Читати книгу - "Попіл і Світло, Кіра Найт"

Глава 30. Старі друзі

Рудий начальник охорони увійшов до кабінету, в якому в кріслах сиділи ще двоє чоловіків - один сивий з уважним поглядом і другий зі шрамом через все обличчя і чорним волоссям.

— Розібрався? - спитав чорнявий.

— Не зовсім. Порушник у камері. - рудоволосий упав у крісло і прикрив обличчя руками. - Чорт, як вона на мене подивилася.

— Вона?! Ламаре, ти втрачаєш хватку! - розсміявся сивий.

— Іди ти, Аякс! Не знаю чи помітив ти, але до нас на базу прилетіло дівчисько, все в білому та в масці, що повністю збігається із замовленням Церкви Світла!

— Ми не знаємо, чи це вона. - спробував заспокоїти його чорнявий.

— І прилетіла вона, Еларе, на глайдері однієї з команд, убитих у лісах Конго. Тих, хто полював за божеством раніше згаданої Церкви! - прогарчав Ламар і відкинувся на спинку крісла. - Чорт, ви обіцяли, що ми не вв'яжемося в цю гонитву.

— Боюся, це було не наше рішення. - серйозно сказав чорнявий. - Гаразд, - він зітхнув. - я зателефоную Пазурям Дракона та Віктору з Джаєм.

 

За дверима моєї камери почувся галас. Я сумно посміхнулася під маскою. Я так втомилася від камер, від замкнених дверей. Чомусь потягло до океану…

Ввімкнулося світло і двері відчинилися. Замружившись, намагаючись звикнути до яскравого освітлення, я помітила, що в камеру увійшли четверо чоловіків і двері за ними знову зачинилися.

— Хто ти? - запитав високий чорнявий чоловік зі шрамом на обличчі.

— Я думаю, ви знаєте хто я… - я опустила голову, стиснувши руки в кулаки. - Якщо ви хочете віддати мене жерцям - краще вбийте відразу ... - тихо додала я.

— Ти віддаєш перевагу смерті? - хлопець у бойовій броні з каштановим кучерявим волоссям підняв брови.

— Є речі гірші за смерть.. - тихо відповіла я, зовсім повісивши голову.

— Чого ти прилетіла сюди? - знову запитав чорнявий.

— Я… я не знаю. - чесно відповіла я. - Я просто відчула що тут безпечно.

Я закашлялася і відкинулася спиною на стіну.

— Я відповім на всі запитання, якщо ви допоможете мені. – я уважно подивилася на чотирьох чоловіків. Їхні обличчя були до болю знайомими та чужими одночасно.

— Ти просиш притулку від полювання, яке на тебе відкрили? - насупившись, спитав чорнявий і двоє інших одразу ж обурено глянули на нього.

— Я прошу хоча б допомогти перев'язати зламану руку та зняти цю штуку. - я постукала кісточкою пальця по масці. - І я відповім на всі ваші запитання. А потім піду, якщо ви забажаєте.

— Ти клянешся, що не завдаси шкоди нікому в цій фортеці? - голос чорнявого набатом відбився в моїй голові.

— Так. - я заплющила очі, відганяючи головний біль. – Якщо на мене ніхто не нападе. Я не завжди можу… контролювати… це… – я стиснула губи і знову подивилася на чоловіка.

На кілька хвилин запала тиша.

— Рексар, проведи її до Сайруса в лазарет. - сказав чорнявий і вийшов з камери.

Коли всі, окрім кучерявого, покинули камеру, я подивилася на нього.

— Ну що, ходімо? - він вичікально глянув на мене.

У відповідь я кивнула і підвелася з підлоги. Ледве похитнувшись я взялася за стіну і знаком показала чоловікові зупинитися, коли той сіпнувся в мій бік. Ідучи, тримаючись за стіну, ми дійшли до сходів.

— Так ми до ранку до лазарету не потрапимо. - пробурчав хлопець і мене підхопили на руки. - Чорт, мала, тебе церковники годували хоч?!

— Ага.. За графіком, раз на тиждень, внутрішньовенно .. - як тільки мої ноги відірвалися від підлоги я поклала голову на плече хлопцю і притулилася всім тілом до нього. - Ти теплий...

— А от ти крижана... - він стиснув губи в тонку лінію і швидко збіг угору сходами.

Наступне, що я відчула, це те, як мене поклали на кушетку і до нас підбіг симпатичний блондин із бездонними блакитними очима.

— Де болить? – серйозно спитав він.

— Вона говорила про зламану руку і маску. А ще в неї зневоднення. - швидко сказав кудрявий, продовжуючи тримати мене за руку.

— Можна мені перевдягтися? - обережно спитала я, вказавши на кров на одязі.

— Звісно. - блондин кивнув і через хвилину приніс мені чисті чорні штани та кофту на блискавці.

 

Я вдячно кивнула і акуратно зняла з себе однією рукою лосини і обтягуючу, колись білу, кофту, залишившись в одній білизні і масці.

 

Сайрус тим часом уважно спостерігав за дівчиною, поки Рексар відвернувся.

— Ти чого? Дай їй переодягтися! - загарчав на відьмака перевертень.

— Ти подивись... Якими ж виродками треба бути.. - у відьмака просто відвисла щелепа і Рексар, стиснувши зуби, глянув через плече, після чого вже не зміг змусити себе відвернутися.

Тіло у дівчинки було худим, доведеним майже до знемоги. Не можу навіть уявити, як вона тримається на ногах. Але найбільше вразило не це… Все її тіло було вкрите гематомами, порізами, опіками, шрамами і засохлою кров'ю. Тільки зараз до мене почало доходити, чому вона обрала смерть. Тут були і свіжі рани, і шрами, що тільки затяглися, і рубці яким не один рік.

 

Я переодяглася настільки швидко, наскільки змогла, після чого знову сіла на кушетку. Опритомнівши від шоку, хлопці підійшли ближче і блондин почав оглядати мою руку.

— Це твій натуральний колір волосся? - я уважно розглядала блондина і він на мить завмер, після чого посміхнувся.

— Так. Я не фарбуюся. - відповів він, з усмішкою глянувши на перевертня.

— Можу закластися, тобі пішов би червоний колір... як у коміксах... - я глузливо схилила голову, але блондин не посміхнувся. Він дуже дивно подивився на мене і не промовив більше жодного слова.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍