Читати книгу - "Морт"

191
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 56
Перейти на сторінку:
котів, що збіглися на запахи молока і свіжого м’яса — найкращого Гарґиного м’яса, в якому той все одно не розбирався, — в мисках, заздалегідь розставлених на підлозі. Подеколи Смерть відволікався від справ, щоби почухати когось із котів за вушком. 

— Щастя, — промовив він і здивувався звучанню власного голосу. 

Гостроріз, чарівник і Королівський упізнавач, видерся на останню сходинку до вершини вежі й сперся на стіну, щоби дочекатися, коли серце припинить вискакувати з грудей. 

Та вежа, насправді, була не такою вже й високою. Просто достатньо високою, як для Сто Лата. В цілому за проектом і за виглядом вона була цілком собі звичайною вежею, в яких зазвичай тримають викрадених принцес. Зберігали там переважно старі меблі. 

Однак із тієї вежі був чудовий вигляд на місто й рівнину Сто — інакше кажучи, глядач міг спостерігати звідти достобіса капустяних полів. 

Гостроріз дійшов аж до потрісканого зубчастого парапету й подивився на ранкову імлу. Можливо, того дня вона була трохи імлистішою, ніж зазвичай. Трохи зусиль, і він майже помітив мерехтіння у небі. Трохи уяви, і він чув сичання в капустяних полях — такий звук, ніби хтось смажить саранчу. Гостроріз здригнувся. 

В такі миті він механічно перевіряв кишені. Цього разу він знайшов там хіба тільки кульочок желейок, злиплих в одну липку желеїну, і яблучний качан. Ні те, ні інше не могло його втішити. 

Насправді Гостроріз хотів того ж, чого й усі нормальні чарівники хочуть у таку мить, а саме: покурити. За сигару він би зараз убив, а за розтоптаний недопалок принаймні поранив би. Опанував себе. Тверде дотримання обіцянок корисне для виховання характеру, от тільки характер не надто віддячував Гострорізові за принесені в його ім’я жертви. Кажуть, справжній чарівник завжди має бути напруженим. Зараз Гостроріза можна було мов тятиву натягувати. 

Він відвернувся від капустоцвітого краєвиду й пішов униз гвинтовими сходами до головної будівлі палацу. 

Та все-таки, визнав він подумки, його задум працює. Населення не опирається думці про коронацію, хоча й не розуміє до кінця, кого коронуватимуть. Вулиці буде прикрашено, а ще Гостроріз домовився про фонтан на головній площі — його ввімкнуть, і з нього тектиме якщо не вино, то хоча б пристойне пиво з броколі. Також будуть народні танці — якщо знадобиться, то на вістрі меча. Будуть розваги для дітей. І смажений бик. Королівську карету наново позолотили, і Гостроріз оптимістично розраховував, що це змусить людей помічати її на вулицях. 

Непросто буде із Верховним жерцем Храму Сліпого Іо. Гостроріз вважав його милим стариганом, який був настільки ненадійним, коли доходило до жертвопринесень, що жертовні тварини втомлювалися чекати й ішли геть. Востаннє, коли він намагався принести в жертву козу, та встигла народити двох козенят, а потім материнство пробудило в ній відчайдушну сміливість, і половині жерців довелося тікати з храму. 

Тож, за Гострорізовим підрахунком, імовірність, що він спроможеться вдягнути корону на потрібну голову, навіть за звичайних обставин була мізерною. Доведеться стояти поряд і тактовно скеровувати старечі руки куди слід. 

Та й це була не найбільша проблема. Найбільша проблема була дійсно величезною. Про неї після сніданку йому розповів Канцлер. 

— Феєрверки? — перепитав у нього Гостроріз. 

— Це штука, яку ви, чарівники, добре вмієте, хіба ні? — сказав Канцлер. Він був простий і грубий, мов лежалий хліб. — Спалахи, вибухи й таке інше. Пригадую, приїздив до нас чарівник, коли я був малий… 

— На жаль, я про феєрверки нічого не знаю, — сказав Гостроріз таким тоном, ніби це незнання мало для нього велику сентиментальну цінність. 

— Ракети такі й сякі, — радісно пригадував Канцлер. — Анкійські свічі. Громовиці. І ще ті штучки, що їх в руках можна тримати. Яка може бути коронація без феєрверків. 

— Так, але зрозумійте мене… 

— Добродію, дорогенький, — перебив його Канцлер, — я знав, що можна на вас покластися. Запам’ятайте: більше ракет, а ще завершити треба чимось таким тематичним, майте на увазі, чимось таким, щоби аж дух перехопило, як‑от портрет… портрет… — його погляд зробився скляним і до втоми знайомим Гострорізові. 

— Принцеси Келі, — сказав він зневірено. 

— Он як. Так. Її, — сказав Канцлер. — Портрет… оцієї, кого ви сказали, із феєрверків. Це, звісно, для справжнього чарівника раз плюнути, та люди таке обожнюють. Хіба може бути щось краще, ніж коли усе горить, миготить, вибухає, й коли їхні величності з балкона махають — все це дуже на користь вірнопідданості, тримає її в належній формі, як я завжди кажу. Займіться цим. Ракети. Із рунами. 

І от годину тому Гостроріз погортав «Книгу монструозних розваг», обережно змішав певну кількість різномастих речовин, що застосовуються в господарстві, й підніс до них запалений сірник. 

Така дивна штука ті брови: не помічаєш їх, доки не втратиш. 

Червоноокий і просякнутий димом, Гостроріз поскакав до королівських покоїв повз натовпи покоївок, зайнятих тим, чим зазвичай зайняті покоївки, причому для заняття цього, як йому здавалося, їх треба принаймні троє. Щоразу, коли він проходив повз них, вони замовкали, опускали очі, а потім, уже за його спиною, тихенько хихикали. Гострорізові це дошкуляло. Не через якісь там особисті штуки, — одразу ж додав він подумки. Просто чарівників треба поважати хоч трішки. Крім того, погляди деяких покоївок викликали в нього геть не чарівничі думки. 

Дійсно, думалося йому, дорога до просвітлення встелена битим склом. 

Дійшовши до покоїв, він постукав у двері. Відчинила покоївка. 

— Чи тут ваша володарка? — спитав він якомога урочистіше. 

Покоївка прикрила рот долонею. Її плечі смикалися. Очі світилися. Між її пальців проривався звук, схожий на сичання водяної пари. 

Здаюся, вирішив Гостроріз, все-таки я якось надприродно впливаю на протилежну стать. 

— Це чоловік? — почувся з покоїв голос Келі. Покоївчині очі немов засклилися, і вона схилила голову набік, не впевнена, чи не почулося їй. 

— Це я, Гостроріз, — сказав Гостроріз. 

— А, тоді все гаразд, заходь. 

Гостроріз протиснувся повз дівчину й постарався не звертати уваги на те, як вона хихотіла, біжучи коридором. Звісно, всім було відомо, що жінкам можна бачитися із чарівниками без нагляду, та від самого тону, яким Келі сказала: «Тоді все гаразд, заходь», в нього всередині все занило. 

Келі сиділа за туалетним столиком і розчісувала волосся. Не так багато чоловіків дізнається, що там принцеси носять під сукнями, і Гостроріз приєднався до цього кола обраних вкрай неохоче, але самоконтроль при цьому демонстрував дивовижний. Видавало його хіба нервове тремтіння кадика. Очевидно було, що магія йому не даватиметься кілька днів точно. 

Келі розвернулася, і він відчув слабкий запах талькової пудри. Хай йому грець, ніякої магії кілька тижнів. Тижнів! 

— У тебе трохи перегрітий вигляд, Гострорізе. Я маю про щось знати? 

— Ні-і-і-е-е. 

— Перепрошую? 

Гостроріз труснув головою, приводячи себе до тями. Дивитися на щітку. На щітку. 

— Просто один там магічний дослід робив, мадам. Трохи обпікся. 

— Воно досі рухається? 

— На жаль, так. 

Келі відвернулася до дзеркала. Обличчя її ніби скам’яніло. 

— У нас є час? 

Цього питання він боявся. Він зробив усе що міг. Королівського астролога тримали в тверезому стані достатньо довго, аби переконати його, що церемонія має відбутися саме в цей день, і Гостроріз домовився, щоби її розпочали о секунді по півночі. Він безжально скоротив привітання фанфарами. Він обрізав

1 ... 39 40 41 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Морт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Морт"