Читати книгу - "Ліна та пригоди в Половецькому замку, Ірина Литвин"

Пробудження Метелиці

Ліна, щойно прибігла додому, почала голосно звати тітку.

- Чого ти так галасуєш? – розсердився Руфик. – Пані Реґіна в бібліотеці.

Ліна побігла туди. Тітка була здивована побачити Ліну такою стривоженою. Вона уважно вислухала дівчинку. Ліна все розповіла в подробицях і навіть припустила що це Рута і Северин зачаклували Дениса і викликали тінь, яку бачила Міранда.

– Звідки ти знаєш про тінь? – здивувалася тітка.

– Я чула як ви розмовляли з Мартою і Мірандою, - сказала Ліна і опустила очі в підлогу.

Реґіна насупилася.

– Можливо хтось їм і допоміг зняти прокляття. Але тіні вони не випускали, ключ лежить на місці. Я сама перевірила сховище разом із Головним Відьмаком. Тож, Міранда мабуть помилилася, то було просто якесь заклинання. Не хвилюйся, доки ключ в надійному місці, немає чого боятися. А за замком ми наглянемо. Мене непокоїть що вони знову використовують магію.

Ліну це трохи заспокоїло. Та все одно відчуття,що скоро трапиться щось погане не покидало її.

Наступні декілька тижнів усі жителі містечка були заклопотані підготовкою до Різдва. Вулиці, будинки та крамниці один за одним одягалися у святкові гірлянди. На прилавках магазинів з’являлися новорічні іграшки та прикраси. Лише погода, здавалось, не переймалася різдвяним настроєм – перший сніг розтанув і увесь час лили бридкі дощі і стояла жахлива мряка.

– Бідолашна Міранда, у неї вже геть урвався терпець із цією Метелицею. Останнім часом вона стала дуже капризною. Навіть не уявляю як Міранда з нею справляється, – сказала якось за вечерею Реґіна.

– Лише останнім часом? – здивувався Руфик. – Як на мене, то кожного року – одна і та сама історія. Але Міранда так просто їй не поступиться. От побачите, до Різдва все замете снігом.

– Ти однозначно правий, Руфику, – сказала Реґіна.

– Реґіно, а що зараз в лісі? – запитала Ліна, – я маю на увазі…ну ти розумієш… після тієї бурі і тіней що бачила Міранда.

– Все спокійно, – відповіла Реґіна.

Ліна недовірливо подивилася на тітку.

– Дійсно, Ліно, все – спокійно, – повторила та, – відколи ми почали наше чергування, жодна тінь не вилетіла із Половецького замку. Я ж казала, немає чого надто хвилюватися.

А от у школі все було далеко не так спокійно. Стосунки з Рутою лише погіршувалися, і не лише у Ліни, а і у всього класу. Рута завжди ходила сама, а якщо хтось і хотів з нею заговорити, то ще й починала грубіянити. Чим ближче ставало до Різдва, тим злішою вона ставала.

Та одного дня Рута усіх неабияк здивувала. Урок вже майже закінчувався, аж тут вона підняла руку і попросила вчительку дати їй кілька хвилин, щоб зробити оголошення. Тоді вона встала з-за парти, тримаючи в руках якісь різнокольорові листівки.

– Наступної п’ятниці я планую влаштувати невеличку вечірку перед Різдвом, - сказала Рута, Вона відбудеться в мене вдома, у Половецькому замку. Запрошено абсолютно усіх.

Діти здивовано дивилися на Руту. А дівчинка пробіглася класом, розкладаючи листівки на кожну парту.

Потім вона сіла на своє місце і вчителька продовжила записувати на дошці домашнє завдання. Продзвенів дзвінок і учні заметушилися, збираючи свої речі.

Усі виходили з класу в якомусь збуджені. Вони обговорювали лише одне – Рутину вечірку. Хтось уже не міг дочекатися, аби побачити що ж це буде, хтось запевняв, що ні за яких обставин не піде в те страшне місце.

– Цікаво, чого б це раптом Рута вирішила влаштувати вечірку? – розмірковував Лоло коли вони втрьох йшли додому. – Та ще й запросила цілий клас.

– Не хочу навіть знати, – відповів Олег, – ще скажи що ти збираєшся туди піти.

– Звісно збираюся, – здивовано відповів Лоло, ніби це і так було очевидно.

– Я нізащо туди не піду, – сказав Олег.

– Ну і дарма. Не знаю що там буде, але це точно буде цікаво, – заперечив Лоло. – А ти, Ліно?

– Не знаю, боюся навіть уявити, що тітка на це скаже.

І Ліна таки була права.

– Ні в якому разі ти туди не підеш! Навіть не думай про це, – була тітчина відповідь коли за вечерею Ліна запитала в неї дозволу. Тітка була в хорошому настрої і Ліна вирішила скористатися моментом.

– Але ж це буде просто різдвяна вечірка, – застогнала Ліна, – навіть Лоло йде.

– Мені байдуже, – обрізала Реґіна, – ти не йдеш.

І як Ліна не просила і не обіцяла, що буде обережною і піде зовсім не на довго, тітку вмовити було марно.

Після вечері Ліна пішла до себе в кімнату, але ніяк не могла заснути. Вона все думала про вечірку і Руту. Половецький замок не давав їй спокою відколи вона приїхала в Підвисоке. Він зберігав якусь жаливу таємницю. Ліна відчувала, що саме через нього мама ніколи не розповідала їй про тітку Реґіна і про те, що вони відьми. А ще виявилося що тіток в неї аж дві і одна з них зникла в Половецькому замку коли була маленькою. Та й Ліна відчувала, що Рута задумала щось погане, хоч і не знала що. Єдиним способом усе це якось розплутати – було потрапити в замок. І Ліна твердо вирішила це зробити.

Наступного ранку вона прийшла в школу повна з твердим наміром вмовити хлопців піти разом у замок, а ще допомогти їй якось перехитрити тітку.

– Я хочу піти в Половецький замок, – сказала вона на перерві дорогою в кабінет математики, – але тітка мене не відпускає, тому мені знадобиться ваша допомога.

– Та ти що, з глузду з'їхала?! – скрикнув Олег. – Навіть дорослі бояться наближатися до нього.

– Ти що, злякався? – глузливо запитав Лоло.

– Я? Злякався? – розізлився Олег. – Ти знаєш скільки разів я бував біля замку у вовчій подобі?

– А в людській і підійти до нього не можеш? – не припиняв глузувати Лоло.

– Як хочете, але я на ту вечірку ні ногою.

– Але ж Рута щось задумала, і скоріше за все щось погане. Ми повинні дізнатись що саме. І ще мені треба зрозуміти чому мама ніколи не розповідала про тітку і про це місце. Думаю це через замок, - сказала благально Ліна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍