Читати книгу - "Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва"

Займаємо місця на шостому ряду центрального сектора. Якби не Інна, то я б ще більше від напруги божеволіла. Поки тримаюся, налаштовуюсь на будь-який результат змагань. Насправді, звичайно ж, більше хвилює інше. Зрозуміла, що мої нерви не люблять інтриги. Ну скільки можна, га?

- Все-все, присягаюся своїм байком. Якщо у нього мітки немає, тоді ти від мене ні слівця більше не почуєш про ворожіння. Будемо тільки сміятися, згадуючи, яка ж я дурненька була.

- Алін, але ти казала це вже, - нагадує подруга, витягаючи з сумки бінокль.

- Та коли то було. Тепер ось присягнулася. Байком!

З передніх рядів просять тихіше базікати, бачте, я заважаю слухати оголошення учасників. А те що у мене все життя котиться через крупу від священної вівці. Нікого це взагалі не хвилює?!

Припиняю бурмотіти, коли оголошують Гліба. Він показовим жестом скидає з себе леопардову накидку, залишаючись в одних синіх плавках. Здогадуюся, що надів саме ті, щасливі, які я від пляжного злодія врятувала.

Озброююся біноклем. Чекаю, коли нашого учасника перестануть затуляти організатори та репортери. На мене тепер шиплять із задніх рядів, щоб сумління мала та сіла на місце.

Доводиться на сидіння опуститись, поки не поскаржилися. Налаштовую бінокль на найсильніше збільшення. О-о! Гліб, посміхаючись, виходить вперед.

- Щось наче є,... але дуже розмито…

- Дай я подивлюся, - подруга перехоплює бінокль. - Схоже, на плямочку.

- Не трикутник?

- Таке через всі ряди за басейном важко визначити. Почекаємо ще слушного випадку.

- Гаразд, почекаємо, - заздалегідь не впадаю у відчай, хоча пальці погризти вже захотілося.

Плавці за свистком стрибають у воду. На табло з'являється час навпроти прізвищ з іменами учасників. Гліб Касаткін поки попереду. Ми з Інною за нього, але подруга ще виділяє одного з хлопців, який був теж на пляжі.

Другим випробуванням для учасників стає стрибок з трампліну. Зал вибухає оплесками, коли Гліб виконує стрибок. Ух, як вміло полетів, роблячи в повітрі трюк з перекиданнями. Виринає. Дівчата поруч верещать. Ну ще б пак, такий красень у плавках глядачам махає і кланяється. Вже за одну його блискучу посмішку можна бал додавати.

- Що робити? Скільки ще чекати? - смикаюся на сидінні під час прогону інших учасників. - Скоро змагання закінчаться. Раптом Гліб швидко в душ і роздягальню втече?

- Давай почекаємо до нагородження. Зараз ну ніяк, тебе відразу виженуть. Бачиш, скільки охорони?

- Бачу я, бачу, - погоджуюся з подругою, і продовжую стежити то за водою, в яку стрибають учасники, то за Глібом. Він частіше відвернутий, і тренер часто біля нього.

Після всіх випробувань включається урочиста музика. Виходять організатори привітати плавців. Найголовніший у них, оголошує спочатку третє місце, і це не Гліб. Потім друге місце - зайняв хлопець, за якого вболівала Інна.

І тут під спалахами камер запрошують... трам-там-там... Гліба зайняти на п'єдесталі перше почесне місце!

Це ж треба!

Я так тішуся за нього, що стрибаю на місці, і долоні болять від оплесків. Отже, врятовані щасливі плавки допомогли? Ні, не може вся справа бути в них. Я ж бачила, Гліб дійсно найкращий.

І виходить, чашку з написом недарма придбала саме таку. Для неї є свій Чемпіон!

- Аліно, ти куди? - подруга намагалася мене зупинити, та куди їй.

Я вже летіла з подарунковою коробкою в руці, наступаючи на деяких глядачів, якщо пропустити не встигали.

Охорона мене не затримує. У найзручніший час біжу вітати. Біля плавців і так вже зібралися родичі або шанувальники з квітами. А вони, розправивши плечі, гордо підносяться, поблискуючи медалями на грудях. Та лише у одного медаль золота. До нього мені й треба.

- Глібе, вітаю! Ти - Бог води! За кожним твоїм випробуванням стежила із захопленням. Стрибок взагалі неймовірний, ти... - опускаю очі на його стегно, - очманіти, трикутник!

Із сяючою посмішкою Гліб приймає подарунок.

- Дякую, Аліно. Трикутник це означає, крутий?

- Це значить, що впасти від потрясіння. У сенсі, авжеж, найкращій, крутий. Ух який! - великий палець догори піднімаю, а то словами поки погано володію, що попало зривається з язика.

Тепер я побачила все!

Щодо впасти, то я близька. У прямому сенсі підкосилися ноги, коли поблизу стало остаточно ясно - трикутник на місці, все як в описах ворожки. Гліб не тільки чемпіон, він... він... може, стане для мене кимось більше?

- Я піду, - від перенесених відкриттів голос тремтить і голова йде обертом. Треба присісти, все обміркувати, звикнути ще, що облом, як завжди, не трапився.

- Стривай, Аліно, - Гліб кличе ближче до себе. Я підходжу. - Скоро нас урочисто виведуть, потім ще піде час на спонсорів і нотації тренера. Ти зможеш на мене з подругою почекати біля фонтану поруч зі входом?

- Навіщо? - не зрозумію.

- Разом поїдемо святкувати перемогу. У нашій команді відразу два призових місця. Тож є, що відзначити. Почекаєш?

- Так, почекаю.

Мене обережно відсувають від п'єдесталу, просять повернутися на місце. Повертаюся повільно, переварюючи в думках, що сталося. Мітки! У Гліба всі є! Доведеться, отже, присягу на байку відкласти. Адже ворожіння збувається.

І куди він мене запросив? Здається, перемогу святкувати. Я навіть не знаю, навіщо погодилася, бо у ту мить, я б могла з таким же виразом обличчя вимовити «ні». У голові крутився тільки трикутник, як заключна частина одного пазла. Але якщо я буду не одна, мене не затягнуть на темні-темнісінькі місця в кінотеатрі, тоді й нехай.

Гліб з сьогоднішнього дня отримує від мене новий статус - офіційно мічений. От уже сам запрошує, все, як вівця натоптала.

З Ведмедем би ще розібратися...