зірвано. «Він був би безжальний до мене,- сказала вона собі.- Як він попсував мозаїчний паркет, яким так дорожив: тільки хтось із дітей ступить, було, на нього вогкими черевиками, він червоніє від люті. А тепер паркет попсований вкрай». Видовище такого шаленства вмить знищило всі