Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Го!!
— Та що вам до того? Ви ж не думаєте, що я буду вас шантажувати, знаючи, чим ризикую?
— І нашо воно тобі?
— Ви жартуєте? Це ж моє справжнє Здобуття!!
Він хвильку помовчав, розглядаючи мене відсутнім поглядом. Ніколи б не подумав, що у людини з такою зовнішністю може бути розвинутий розум. Тепер буду знати.
— Домовились, — наважився капітан. — Кристал номера не має, після того, як він залишить сховище, сказати, де його записано, буде неможливо. Але і видати його за чужий ти не зможеш — ім’я на ньому вибивають ще до початку запису.
— Навіть не думав про таке! — заспокоїв я його.
— Прийдеш завтра в управління, ось тобі повістка.
Час мені підходив: він очевидно вивчив розклад моїх занять.
— Буду, — я сховав повістку в кишеню і несподівано зацікавився: А як ви ставитеся до зомбі?
Він втупився в мене важким поглядом.
— Та я чисто теоретично запитав!
— Я тобі дам теорію! — пригрозив він. — Слідкувати тобою буду, не змикаючи очей! Фантазер, твою маму!
При чому тут родичі? Мені б песика десь пристроїти.
Глава 15
Так склалося, що вибратися з фабрики в офіс мені вдалося лише через тиждень. Я розраховував задати Йоганові кілька запитань, але стіл білого мага стояв порожній.
— Він пішов у відпустку, — Полак відводив очі убік, — для поправки здоров’я. За цей час треба би привести всі справи до порядку…
Цей білий маг почав викликати в мене повагу — сам вирішив звернутися за допомогою! Скажемо прямо: цій публіці далеко не завжди вистачає духу усвідомити свої проблеми. Хороший привід засукати рукави.
— Можу я взяти записи випробувань?
Полак тикнув пальцем в набиту шафу. Цікаво, а в записах у них такий самий бедлам, як і в кресленнях?
У товстих солідно переплетених журналах зберігався літопис діянь «Біокіна». Два роки тому все починалося дуже бадьоро: команда з трьох магів і чотирьох алхіміків зібралася, щоб поєднати в одному пристрої цілий жмут графіків і закономірностей, які описували існування удосконалених бактерій. За основу було взято стандартний бродильний чан і чотири найперспективніших штами. На рівні пробірок усе працювало ідеально, але варто було їм перейти до натурних випробувань, обломи пішли один за другим. Якщо говорити конкретніше — рекордом безперебійної роботи газогенератора був один місяць. Першими дезертирували алхіміки, швидко второпавши, що халяви не буде. За ними потягнулися маги, один з яких був учнем Йогана. Останні півроку «Біокін» функціонував в урізаному складі, відпрацьовуючи, як їм здавалося, останні нюанси конструкції. І ось результат.
Хоч бери та й звільняйся. Але гроші, видані Чверткою як аванс, я встиг розтринькати, а повертати їх було ні з чого. Якщо ця штука не може працювати, то мені треба принаймні пояснити — чому.
За три тижні я встиг обкатати проблему в голові і розглянути з усіх боків, орієнтуючись, переважно, не на запропоновані розробниками бактерії графіки, а на дії людей, котрим вдавалося, хай абияк, але давати собі раду з бродильними чанами (чому дуже посприяли канікули, які якраз почалися — тепер я міг сидіти на фабриці хоч круглодобово). Як на мої враження, агрегати виявилися на диво тупими, в тому смислі, що від початку управляючої дії до найпершого відгуку системи минало кілька хвилин, а то і чверть години. Дивлячись на записи результатів випробувань, у мене не виникало бажання влаштовувати щось подібне ще раз. Введення в родильний чан вдосконаленої культури було рівнозначно спробі запустити двигун трактора на нітрогліцерин[4]. Чур мене, чур! Ви уявляєте, що буде, коли на гівняній фабриці щось бабахне? Те, що «Біокіну» вдавалося утримувати агрегат стабільним протягом цілого місяця, було шедевром алхімічної думки, чимось порівнянним з утриманням предметів підвішеними в реактивному струмені. Для того, щоб обґрунтувати свої відчуття, я перекопав усі статті Йогана і записи лекцій з теорії управління, висновок був невтішний: користуватися продукцією «Біокіна» на асенізаційних фабриках було просто неможливо. Принаймні, без суттєвих змін у конструкції чана.
Ось цю то думку я і виклав на черговій кавовій п’ятихвилинці, які тепер проводилися регулярно (Йоган, поповнілий і трохи рожевіший, ніж зазвичай, знову вийшов на роботу).
— А як, на твою думку, повинен виглядати ідеальний чан? — Полак підбадьорливо посміхався.
— Як довга, невелика в діаметрі трубка.
Карл чмихнув:
— Вона буде занадто швидко встигати!
— Її можна утеплити ззовні, — огризнувся я.
— Використати культуру, яка гріється! — несподівано підтримав мене і Йоган.
— А чистка? — не заспокоювався Карл.
— Можна об’єднати кілька трубок в батарею і чистити по черзі, — в очах Полака уже закрутилися низки цифр і схеми конструкцій, — менший об’єм, з ним простіше працювати!
— І використовувати різнорідні культури, — гнув своєї Йоган.
— Колектив ожив духом, збадьорився, робота закипіла. Першим видимим результатом було те, що Карл вигнав мене з-за улюбленого кульмана. А свій перетягнути до вікна слабо?! Я почав було обурюватися, але вчасно зметикував, що на хвилі ентузіазму він зробить за мене всю складну роботу, після цього я перестав його чіпати і повернувся до неспішного сортування креслень.
Полак вибив у замовників грошей на макет простий, однотрубний, і це був подвиг, достойний внесення в аннали. Після двох років крутих обломів заставити покупця розщедритися на ще одну установку… Дар переконання у Полака бив просто феноменальним, хоча, можливо, Рон також посприяв його успіхові. Можна було сподіватися, що до кінця літа новий газогенератор буде використано.
Але от питання: а чи не варто мені звільнитися до того, як цю штуку спробують запустити, чи все-таки дочекатися результатів? Ні, в працездатності установки я був впевнений, але ще раз виясняти стосунки з тим майстром мені зовсім не хотілося.
І от якраз тоді, коли креслення було здано в цех, і стало ясно, що до початку випробувань проблем з новими газогенератором не буде, Рон покликав мене відмічати щось у погрібець «Три студенти». Я не заперечував і дуже сподівався, що на столі будуть якісь напої, міцніші за каву — вся ця творча робота вимучувала нерви сильніше, ніж зустріч з Потойбічним.
— Танцюй! — оголосив Чвертка.
— А в зуби?
Він аж образився:
— Чого ти такий злий став?
Я би міг йому сказати, чого, але не хотів починати все спочатку.
— Патент наш купили…
— М-м-м…
— … За двадцять п’ять тисяч!
— !!!
— І плюс крона з кожного агрегата, на який новий глушник буде встановлено. Ти уявляєш скільки дизелів вони роблять за рік?
— Але наша штука буде не на кожному: чорна магія — дороге задоволення
Чвертка прищурився:
— Мужик, а ти показував кому-комусь цей амулет?
Ну. Ракшату, наприклад.
— А він тобі сказав, що твоя схема — «трансмайстер»?
— Ні.
— Ну, тоді я тобі кажу! Вона не використовує Джерело, значить її може
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.