Читати книгу - "Лице ненависті"

родині працювали двоє; за статистикою, вже більше половини наших жінок працює чи шукає роботу. Моя мама уся в трудах; вийду заміж я і теж працюватиму. Діти відходять, як я від мами пішла, що ж лишається?..

Дитячі ляльки лишаються,— сказав я.— Наприклад, іграшкова Брук Шілдс...

Кет глянула на мене дуже сердито.

Вам подобається Брук Шілдс? — спитав я в бармена.

Ні! — широко всміхнувся той. Я ще раз переконався, що це добрий професіонал. Бармен знав, що в присутності однієї жінки хвалити іншу не слід.

Брук Шілдс — худенька молода манекенниця з оченятами розбещенного янголятка з ялинки в борделі — вже не раз у вісімдесятих роках проголошувалась всеамериканським ідолом. І сьогоднішні журнали мод відкриваються її фото — а почали фотографувати дівчинку дуже рано. Розлучена мати Брук, яку звуть Террі, позбувшись чоловіка, виповнила своє життя тим, що вклала гроші, відсуджені при розлученні, в експлуатацію власної доні. Тут є таке слівце «сексплуатація — від «секс» та «експлуатація»,— вона до цього випадку має найбезпосередніший стосунок... Ровесниця моєї Кет уславилася не лише завдяки красі, а й тому, що краса й грація дівчини експлуатувалися («сексплуатувалися») досить ціле­спрямовано (демонструються, приміром, джинси фірми «Калвін», одягнені на голе тіло; Брук з усмішечкою розбещеного янголятка дивиться в об’єктив: «Між мною і Калвіном нічого немає!»). Вона знімається в кіно, виступає по телебаченню, дістає найвищі гонорари. У квітні надійшли в продаж перші два мільйони дванадцятидоларових ляльок, які в зменшеному вигляді повторюють усі розміри юної манекенниці, з комплектом одягу, що складається з рожевих штанців і светра,

а також білих ковбойських чобітків. Одяг, цей, як свідчить реклама, можна легко одягати й знімати.

Хочете випити за Брук? — запропонував я.— На кожному розі продається лялька, що повторює найінтимніші її пропорції, це, напевно, приємно?

Приємно? — не прийняла співрозмовниця мого жарту.— Вам подобається, коли вас обмацують поглядами й пальцями, коли беруть ляльку, а уявляють, що у вас там, як і де і як виглядаєте ви в натуральний розмір?! Всі символи жіночої Америки, як правило, трагічні. Це або класик нашої поезії, самотня, мов перст, Емілі Дікінсон, чи найкраща наша поетеса шістдесятих років Сільвія Плат, яка покінчила життя самогубством. Це чи вічно невлаштована колишня перша леді країни Жаклін Кеннеді-Онассіс, чи колишня перша леді наших кіноекранів, отруєна (власноручно чи іншими...) Мерілін Монро. Все це втішно лише збоку; що ми відаємо про долі юних манекенниць і актрисок після того, як їм стукне по тридцять? Так чи інакше, а красунь тут не бракує: беручи від двадцяти до двохсот доларів за побачення, деякі з красунь йдуть на дно, знаючи, що найгірші літа ще попереду, а гроші збирати більше ні з чого...

А поки Брук Шілдс бере чималі гроші за день позування для модних фірм. Вважається, що в Нью-Йорку десять тисяч манекенниць з достатком, які заробляють від шістдесяти до вісімдесяти тисяч доларів на рік. Це гарячі годинки, молодість,—треба назбирати грошенят і по можливості ліпше вийти заміж. Та неприпустимо змінювати обране амплуа — належить залишатися кицькою, красунечкою, пташеням, доки вдається. Америка міцно утримує нині своє лідерство у всесвітньому продукуванні жінок для журнальних обкладинок. Тутешні манекенниці вже літають демонструвати моди й себе самих до Токіо, Парижа, Рима — культ жінки для показу, жінки-забавки зведено на державний рівень. Коли в Білому домі з’явилася теперішня перша леді Ненсі Рейган і газети зарясніли повідомленнями про те, скільки сотень суконь вона замовила, який сервіз і з якими золотими орлами на денцях чашок і тарілок, які пуфики завезено до президентських опо- чивалень,— все це було сприйнято як неминучість. Жінки найвищих гатунків і посад існують для того, щоб їх випеїцували, загортали в хутра й шовки; ну, звичайно ж, до кухні вони заходять — але для того лише, щоб взяти чашку або коктейлеву склянку в буфеті.

Знаменита манекенниця Аполонія, на прізвисько Яблучко, яка заробляє по своїх контрактах чимало, любить викллдати кореспондентам повчальні, як вважає вона, для всіх принципи власного життя. З можливого посуду вдома вона має дві пластмасові чашки й пластикову ж таки виделку. Як проводить вільний час? Полюбляє кататися на роликах під рок- музику — іноді по вісім годин підряд. Візити коханцеві робить найчастіше близько четвертої ранку; потім до гримера, до косметички — праця позування, демонстрування, і так до наступного катання на роликах... Ну просто як у відомій байці про мураху і бабку; до чого ж тут старанно популяризують життя, не обтяжене політикою, життя, що на роликах котиться куди слід!

І що, не бажали б ви такого життя? — спитав я в Кет.

А по-вашому, це життя? — відповіла та.— Я хочу бути жінкою, хочу бути такою, як люди, серед яких я виросла. Хочу працювати, як моя мати, й хочу, щоб мене кохали, як тато маму. Сентиментально? Але жінкою стати складніше, ніж чоловіком. Ви згодні?

Про американські нерівноправності можна писати чимало, бо нерівноправність лежить в самій основі суспільства — воно й задумане таким, щоб усі нарізно, хто як проб’ється. Нерівноправність буває звичною, доки не стає образливою, доки не стає високим бар’єром на шляху спроб реалізувати себе, на шляху людських зусиль жити рівноправно й щасливо.

Ти маєш пробитися сам. Але якщо ти чорношкірий чи вузькоокий, це зробити значно важче. Якщо ти жінка — твій шлях буде нелегкий. Якщо ти хоч раз був у тюрмі — здобув тавро на все життя й не відмиєшся. І таке інше...

Дуже прикро, коли в суспільстві стільки фіксованих уявлень на всі випадки життя.

Але, незважаючи на все це, Нью-Йорк справляє враження міста, де чимало розумних людей. Так воно і є, врешті-решт: бібліотеки забито відвідувачами; в читальнях повно люду. І водночас неписьменних стає все більше. Число освічених жінок потроху зростає, але не зменшується й число тих, Хто не уявляє жінку ніде поза кухнею й ліжком. Крізь це доводиться йти, мов крізь туман, в якому неможливо ухилитися від Крапельок. Стандартні уявлення змерзаються, й легко посковзнутися на цьому льду.

Коли в країні щось псується у серцевині й ненависть починає їсти її зсередини, країна може принизитись у найнесподіваніших сферах свого буття. Я вже згадував про неймовірну кількість видаваних тут найрозмаїтіших книжок, у яких нас намагаються представити напівлюдьми, істотами емоційно недорозвиненими, а через те нездатними до сприймання радощів, якими повниться душа американця чи американки. І це стандартний, щоденний парканчик, яким нас відгороджують від «американських цінностей». Вже закінчуючи цей розділ, я узяв книжку, яку