Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ланцюг рветься.
Усе це тривало коротше за мить. Зараз це вже спомини, що виглядали так, ніби це Кайлін кралася по нічному степу й гризла примарний ланцюг. І спомини наступних трьох днів і ночей, які Бердеф провів у степу, чекаючи на можливість нападу. Полював на того чаклуна. Вона ніколи б не подумала, що пес може когось настільки сильно ненавидіти, і водночас сама відчувала ту природну, звірячу лють. З’єднання несло із собою такі дари, хоча інколи вона замислювалася, скільки тут залежить від волі Бердефа. І які з її споминів стають частиною його пам’яті.
Цієї короткої миті незначного сповільнення, коли вона перестала підганяти коня, вистачило, аби випасти зі строю й опинитися в двадцяти ярдах від інших. Чаардан досі гнав, намагаючись замкнути шпарину, яку видивилися кочівники. Знищення кількох а’кеерів не буде мати жодного значення, якщо принаймні двоє жереб’ярів вислизнуть із пастки. Лови досі тривали.
Але тепер вона знала. Один із них був справжнім ланн’говеном — Ловцем Душ. Таким, якого боялися й ненавиділи майже всі. Таким, хто міг насильно затримати при собі душі й використовувати їх як рабів. Доки він мав ті душі у своїй владі, доти стріли не могли йому нічого зробити, бо він не мусив черпати Силу з жодного джерела. Ймовірніше, полк повистріляє всі заряди, ніж він втомиться.
Її наповнила холодна, дика й люта ненависть. Емоції Бердефа.
Вона їх стлумила, нав’язавши йому свою волю. Тактика пса, який хотів кинутися в напад, гризучи й стрибаючи в горянку, була не найкращою. У цій битві головною мала бути вона.
Чаардан опинився на відстані пострілу. Вона дивилася, як стріли перехоплюють духи, як ті сповільнюються й падають на землю, не завдаючи нікому шкоди. За кожним разом ланцюги ставали дедалі товстішими.
У неї залишилося тільки шість «шил» та одна «голка».
Кайлін нахилилася до кінського вуха:
— Ну, Торине, дай мені все, на що ти здатен, старий.
Вона спрямувала його трохи ліворуч, не намагаючись наздогнати решту, і дико почвалала вперед. Торин міг так бігти ще кілька хвилин, перш ніж впаде на землю. Але видавав усе, як вона й просила, бо вони їздили разом вже три роки й ніколи не втрачали взаємної довіри.
Вона опинилася в тій шпарині, куди намагався вміститися загін утікачів. Скоріше відчула, ніж побачила, як дехто намагається повторити її маневр, але свисток Ласкольника осадив усіх на місці. Якщо чаардан розтягнув би стрій, ці двадцятеро се-кохландійців розірвали б його лінію та понеслися б у степ. Поміж кочівниками й шляхом втечі опинилася тільки самотня дівчина.
Вона зупинила коня, коли суперники були в двохста ярдах перед нею. П’ять «шил» та одна «голка».
Випустила першу стрілу, другу й третю, розуміючи, що дистанція трохи завелика для «шил». Долетіти вони долетять, але важкі стріли тоді вже матимуть надто малу швидкість, аби зробити хоча б щось. Але в одному вона була впевненою. Той жереб’яр мав би бути богом лучників, аби зрозуміти, які саме стріли летять у нього.
Дух оленя вистрибнув і відбив стріли, що надлітали. Лише він. Решта з боків і ззаду досі захищала втікачів від залпів. Вона бачила, як він стрибає — гордовитий та красивий навіть після смерті, і серце дівчини кривавило, коли бачила темні смуги, які стріли виривали з його тіла.
Жоден кочівник не потягнувся за луком, щоби послати стрілу їй. Навіщо? За кілька ударів серця вони стопчуть її й полетять собі далі.
Вони використала останнє «шило» та потягнулася за «голкою». Її широкий плаский наконечник можна було використовувати як бритву. Кайлін натягнула лук, вирівняла дихання. Виразно бачила кожне обличчя, але сконцентрувалася лише на одному. Його власник тримав духів на прив’язі.
З’єднання раптом зникло так само швидко, як і з’явилося. Бердеф кинув її вдруге.
Так, як вона йому й наказала.
М’яко, майже делікатно, вона відпустила тятиву.
«Голка» була швидкою. Значно швидшою за «шило» — саме такою її й робили. Легке держалко та м’яке пір’я мали забезпечити їй швидкість та відстань льоту. Вона полетіла пласко назустріч обличчю жереб’яра, і здавалося, що нічого не встигне її випередити.
Але дух оленя був швидшим. Він виріс поміж чаклуном і стрілою, схиливши красиву рогату голову в жесті, достойному князя будь-якої пущі. Підставив груди.
Сіра смуга скочила з трави й повисла на його горлянці. Бердеф колись ходив із її батьком на полювання, і такі речі не забуваються. Пес стягнув оленя вниз не більше, ніж на дві стопи, але й цього було достатньо.
Стріла пролетіла вже порожнім простором, і перш ніж жереб’яр встиг прикликати наступного духа, вдарила його в горлянку.
Ланцюги порвалися, вона почула той звук, що бринів, наче скляне дзеленьчання, й духи розлетілися навсібіч.
Втікачі вже були в п’ятдесяти ярдах перед нею.
Два залпи накрили їх майже одночасно.
Вони навіть не здіймали щитів, а їхали тісно, щоби сховатися в тіні Сили жереб’яра. Більшість загинула миттєво. А на решту, збиту в купу й поранену, тих, що намагалися опанувати коней, які запанікували, впала погоня.
Останній се-кохландієць вмер за кілька кроків від неї.
Вона й шаблі не встигла вийняти.
* * *
Чекали на генерала на краю долини, споглядаючи, як нерегуляри ловлять вцілілих коней Блискавок. Це був жорстокий бій — лише кільканадцятеро Вершників Бурі вдалося взяти живцем, а решта билася до останку. Вся околиця була заслана тілами, в долині ж утворився цілий стос трупів, що сягав кінських черев.
Кайлін дивилася, як солдати копають неподалік гігантську яму. Як і сказав Ласкольник, а’кеери Завира з клаггирів мали розчинитися в повітрі. Бранці багато років просто не залишать підвалів. Трофейним коням випалять нові тавра й відішлють вглиб Імперії. Син Війни буде
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.