Читати книгу - "Породжені хтивістю, Ксенія Євчук"

Розділ 23

Реніль.
 

Пройшло два тижні з того моменту, як звільнили викладача фізики.
Моє життя йде тим самим руслом. Коледж, дівчата, Данір.
Час від часу ми переписуємось із ним, але бачимось тільки на парах.
Я перестала творити дивні речі. На даний момент я більше зациклилась на навчання, щоб до середини грудня здати все і бути вільною.
В світі все стабільно. Юстер досі ідіот, Кейт займається йогою 24/7, Кіяра ненавидить чоловіків, а Аніта сталкерить Крістофера. Це вже норма. 
Три дні назад ми збирались на перерві, але до нас приєдналась четіврка.
Серед них був і Данір. Ми майже не розмовляли, але ми відчували тільки одне одного.
Найтан щось пообіцяв Кіярі, але вона відмахнулась від його обіцянки.
Кожного дня ми все більше і більше здружуємось. Навіть вся четвірка тепер здається не надто поганим варіантом для спілкування.
Мені навіть комфортно з ними. Вони не дуже сприймають Юстера, але в них немає вибору.
З них всіх, Юстера любить тільки Найт. Вони обоє люблять випити, в них є спільна мова.
Завтра вони покажуть свої знання в виборі алкоголю.
Також завтра моє день народження. Мені буде 18 років. Це поважна дата. Я не хочу швидко дорослішати, але тільки з таким віком я можу бути з Даніром.
Щодо мого дня народження, дівчата все влаштували.
Я їм дуже за це вдячна. Я б хотіла провести цей день з ними в компанії, але я й уявлення не мала, що ми будемо вдома в Даніра і Джеймса.
Я ледь не вистрибнула в вікно, коли вони сказали мені ці зміни плану.
Там будуть всі.
Данір, Джеймс, Крістофер, Найтан, Аніта, Кіяра, Кейт, Юстер і я.
Данір знає, що його будинку після цього не стане? Потрібно попередити його.
Я: -Гангстере, ти часом там не передумав? Ми розірвемо твій будинок.
Данір: -Це буде як мої хлопці, тільки в два рази гучніше. Все нормально, я звик.
Я: -Поводишся по-дорослому.
Данір: -Я дорослий.
Я: -Завтра я теж стану дорослою.
Данір: -І я зможу нарешті виконати своє бажання.
Я: -Я все ще можу знайти іншого хлопця.
Данір: -Я все ще можу вбити людину.
Я: -Ти не смішний.
Данір: -А ти вже покращила себе в жартах, продовжуй в тому ж дусі.
Я: -Йди до дупи.
Данір: -Вже завтра. Лягай спати, кошеня, завтра довгий день.
Я не відписую йому, щоб не залишитись в ігнорі.
В ігнорі буде він.

Мені скучно, тому я дзвоню Кейт.
Вона включає переадресацію на номер Юстера. От же поганка.
-Реніль?
-Ні.
-Добре, бо я вже збирався плакати.
-Гей, ти все ще мій друг. 
-Справді? 
-Гаразд, я кладу слухавку.
-Ні. Ні! Я розмовляю. Кейт казала, що вона зайнята, тому розважати тебе буду я.
-Завтра будеш розважати, добраніч.
-Та почекай!
-Ну що ще?
-Я маю нового друга. Найтан мене сприймає і завтра я буду з ним. 
-Я думаю, що Найту більше до душі дівчата. В тебе немає шансів.
-Я не гей.
-Вірю.
-Не віриш.
-Розкусив, добраніч.
-Мій подарунок буде найкращим. -він продовжує і я закочую очі.
-Якщо він схожий на подарунок для Кейт, то можеш повертати його назад в магазин.
-Бо в тебе вже є?
-Що?
-В тебе вже є подібне? Данір.
-Гарного тобі сну. -і я справді виключаю телефон і відкидаю його.
Якщо в нього в планах було роздратувати і покращити мій настрій водночас, то в нього вийшло.
Юстер завжди такий. Його, на відміну від Кейт, я знаю ще зі школи. Ми разом вчились, і в середній школі добре здружились.
Скільки я себе пам'ятаю, Юстер завжди мав схильність до ідіотизму. Він веселий і також любить проводити час з дівчатами в ліжку. Здається, це і є спільне в Найтану і ньому.
Я можу тільки подякувати Богу, що не закохалась в когось з тих трьох, а саме в Даніра.
Я б'ю себе по обидва боки стегон. Чому я подумала про те, що я кохаю його? Я не можу його кохати до того часу, поки він не закохається першим.
В мене зараз дуже багато думок, тому за навчання сідати не вигідно.
Завтра вихідний і мій батько сказав, що залишить подарунок для мене за дверима.
Я сподіваюсь на те, що це яка-небудь біжутерія. Він кожного року дарує мені це. Я не очікую від нього чогось іншого. А він навіть не знає, що я майже не користуюсь прикрасами.

Я лягаю спати, так і нічого не зробивши.

***
 

Дощ періщить. Обожнюю таку погоду. Саме така погода на моє день народження - рай. Більшість були б засмучені, якби погода спортила їм їх день народження, але для мене це блаженство.
Тільки я вмикаю телефон, як його розриває. Неймовірна кількість людей привітали мене. Навіть ті, з ким я ніколи не розмовляла в коледжі.
Я знаю, що я крута.
Я не бачу привітання тих людей, від яких хотіла б прочитати, поки не долистую до алкоголіка.
Найтан: -Вони казали, щоб ніхто тебе поки що не вітав, але я особливий. 
Найтан: -Ти це знаєш?
Найтан: -Ти мені подобаєшся, тому я вітаю тебе. Ти весела.
Найтан: -Ми схожі, але я зможу спілкуватись тільки з Юстером.
Найтан: -А знаєш чому?
Я посміхаюсь, бо він переписується сам із собою.
Найтан: -Не знаєш.
Найтан: -Данір пообіцяв вибити зуби кожному, хто захоче спілкуватись з тобою.
Найтан: -Я це також мав не казати. Але я хочу, щоб ти насварила його. Я хочу з тобою дружити.
Найтан: -І я не алкоголік, добре? Я вчора не пив.
Найтан: -Вітаю тебе, сьогодні твій день.
Повідомлення закінчуються, тому я ще раз регочу і відписую йому.
Я: -Дуже дякую, це буде наш секрет.
Я відкладаю телефон і думаю над тим, чи пішов батько на роботу, чи ще снідає.
Якийсь час ще валяюсь в ліжку. В мене так багато часу на цей день. Вони й можуть зачекати. Я не знаю що має бути, бо вони ні про що мені не повідомляли.
Нарешті я піднімаюсь з теплого ліжка і стаю ногами на холодну підлогу.
Відкриваю двері і бачу на підлозі величезний пакунок. Невже це не біжутерія?
Від радості, що там немає непотрібних мені кілець, я хапаю подарунок в руки і несу на своє досі тепле ліжко.
Я обожнюю своє ліжко. Це входить в список мого улюбленого.
Всідаюсь на ліжку і майже розриваю пакет.
Все так красиво. В моїх руках неймовірний шовк. Це сукня?
Я витягую її на всю довжину.
Це справді сукня. Чорна, тонка та ідеально м'яка.
Це трикотажна Hugo сукня. І вона неймовірна. Також біля неї стоїть зовсім нова пара чорних туфлів на товстому каблуку і, звичайно, коробка з біжутерією.
Як же без неї.
Я хочу залишити її на потім, але все ж відкриваю.
В руках моїх перстень з білого золота з чорними камінцями. Це виглядає дуже вишукано і дорого.
Також я помічаю якийсь листок із текстом:
"Донечко, вибач, що я проводжу із тобою мало часу. Якщо коротко, то ця сукня була на твоїй матері в наше із нею перше побачення (тоді ми й створили тебе)
О боже, без подробиць, будь ласка.
Вона була неймовірно красива, я закохався, як ненормальний. Я добавив перстень, бо він гарно пасує до цієї сукні. Також купив тобі нові туфлі, бо ти не вилазиш зі своїх кросівок. Попрошу тебе, щоб ти одягла це сьогодні. Я люблю тебе."
І підпис <Тато>.
Це мило, тому я плачу. Це справді те, що мені потрібно. Через те, що ця сукня була маминою, з мене течуть сльози. Це виходить само собою, але я не стримую їх.
Мені потрібен час, щоб заспокоїтись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍