Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

Частина 21

Захар

Усередині піднімалася хвиля гніву, на себе насамперед. Як я міг настільки захопитися, що не помітив присутність брата поблизу. Тепер його інкубська частина нажершись енергії тільки посилиться, в той час як моя відьмочка до вечора провалюється без сил. У братів є свій особливий дар, подарунок далеких предків, яких виявилося дуже багато внаслідок велелюбності наших родичів. Так у мене виявився дар некроманта, у Арана інкуба, Нолан народився з часткою крові темних фей, що давало йому безліч переваг, і тільки Леон найстарший, був чистим демоном, можливо, саме це і було подарунком темряви, так як величезна кількість змішування крові, навіть наших батьків, на ньому ніяк не позначилося.

-Захар, я все ще чекаю.

Аран так і не пішов, напевно втягує в себе залишки енергії.

-Якщо ти не припиниш, я тебе вирублю.

Веселий хмик з-за дверей ясно дав зрозуміти, що брат не злякався. Настя ж підтверджуючи мою теорію, сонно заморгала очима. Поцілував свою відьмочку, вперше мені хотілося когось захистити від власної родини.

-Поспи, я скоро прийду.

Від неї йшов терпкий запах сексу, але вона немов цього не помічала, тільки кивнула і спробувала перевернутися, чого я їй дозволити не міг, тому що вона все ще була перемазана моєю спермою. Схопивши покривало ретельно її витер, і вкрив дрімаючу дівчину теплою ковдрою.

-Ти там ще довго возитися будеш?

-Ще одне слово, і обіцяю, живим ти звідси не втечеш.

Накинувши на сплячу дівчину захисний купол, через який навряд чи хтось проб'ється, трохи заспокоївся. Я не хотів залишати її одну, але все ж таки бігати від батька і від розмови безглуздо. Рано чи пізно нам все одно доведеться поговорити.

Швидко одягнувшись, смикнув двері на себе. Аран стояв ледве не притулившись до дверей, варто було мені її відкрити як він поривався увійти всередину, через що все-таки отримав у ніс. Втираючи кров рукавом сорочки гугняво обурився:
-Якого біса, Захар?

-Щоб не пхав свій ніс куди не слід.

Аран ображено засопів, він завжди був надто чутливим, розпещеним і трохи зніженим, що проте не заважало йому заводити нескінченні романи і залишати за спиною розбиті серця, надії та репутацію.

-Тобі шкода чи що?

Зупинився і пильно подивився на брата, він мало змінився за той час що мене не було.

-Я скажу лише раз, Аран, і сподіваюся ти зрозумієш. Відьма моя, зрозуміло? І ділитися я ні з ким не збираюся.

Брат глянув на мене з-під лоба.

-Ти вкрав її. – це прозвучало як звинувачення.

-Я її перший побачив.

-Її рід укладав договори не з тобою.

-І не з тобою. Те, що Леон іноді віддавав тобі свої іграшки, ще нічого не означає. І чи знає він, що ти без дозволу командував його бісами?

Аран зблід, бо боятися справді варто. Леон був сильним, в нашому домі тільки я міг змагатися з ним в силі, ось тільки я пішов з дому і мало розвивав свій дар усі ці роки, в той час як він, напевно, невпинно його вдосконалював. І ще залишається загадкою скільки одиниць сили він міг отримати від загиблих відьом. До того ж чистий дар темряви кращий за частковий, приправлений даром некроманта.

-Ти йому скажеш? - голос у Арана став прохаючий.

-Він сам дізнається.

Брат більше не встиг нічого сказати, ми стояли навпроти масивних дверей батьківського кабінету. Я ненавидів цю кімнату всією душею, саме тут ми отримували часті покарання, і такі рідкісні похвали батька.

-Залишу тебе тут. -  заявив Аран і втік.

Видихнувши і нагадавши собі що я вже давно не дитина, відчинив двері. Батько сидів за письмовим столом, зосереджено вчитуючись у ранкову газету. Це було йому невластиво, наскільки я пам'ятаю, він завжди робив це за сніданком. Він був людиною звички, і коли щось змушувало його змінити плани або боронь небеса втрутитися в його розпорядок дня, він був вкрай незадоволений. Зараз я виразно бачив підібрані губи, похмуро зведені брови, і як крила його носа раз у раз тремтіли, видаючи крайній ступінь роздратування. Нарешті відклавши газету, Ніколас Харон глянув на мене.

-Сядь.

Він явно стримується, і в сказі тому що доводиться зважати на мою силу. Це єдине з чим рахуються у нашій родині, винятком із правил була сестра, її балували без міри всі оточуючі.

-Ти до матері заходив? - хрипкий злий голос відроджував неприємні спогади.

-Я з нею бачився. - відповів ухильно.

Батько запитливо підняв брову, але я не став вдаватися до подробиць.

-Батьку, ми завтра підемо.

-З тим дівчиськом? - він промовив це з такою зневагою, що відразу ж захотілося стати на її захист.

-Вона моя відьма. - Вимовив з натиском, даючи зрозуміти що не варто розкидатися словами.

Його очі трохи блиснули.

-Вирішив розвинути свою демонську суть?

Він злегка скривився, я знаю що він завжди був проти цього, для нього було важливо щоб я розвивав дар некроманта, щоб він зміг передати мені всі знання.

-Можливо. - Ухильно відповів, в жодному разі не можна визнавати що в той момент мною рухала жалість до дівчинки, яка не розуміла куди вплуталася.

-Я не дозволю.

Все як завжди.

-Я не питаю батьку, якщо я захочу розвивати дар демона більше ніж темний, це буде мій вибір, якому я слідуватиму.

Чоловік що сидів навпроти мене, їдко посміхнувся.

-А ти впевнений що до відьми тебе штовхнула суть демона, а не некроманта?

Він знову за старе, я весь час вислуховував його казки про те, що всіх некромантів притягують відьми, це неминуча парність. Так було і в їх з мамою випадку, ось тільки мама виявилася занадто темною відьмою для того, щоб стати нам гарною матір'ю. Хоча варто визнати, сестру вона любила. Її любили всі, вона була променем світла в нашому похмурому будинку, саме тому я готовий ризикнути всім, сподіваючись її врятувати.

-Я не хочу знову порушувати цю тему, ми не раз це обговорювали. Мені просто потрібна допомога відьми в одній справі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍