Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Навряд він бездумно тринькає гроші з трастового фонду, як заведено у безмозких спадкоємців мангеттенських династій. Та я певна, його діяльність якимсь чином пов’язана з родинною справою, інакше ніхто б з родичів не переймався так його витівками. Проте, мабуть, не настільки тісно, якщо він не керує одним із ресторанів.

Взагалі це несправедливо й обурливо навіть — коли мене наймали в агентство, в анкеті довелося вказувати навіть менструальний цикл, а про роботодавця там, окрім його смаків, більше нічого не йшлося. Та не все можна дізнатись зі світської хроніки. Ну гаразд, можливо, багато чого, втім цього замало.

Тому, усе, що мені спочатку було відомо про Тоні — він Соретті й має унікальну здатність шпокати усе, що ворушиться, а потім ще виганяє покоївок через це. Звісно, перебуваючи поряд із ним кожен день, я назбирала ще деяких фактів про нього. Та мене тоді хвилювали тільки те, щоб він не ліз до мене у труси, більш нічим я не переймалася. Відсьогодні цей привід для нервів теж можна викинути з голови.

Сподіваюся, він не мафіозі і не контрабандист. Хоча вже не настільки впевнена в цьому.

О так, якби зараз Сильвія спитала мене, наскільки добре я знаю Тоні, я б довгенько вагалася з відповіддю. І непокоїтись через це почала вже після того, як переспала з ним. Схоже, не лише Соретті непристосований до реального життя.

— Не сподобалось? Не любиш морепродуктів чи що? В тебе ж немає алергії на них? — турботливо спитав Великий Джо, хоч і трохи запізно, враховуючи те, що страва з креветками вже якийсь час стояла переді мною. Він нарешті покінчив з телефонним криком душі й опустився поряд на стілець з накинутим на спинку темно-синім піджаком. Тому тепер роздивлявся мене й ризото, якого я майже не торкалася, бо не була голодна.

— Ні-ні, це дуже смачно, — випалила я, хитнувши головою. — Просто секретні зустрічі вбивають апетит.

Знаходитись з ним так близько, майже наодинці, після нашого напівголого знайомства, ніякого уявлення не маючи, що за цим криється, було ніяково, як і після сумбурного й приправленого цирковим виступом його сина вікенду. Я б краще перепочила трохи, вже потім спробувала поспілкуватися з Джованні знову, та чоловіки Соретті не надто вже турбувалися щодо моєї думки, а звикли вчиняти так, як їм заманеться.

— А я вже, бува, подумав, ти через Тоні мориш себе голодом.

Я? Та ніколи в житті! Хоча острах не влізти одного дня в уніформу усе ще мене переслідував.

Втім кілька мангеттенських крихіток справді могли заробити собі гастрит в очікуванні дзвінка легкодухого Тоні. Та блискавка частіше влучає в одне й те саме місце аніж він лишається з дівкою, з якою вже бував!

— З таким пайком, що ви передаєте в пентхаус, це неможливо.

Соретті-старший гордовито всміхнувся.

— Мій син добре поводиться з тобою, Елізабет?

Я гадала, ми скоріше перейдемо до обговорення якогось особливого різновиду пасти й ніяк не очікувала такого питання. Воно застало мене зненацька.

Нашорошено глипнувши на Джованні, я простягнула руку до келиха з водою й зробила кілька ковтків — у горлі раптом пересохло. Ні, я готувалася до несподіванок й до того, що наша розмова так чи інакше торкнеться мого «роману» з Тоні, проте розраховувала на більш поступовий підйом до гострої теми.

— Хіба ви не впевнилися, що я можу постояти за себе? — зробивши зусилля над собою, я посміхнулася. — Та Тоні мене не ображає.

— Тобто, — відкинувшись на спинку, він діловито засотав рукава світло-сірої сорочки, — тобі ніщо не заважатиме розповісти мені, які насправді між вами стосунки?

— Ви ж знаєте Тоні, з ним не нудьгуватимеш, — відмахнулася я, прикинувшись дурепою.
Джованні прикипів очима до мене. Йому було цього замало. Він прагнув почути більше. Думки заметушилися й поховалися як зайці-панікери після першого мисливського пострілу. З пам’яті вигулькнув момент нашого знайомства, коли я стовбичила перед ним у вітальні в одній білизні, не маючи змоги прикритися. Тільки тепер, як на долоні, було геть не моє тіло під мереживом, а сум’яття.

Цікаво, якщо запхати до рота одразу усю порцію ризото, чи вдасться уникнути відповіді, прикриваючись активною роботою щелеп? Я можу навіть прицмокувати.

Невже ми провалилися? В горіхових очах лиса зі сріблястими скронями відлунювало саме це. А здавалося, усе вдалося. Петру з її бовдуром ми хоч переконали? Чи вони також й досі регочуть, згадуючи нашу паскудну виставу?

— Що нас виказало? — притлумивши голос, прийняла я поразку. Цікаво, Тоні знає? Чи хоча б підозрює про це? Якщо ні, як обережно йому натякнути, що бог сексу виявився аж настільки кепським актором? Чи проблема в мені?

— Не переймайся так, cara mio[3], я знав із самого початку, — я клацнула зубами, перевіряючи, чи відвисла в мене щелепа від почутого. Джованні, помітивши моє ошелешення, пояснив: — Кому з дівчат мого сина відомо, що таке прибирання? Вони навряд знають, для чого потрібна швабра.

З глибин кухні запахтіло свіжим базиліком й томатами з часником, у каструлях щось кипіло, на пательнях шкварчало, набуваючи рум’яної скоринки, і всьому персоналу так само було начхати на нас — я перевірила, роззирнувшись навсібіч. Напевне, очікувала надибати табличку з написом «Це розіграш» або будильник, який витягне мене з цього сну.

— Чому ви змовчали?

Чи вловив він мій шепіт? Та говорити гучніше я не могла від потрясіння.

— З тої ж причини. Мій син бовдур, — зітхнувши, зізнався Великий Джо, — та я бажаю йому найкращого. Мангеттенські ляльки гарячі й принадні, але серце в них крижане.

Так, усім відома кількість його невдалих шлюбів. Та я ніколи не подумала б, що старший Соретті зичить сину іншої долі, їхні походеньки взагалі час від часу скидалися на змагання.

Припнувши язика, щоб не бовкнути, що в його дочки така ж сама біда із серцем, я витримала коротеньку паузу і промовила:

— Я лише зіграла свою роль, щоб… — гадаю, не варто згадувати, що бос запросив мене туди виключно заради сестринської люті. А ще щоб дошкулити недоумку Джасперу. — Він не хотів з’являтися на заручинах сестри без пари, ось і все. Це робить мене його співучасницею, та не більше. Я лише його покоївка. В особливій уніформі.