Читати книгу - "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"

20

Теперішній час

Секунди вимірюються затяжним мовчанням, теплом наших тіл і воістину душевною близькістю. Я оповита цим моментом, цим маленьким, надійним коконом навколо мене. Поступово його обійми слабшають і тепер Кейн обіймає мене ніжно і цнотливо-легко. В його обіймах я заспокоююсь і заплющую очі,
вдихаючи його запах, такий рідний та знайомий.

- Кейн, - глухо бурмочу я, уткнувшись у його плече. Я відчуваю, як його грудна клітина злегка здригається від вібрації низького голосу:

- Що, кохана?

- На нас люди дивляться, - я дивлюсь з-за його плеча і бачу на собі зовсім неприкриті погляди, тому тепер мені зовсім не по собі.

Його грудна клітина здригається, цього разу від короткого смішку. Кейн усувається, витирає долонями мої щоки від сліз і бере до рук мої долоні, ніжно заглядаючи мені в очі. На обличчі його посмішка щасливої ​​людини.

- Поїхали за Олівією. Вона вже нас зачекалась.

- Ти що її не забрав?..

- Я сказав їй, щоб почекала. Кім, я до смерті злякався за тебе.

В очах його непідробна тривога та страх, тільки тепер уже вкрита легким попелом спокою. І я раптом відчуваю надто яскраво сором, а ще провину. Я ніяково опускаю погляд.

- Вибач, - глухо бурмочу я.

- Дурненька...

Кейн зніяковіло хитає головою і кусає губу, стримуючи посмішку. Він притягує мене до себе і цілує в маківку. Я прикриваю очі й обіймаю його, розслабляючись, але тут я відчуваю різкий ривок і панічне запаморочення, наче від несподіваної підніжки, - і опора раптом зникає в мене під ногами.

- Кейн?! О Боже, постав мене!

- Ти ледве на ногах тримаєшся, - він і не думає зупинятися, плавно прямуючи коридором і ніби читаючи мої думки: - Не думай про те, що подумають ці люди. За хвилину вони про нас навіть не згадають.

Я роблю глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися і обіймаю його за шию, уткнувшись обличчям у плече. Його поцілунок потопає в моєму волоссі, а я посміхаюся йому в плече. Мені не хочеться, щоб він мене відпускав. Невже я раніше говорила, що не зможу?.. Легше, ніж з Кейном, мені ще ні з ким не було.

Вітер ліниво тріпає наше волосся, коли ми опиняємось на вулиці, наповнюючи повітря тягучими квітковими ароматами. Вперше за довгий час я розумію, що дихаю вільно. Кейн доходить до паркування і ставить мене на ноги, відкриваючи передні дверцята автомобіля, кинутого впоперек стоянки.

- Давай же, сідай, - і він допомагає мені залізти на сидіння, помічаючи моє збентеження. 

Коли Кейн нахиляється до мене, щоб застебнути на мені ремінь безпеки, мені мало не зносить дах від його близькості та дурманного чоловічого запаху, і здається, я збираю в кулак всю свою силу волі, щоб прямо зараз не запустити йому пальці у волосся. Впоравшись із засувкою, він заглядає мені в очі і на мить завмирає. Потім легенько торкається пальцем мого підборіддя, заводить долоню за шию, нахиляється і ніжно цілує у губи. У мене перехоплює подих і всі мої тривоги кудись миттєво випаровуються. І все-таки, до чого ж все це дивовижно...

Кейн неохоче відривається від мене, не поспішаючи відпускати. Коротко оглянувши моє обличчя, він обдаровує мене декількома дрібними поцілунками, від чого я розпливаюсь у короткому безтурботному сміху, і тільки потім зачиняє за мною двері. Коли Кейн сідає за кермо, він зависає на коротку мить, після чого раптом сміється вголос, закидаючи назад голову.

- Боже, Кім.

Він хитає головою і переводить подих. Потягнувшись, Кейн повертає у замку ключ запалення, від чого автомобіль починає плавно гурчати.

- Ось малеча зрадіє...

Я завмираю в шоці.

- Стривай, - слабо видихаю я. - Ти збираєшся розповісти Олівії? Сьогодні?..

Він повертає до мене голову.

- Звичайно. Вона буде дуже щасливою.

- Але я н-не знаю, чи зможу...

- Залиш це мені, - Кейн бере мою долоню, ніжно цілує її, глянувши на мене, і я здаюся. Він відпускає мою руку, повертає голову вперед і тисне ногу в педаль.

І ми рушаємо з місця.

Я спостерігаю, як яскраве сонце швидко біжить за нами, ледве встигаючи за прозорими вікнами автомобіля - спостерігаю, сидячи в очікуванні, коли автомобіль плавно під'їжджає до місця призначення. Ми з Кейном виходимо, майже синхронно грюкаючи дверцятами, і йдемо у напрямку танцювальної студії. Кейн обганяє мене і відчиняє переді мною білі однотонні двері, - напевно це ще одна його джентельменська риса, яка підкуповує якщо не кожнісіньку, то кожну другу жінку.

Коли я заходжу, моїм очам відкривається процес заняття, у вуха вливається легка музика з бального світу, - я бачу, як вчителька веде заняття, стоячи перед натовпом дітлахів спиною до дзеркала і вимальовуючи стегнами кола, які вони старанно намагаються повторити. Олівія ніяк не помічає нашу появу, вона просто мовчки сидить на лавочці з лівого боку, спостерігаючи зі стомленою поблажливістю за групою дітлахів та бовтаючи ніжками. Зачекалася вже нас, маленьке сонечко. І поки що навіть не помічає нас з Кейном. Зате коли помічає! Зістрибує з лавки і розширює свої очі, що світяться збудженням.

- Кейн!

На мить її голос ніби перекриває всі звуки в приміщенні, мала з усіх ніг мчить, підлітаючи до нас. Кейн спритно підхоплює Олівію, коли вона намагається одним стрибком збити його з ніг. Підкидає вгору разом із її ранцем і чмокає в щоку.

- Ну, заєць, як у тебе справи?

Її тендітні ручки охоплюють його навколо шиї.

- Двійка за поведінку.

- Яка ганьба. Ти що, у лісі народилася?

- У Барбадосі.

- Де де?

Вона сміється.

- У Барбадосі!

- Гаразд, двієчниця, давай стрибай на ноги, поки ти не зламала мені спину. Оп!

Поки Олівія щебече з братом, я бачу, як поступово вчителька сповільнюється, дивлячись у наш бік, як перестає робити рухи, і здивовано розширюються її очі, коли вона помічає його.

Кейн цього не бачить, а от я помічаю, як простежує її погляд, як вона дивиться, шукаючи-гадаючи, хто я така і чи є між нами щось. На вигляд так і не скажеш, - Кейн поводиться стримано, він не виявляє до мене інтерес, тому що його увагою заволоділа одна маленька хуліганка, як він любить називати Олівію.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍