Читати книгу - "Аутсайдер"

173
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 141
Перейти на сторінку:
та м’ясною нарізкою. Оллі вибрав собі пастуший пиріг [96] зі сніговою рівниною картопляного пюре і сунув його в духовку на 350 градусів [97]. Поки він стояв там, похилившись на стільницю і чекаючи, коли нагріється страва, почуваючись гостем у власній голові, до кухні забрів його тато. Волосся на голові Фреда скуйовдилося. «Сторчки-морчки», як сказала б Арлін Пітерсон. Батькові вже був час голитися. Повіки набрякли, очі посоловіли.

— Я взяв одну таблетку, що пила твоя мати, — сказав він.

— Не переймайся цим, татку.

— Ти вимив кухню. Я мав би допомогти.

— Усе гаразд.

— Твоя мама… Похорон…

Здавалось, Фред не знав, як закінчити речення. Оллі помітив, що в нього ширінька розстебнута, і відчув, як усереди­ні бубнявіє жаль. Проте знову плакати йому не хотілося, він мов усе вже виплакав, принаймні поки що. Так що з цим теж проблем не було. «Цінуй щасливі миті», — подумав Оллі.

— У нас усе в нормі, — сказав він татові. — У неї була ритуальна страховка, у вас обох є, і мама вже… там. На місці. Ну, у бюро.

Він боявся вимовити слово «похоронне», бо від цього тато міг знов завестися. Або ж сам Оллі.

— О, то добре, — Фред сів за стіл і підпер долонею чоло. — Цим мав займатися я. То моя робота. Мій обов’язок. Я не хотів так довго спати.

— Можеш туди завтра з’їздити. Вибрати труну й усе таке.

— Куди?

— До «Братів Донеллі». Там, де був Френк.

— Вона померла, — зачудовано промовив Фред. — Навіть не знаю, як про це думати.

— Ага, — сказав Оллі, проте не міг думати ні про що інше — вона намагалася попросити вибачення, до самого кінця, наче сама була в усьому винна, хоча її провини тут не було. — Той чолов’яга з похоронного сказав, що треба розібратися з деталями. Ти сам подужаєш?

— Звісно. Завтра мені стане краще. Щось так добре пахне.

— Пастуший пиріг.

— Мама готувала чи хтось приніс?

— Не знаю.

— Ну, пахне воно добре.

Вони поїли за кухонним столом. Оллі склав тарілки в раковину, бо в посудомийці не було місця. Тоді вони пішли у вітальню. На каналі «І-Ес-Пі-Ен» [98] показували бейсбол, «Філліз» грали проти «Метсів» [99]. Батько й син дивилися гру, не розмовляючи, кожен по-своєму обмацував краї діри, що утворилася в їхньому житті, — щоб не провалитися в неї. Згодом Оллі вийшов на ґанок на задвірку й сів на сходи подивитися на зорі. Їх було багато. Він побачив метеор, супутник і кілька літаків. Подумав про те, що його мати мертва й уже ніколи цього не побачить. Достоту безглуздо, що так воно має бути. Коли Оллі зайшов усередину, бейс­больний матч уже дійшов дев’ятого, завершального інінгу, а тато спав у кріслі. Оллі поцілував його в маківку. Фред не поворухнувся.

  20

Дорогою до окружної в’язниці Ралф отримав повідомлення. Воно прийшло від Кіндермана з лабораторії комп’ю­терно-криміналістичної експертизи. Ралф зупинив автівку на узбіччі й перетелефонував. Кіндерман відповів після першого ж гудка.

— Ви що, хлопці, навіть у неділю ввечері не відпочиваєте? — спитав Ралф.

— Що тобі сказати, ми ж гіки [100].

На задньому плані чулося ревіння хеві-метал групи.

— Окрім того, — продовжив Кіндерман, — я завжди вважав, що добрі новини можуть зачекати, а от погані треба переказувати негайно. Ми ще не закінчили шукати приховані файли на жорсткому диску Мейтленда, та й розбещувачі малечі бувають дуже обачні щодо цього, але на поверхні все чисто. Ніякого дитячого порно, ніякого порно взагалі. Ані в комп’ютері, ані в ноутбуці, ані в айпеді, ані в телефоні. Містер Білий капелюх [101], як на перший погляд.

— А історія в браузері?

— Інформації повно, але не те, що ми шукаємо, — інтернет-магазини на кшталт «Амазону», новинарські блоги типу газети «Гаффінґтон пост», із півдюжини спортивних сайтів. Він стежить за турнірною таблицею Великої ліги і, як виявилося, фанат «Тампа Бей Рейз» [102]. Уже цей факт наводить на думку, що в нього нелагоди з головою. Дивиться серіали: «Озарка» на «Нетфліксі» та «Американців» на «Айтюнз». Останній і мені до вподоби.

— Шукай далі.

— За це мені й платять.

Ралф припаркувався позаду окружної тюрми, на ділянці «ТІЛЬКИ ДЛЯ СЛУЖБОВОГО ТРАНСПОРТУ», дістав із бардачка поліцейське посвідчення й виклав його на приладову дошку. Співробітник пенітенціарної установи (Л. КІН, як було зазначено на бейджику) уже чекав на нього й провів Ралфа до допитного кабінету.

— Це проти правил, детективе. Зараз майже десята.

— Я в курсі, котра година, і не розважатися сюди приїхав.

— Окружний прокурор знає, що ви тут?

— А це вже не входить у вашу заробітну плату, офіцере Кін.

Ралф сів за стіл зі свого боку й став чекати, чи Террі погодиться до нього вийти. Ніякого порно на комп’ютерах Террі, ніяких стосів порнухи в нього вдома, принаймні поки такого не знайшли. Але, як зазначив Кіндерман, педо­філи щодо цього обережні.

«Що це за обережність, як він усюди світив своїм обличчям? І лишив стільки відбитків?» — думав Ралф. І знав, що сказав би про все це Семюелз: Террі впав у шал. Колись (здавалося, то було так давно) Ралф удовольнився цим поясненням.

Кін привів Террі. На тренері була коричнева роба окружної в’язниці й дешеві пластмасові ляпанці. Руки попереду, сковані наручниками.

— Зніміть браслетки, офіцере.

Кін захитав головою.

— Проти правил.

— Відповідальність беру на себе.

Кін усміхнувся, та без гумору.

— Ні, детективе, не берете. Ви в мене вдома, і якщо він вирішить стрибнути на вас через стіл і задушити, то вин­ний буду я. Але от що вам скажу — я не приковуватиму наручники до того гака, годиться?

Террі теж усміхнувся, мов казав: «Бачиш, із чим мені доводиться мати справу?»

Ралф зітхнув.

— Можете нас залишити, офіцере Кін. І дякую.

Кін пішов, але Ралф знав, що він спостерігатиме за ними крізь однобічне дзеркало. І слухатиме, мабуть, теж. Семюелз дізнається про цей візит, інакше бути не могло.

Ралф поглянув на Террі.

— Не стій там. Сідай уже, заради Бога.

Террі сів і склав руки на столі. Заторохтів ланцюг від наручників.

— Гові Ґолд цієї зустрічі не схвалив би.

— І Семюелз теж, тому ми квити.

— Навіщо ти прийшов?

— По відповіді. Якщо ти ні в чому не винен, то як тебе пізнали півдюжини свідків? Чому твої відбитки є на гілці, якою зґвалтували хлопчика, чому вони по всьому фургонові, в якому його викрали?

Террі похитав головою. Усмішка зникла.

— Я так само збитий з пантелику, як і ти. І просто дякую Господу, його сину єдиному й усім святим за те, що можу довести, що я був у Кеп-Сіті. А якби не міг, Ралфе? Гадаю, відповідь відома нам обом. Під кінець літа я б сидів у камері смертників у Мак-Алістері, а за два роки вже б помандрував на голку. А то й раніше, бо суди в нас

1 ... 40 41 42 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аутсайдер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аутсайдер"