Читати книгу - "Лисичка , Тіна Вітовт"

Глава 32

- А що на рахунок тебе? Ти до мене щось відчуваєш?

Від такого питання дещо розгубилася, не очікувала так швидко його почути, але воно цілком правильне у даній ситуації.

- Так ти мені подобаєшся, ти мені дуже дорогий, але і Дан дорогий не менше, - і я зовсім не кривила душею.

- І як будеш вибирати? Чи ти вирішила залишити обох біля себе, так на всяк випадок, - скривджено спитав.

Не знаю як би я реагувала, опинись на його місці, але це було образливо чути. Так, прекрасно розумію, як виглядає зі сторони. Зацепила двох заможних завидних холостяків, за якими пускають слини доволі багато дамочок, а вибирати не поспішаю, такий собі запасний аеродром споруджую. Не кажу нікому "так", але і слова "ні" ніхто від мене не почув. Оце я маю гарний вигляд у його очах. Якось з цієї точки зору раніше не думала. І навіть не дивуюся, його обуренню. Від такого аналізу своїх дій, самій від себе бридко стало. Ніколи не думала, що на таке здатна. Виходить я себе ідеалізувала, та приписувала собі якості, які тільки що розтерла на попіл, своїми ж діями та словами.

- Будеш так сидіти і мовчати? - все ж таки Яр порушив мовчанку.

- Що ти хочеш почути? Що я відразу впаду тобі в ноги, і буду просити пробачення за обман, точніше недомовку? - я дивилася на нього вичікувально. - Звідки мені було знати, що все станеться саме так. І якщо ти думаєш, що я навмисне крутила хвостом перед двома, то глибоко помиляєшся.

- А що я маю думати? Мене дратує сам факт наявності, того клятого браслету, а ти ще підливаєш масло у вогонь, своїми заявами, що ми "однаково дорогі для тебе", - його штормить не на жарт, - і як дозволиш це все сприймати?

Мовчу, відводжу погляд на озеро, знову ж маючи що відповісти.

- Мовчиш. Не знаю, що гірше, твоє мовчання, чи те якби ти виправдовувала себе, - закинув голову догори, та скуйовдив волосся руками, а я крадькома спостерігала за ним.

- Я нічого посуті і не зробила, та і стосунків, як таких, із жодним з вас не маю, так кілька поцілунків, - навіщо я все це сказала? Хто мене за язика дьоргав.

- Кілька поцілунків?! А що ти ще збиралася натворити. Тобі цього, що є, мало?

Підірвався на ноги, і в два кроки навис наді мною, та так, що я втиснулася в плетене крісло. І не вислизнути, його руки на підлокітниках, захопив у пастку. Так і втупилася на ці напружені руки.

- Подивись на мене, - м'яко попросив, а я вже очікувала, що гарктне, - Мілана, підніми на мене очі.

Несміливо виконала прохання. Підняла погляд на нього, та так і пропала, в його очах грав всіма барвами справжній шторм, таке враження, що ціле море помістилося там. До яких емоцій довела хлопця. Ледве стримується. Ковзнув поглядом на мої губи, та поцілував, легко та ніжно. Неочікувано, якщо взяти до уваги всю гамму емоцій.

- Що ти зі мною робиш, - видихнув у губи, та притулився своїм чолом до мого, - і що ж нам робити?

- Не знаю Яр, це все так дико не правильно. Я не хотіла і не хочу нікого обманювати, знаю по собі, що це боляче, коли зраджують довіру. І тому доки є цей браслет, і я вважають нареченою Дана, ми можемо бути тільки друзями, - як же важко це говорити, але в даному випадку це єдине правильне рішення.

- Ти мене проганяєш? - приречено спитав. - Навіть не надавши шансу?

- Я не можу забрати у тебе можливість на нормальні стосунки, - у мене були повні очі сліз, - а цей магічний аксесуар може завдати багато проблем, насамперед тобі.

- Ми знайдемо спосіб його позбутися, - божевільний блиск у його очах мене дещо налякав, - я щось вигадаю, я не можу тебе відпустити, і буду за тебе боротися.

- А якщо його не можливо позбутися? І звідки я знаю, які ще секрети приховані у цьому браслеті, я ще так мало знаю про магію та цей світ загалом.

- Що саме тебе гризе? Ти ж не просто так згадала про секрети браслета, - дуже спостережливий барсик.

- А якщо я закохаюся у Дана? Що тоді, я не хочу давати марну надію тобі, а потім взяти та розтоптати твої почуття, це буде підло та безвідповідально з моєї сторони. А я не хочу завдавати тобі болю.

- Я переверну все догори дном, але знайду вирішення...

- А якщо ти зустрінеш дівчину, з якою тебе поєднає магія? - ця думка прийшла настільки раптово, і до того ж має право на життя. - Що тоді будеш робити, можливо зараз у тебе і є почуття до мене, але магічний зв'язок накладає певні особливості поведінки, я таке вже бачила в Дана та Алекса, вони наче з ланцюга зриваються лиш зі мною та Лікою щось трапляється.

- То Алекс пов'язаний з Лікою, - задумано промовив, - так фан-клуб божевільних фанаток буде в істериці.

- Ти тільки це почув з моєї довжелезної промови? - тепер прийшла моя черга обурюватися.

Бачишно я тут розпинаюся перед ним, боячись завдати страждань, підбираю ретельно слова, а він... переживає за психічне здоров'я божевільних із фан-клуба. Так і хотілося чимось вгріти його по макітрі, та хоча б цим апельсином. Тільки я сформулювала свою думку, як Яра по голові вгрів той самий апельсин, на якого тепер вже поглядала із жалем, дістанеться ж безневинному апельсину.

Дивлячись на сутінки, що неухильно підкрадалися вирішила, що вже пора і додому. Мій маневр з апельсином, трошки остудив та відволік Яра. Так що скористалася моментом його розгубленості, попросила відвезти у місто, там домовилася зустрітися з дівчатами. Не хочу знову стикати лобами Дана з Яром, ще вчорашні садна не загоїлися.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍