Читати книгу - "Сім драконів для Білосніжки. Таємниці Сніжної академії 1, Галлея Сандер-Лін"

Глава 16

— Це справді я?! — дивлячись на себе в дзеркало запитала Сніжана, після того як покоївка, яка назвалася Іреною, «чаклувала» над нею добрих дві години, якщо не більше.

Чесно кажучи, «робити красуню» у розумінні Себастьяна дещо відрізнялося від понять краси, які застосовувала до себе Сніжа. Такої великої кількості косметики, яка додала їй ще кілька років, вона собі ніколи не дозволяла. Але якщо дивитися на дівчину, що відобразилася у сріблястій гладі дзеркала, як на когось стороннього, то ця чарівна незнайомка приковувала до себе погляд.

Висока зачіска відкривала шию і, головне, вилиці, де поблискували лусочки, ясно демонструючи, що красуня в елегантній блідо-фіолетовій (майже білій) сукні зі сріблястим мереживом належить до драконячого роду. Волосся було прикрашене сріблястими шпильками у вигляді маленьких дракончиків, які перемежовувалися зі шпильками, увінчаними квітами з білих камінців. Вбрання ідеально підкреслювало фігуру завдяки побутовим чарам, на які не поскупилася Ірена, сріблясті черевички теж миттєво обійшлися по нозі.

На шиї поблискував кулон у вигляді дракона, черевце якого було виконане з блідо-фіолетового кристала. Як сказав Себ, це не просто прикраса, а додатковий захисний артефакт у пару браслету. Браслетик, до речі, «братець» зарядив від накопичувача, тому той знову був готовий виконувати свою захисну функцію.

Загалом, Сніжана справді відчувала, що готова вперше в житті побувати на балу, але надлишок косметики все одно бентежив. Сніжці «по-дорослому» підвели очі й припорошили перламутрово-фіолетові тіні тонкими сріблястими крихтами. Купа дрібних блискіток мерехтіла і на щоках, і на шиї, і в зоні досить сміливого (але не вульгарного) декольте. Губи, до речі, теж присипали крихітними біло-сріблястими кристалами, так що створювалося враження, що Сніжа вмочила їх чи то в цукор, чи то у сніг. Виглядало, звичайно, по-зимовому, але з такою «помадою» точно цілуватися не надто зручно. Так що треба буде триматися від велелюбного шостого Неверваля якнайдалі.

Поки покоївка наводила Сніжі красу, Себастьян, стоячи до них спиною, розповідав основні правила поведінки, прийняті у вищому світі Глоріусу (й зокрема у Сніжних землях), і наголосив на помилках, яких можна припуститися в місцевому етикеті. Наприклад, жінка не повинна першою подавати руку ні для рукостискання, ні для поцілунку. Ініціатива зазвичай виходить від чоловіка, він першим простягає долоню, а жінка лише вирішує, подавати йому руку чи відповісти простим кивком.

Сніжана дуже намагалася все запам'ятати, щоб не осоромитися, тому що зараз була не рядовим дівчиськом, а фактично представницею правлячого роду. Боже, як звучить! А якихось пару днів тому вона й подумати про подібне не могла.

— Намилувалися, сіє Невер? — хмикнув наставник, коли покоївка, низько вклонившись, залишила кімнату, левітуючи за собою неабияк схудлий саквояж.

— А ви, магістре Д'ардженто? — відповіла Сніжана питанням на питання. — Ви задоволені тією незнайомкою у дзеркалі?

— Чи задоволений я? — перепитав він. — Чесно кажучи, я віддаю перевагу всьому натуральному, без подібної мішури, — перевертень зробив невизначений жест. — Однак володар... Так, він буде задоволений. Втім, як і весь двір. Ви виглядаєте саме так, як має виглядати сніжна дракониця, якій судилося стати праматір’ю майбутніх поколінь.

— І знову ви про це… — скисла Сніжа.

— «Про це» буде думати і, можливо, говорити більшість присутніх на сьогоднішньому балі, — Себ на пару секунд виглянув у коридор, немов боявся, що Ірена може гріти вуха біля дверей, після чого, зважаючи на все, начарував купол від прослуховування. — Питання продовження роду правлячої династії стоїть руба. І вам, адептко Невер, у жодному разі не можна показати, що така монументальна зовнішність не має під собою наповнення. Якщо хтось дізнається, наскільки ви зараз слабкі… Сподіваюся, мені не треба казати, що ваше життя та благополуччя у цьому випадку опиняться під великим питанням?!

— Не треба.

— Тоді йдемо, «сестричко», — до Себа повернувся бешкетливий тон. — Ми маємо прибути вчасно.

Лис повів дівчину сходами та переходами, поки вона не прийшли до портальної зали, де зараз чергував інший страж.

— Магістре Д'ардженто, — привітав він викладача. — Сіє Невер…

— Ректор і панове Неверваль уже відбули? — поцікавився Себастьян у нього.

— Так, нещодавно.

— Добре, значить, нам теж уже час, — Себ зробив кілька пасів у бік постаменту — і над тим засяяв напівпрозорий райдужний серпанок порталу. — Ходімо, сіє Невер, час настав...

Лис простяг Сніжці руку, і вона, пам'ятаючи правила етикету, почекала трохи, після чого велично і навіть трохи ліниво подала йому долоню. Він посміхнувся, шепнув, що учениця впоралася дуже непогано, після чого повів її до постаменту, де вони синхронно зробили крок у цей самий серпанок.

Цього разу подолання порталу було дуже комфортним, Сніжка майже нічого не відчула, ніби крізь шовкову вуальку пройшла. Дівчина думала, що вони потраплять до портальної зали, проте наставник і його підопічна опинилися в невеликому приміщенні, поцяткованому невідомими знаками.

— Це особиста портальна правлячої сім'ї, — відповів лис на цікавий погляд Сніжки. — Тільки драконам та їхнім супроводжуючим дозволено користуватися цим порталом та даною кімнатою. З метою безпеки, як ти розумієш… Інші гості прибувають до великої портальної зали.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍