Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

Глава 14

Глава 14.

Ранок видався по-особливому сонячним та теплим. За довгий час Миру, нарешті, не турбували нічні жахіття та ведіння, що дало змогу їй добре виспатися та прокинутися у піднесеному настрої. Навіть той факт, що імператор дотримав своє слово і всю ніч спав разом із нею в одному ліжку, аж нітрохи не бентежив Миру. Пам’ятає, як прокинулася посеред ночі і відчула сильну руку у себе на талії. І, здавалося б, вона повинна була почувати себе поруч із чоловіком ніяково та збентежено. Однак, у підсвідомості дівчини зародилися зовсім інші відчуття: затишок та захищеність.

Драган міцно спав, а от Мирі більше не хотілося лежати і ніжитися в ліжку. Тому вона, тихенько, щоб не розбудити чоловіка, вилізла з під ковдри та підійшла до столу з водою. «Все ж, необхідно вирішити питання із ванною кімнатою» – подумала дівчина і крадькома подивилася на імператора.  Волосся на голові скуйовджене. Зморшки біля очей та на чолі, що прикрашали його лице вдень, за ніч розгладилися, від чого риси обличчя чоловіка перестали бути такими суворими та холодними. Ковдра з’їхала до талії, відкриваючи погляду оголений торс. Від цієї картини обличчя Мири вмить зашарілося. Ще ніколи їй не доводилося бачити на пів оголеного чоловіка.

Швидко відвівши свій погляд від Драгана, Мира налила в миску прохолодної води, та почала вмивати обличчя, охолоджуючи свої зарум’янені щоки та непристойні думки, що зароджувалися в її голові. «Не варто мені так розглядати його». – Подумки сварила себе дівчина. – «Але ж він мій чоловік. Що ганебного в тому, що я на нього дивлюся?!» – Витираючи обличчя рушником, продовжувала розмірковувати Мира. 

- А ти, виявляється рання пташка.

Почувши позаду себе голос Драгана, від подиву Мира мало не підскочила до гори. 

- Яка вже є. – Знизала плечима дівчина, повертаючись до чоловіка, що лежав обличчям до неї, зпершись на руку.

Їх погляди на мить зустрілися. І якщо Мира більше не дозволяла собі так безцеремонно розглядати чоловіка (якого і так встигла вивчити декількома хвилинами раніше). То Драган, навпаки, жадібно блукав своїм поглядом по її витонченій фігурі від чого дівчина ще більше почувала себе ніяково.

Нічна сорочка, що ледь доходила до колін, дозволяла імператору в повній мірі насолодитися виглядом тонких ніжок своєї дружини. Стоячи на підлозі босоніж, Мира виглядала по-особливому гарною та ніжною. Один рукав, що недбало спав до низу, по-звабницьки оголяв дівоче плече, змушуючи Драгана кипіти з середини. Саме в цю мить, чоловікові до безумства кортіло цілувати та пригортати до себе Миру. Та дана на передодні обіцянка, не торкатися до неї, допоки сама того не забажає, змушувала його стримувати свої внутрішні пориви.

- Сьогодні у нас буде особливий день. – Не відводячи погляду від Мири, імператор піднявся з ліжка.

Легкою ходою чоловік наближався до Междемири, яка продовжувала стояти на місці. Розглядаючи його оголені груди, мужні руки та тонкий живіт, дівчина відчувала як її щоки нестерпно починають горіти. Сама не розуміла чому, та Драган викликав у неї змішанні почуття. З одного боку, вона бажала відчути під своїми пальцями тепло його шкіри. А з іншого, до безумства боялася, що він не стримає свого слова і вимагатиме від неї того, до чого ще явно не була готовою.   

З посмішкою на вустах, імператор підійшов до Мири. «Вона навіть не уявляє, які почуття у мене викликає» - розмірковуючи, Драган простягнув руку, щоб поправити неслухняне пасмо, що вибилося з заплетеної коси.  На, здавалося, такий невинний жест, дівчина зашарілася ще дужче, опускаючи свій погляд донизу. Це, неабияк, тішило чоловіка, адже зростаючи серед розпусти та жорстокості, Мира зуміла залишитися такою ніжною та чистою. Чоловік вже збирався підняти  рукав, що так недбало оголював тендітне плече, та рука так і застигла у повітрі. Увагу імператора привернула мітка, що ледь визирала з-під коміра сорочки, трохи вище грудей.

Торкнувшись давнього сліду, Драган відчув як стан дружини напружився. Її очі потемнішали, а з лиця зійшли всі фарби. Від дівчини, яка щойно так мило соромилася і по наївному відводила погляди не залишилося і сліду.

Старовинні руни, що розміщувалися одна навпроти одної і з’єднувалися завитками і хвилями, вимальовуючи собою хрест. Це була дуже давня мова, якою мешканці Острова Семи Морів не володіли. Отже, можна було дійти висновку, що той, хто лишив мітку на ніжній шкірі його дружини, був точно не звідси. Ніжно проводячи рукою по символу, Драган відчув як по його пальцях линула магія. Її відголоски були слабкими і ледь відчутними. Однак, від них віяло чимось холодним та темним, даючи зрозуміти, що власник мітки ще контролює її. Це було дико усвідомлювати, та чоловік розумів, що його дружину просто взяли та затаврували як худобу, затверджуючи свою владу над нею. Це змушувало його кипіти від люті.

- Як це трапилося, Миро? – Драган докладав всіх зусиль, щоб його голос звучав спокійно, та металеві ноти все одно видавали гнів, що погрожував ось-ось вийти назовні.

Дівчина мовчала. Її погляд був порожнім. І як би вона зараз не намагалася здаватися байдужою, Драган бачив наскільки їй було страшно і не приємно згадувати минуле. 

- Миро, твого батька тут більше немає. І ніхто не посміє завдати тобі болю.    Я зможу тебе захистити. Лиш ти, маєш мені довіритися.  – Драган повернув її обличчя за підборіддя так, щоб бачити погляд дівчини.

- А хіба зараз це має якесь значення. – Відповідь була різкою. Мира не бажала ворушити минуле, яке і так не давало їй спою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍