Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

любий; ви робите iз себе дурника, коли втручаєтесь у дiловi справи. Я ж вам казав, що це неминуче.

Тренч (здивовано). Що ж, ви хочете сказати, що я точнiсiнько така погана людина, як i ви?

Кокен. Сором, Гаррi, сором! Жахлива нетактовнiсть! Будьте джентльменом. Прохайте пробачення!

Сарторiюс. Дозвольте менi, пане Кокене. (До Тренча). Якщо, кажучи, що ви точнiсiнько така погана людина, як i я, ви хочете цим сказати, що точнiсiнько такий безпорадний змiнити суспiльний уклад, як i я, тодi ви, на жаль, цiлком маєте рацiю. (Тренч зразу не вiдповiдає. Вiн позирає на Сарторiюса, потiм опускає голову й бездумно втуплює очi в пiдлогу, морально збанкрутований, з пальцями, затиснутими межи колiн, — живе втiлення розчарування. Кокен спiвчутливо пiдходить до нього й пiдбадьорливо кладе йому руку на плече).

Кокен (пестливо). Ну ж, Гаррi, ну ж! Вiзьмiть себе в руки. Ви ж iще не вiдповiли пановi Сарторiюсовi.

Тренч (усе ще спантеличений, повiльно розтулює свої пальцi, кладе руки на колiна й пiдiймається; потiм на превелику силу обсмикує свого жилета й, звертаючись до Сарторiюса, намагається по-фiлософському поставитись до свого розчарування). Так, люди, що мешкають у скляних будинках, не мають права кидатись камiнням. Але ж, честю клянусь, я зовсiм не знав, що мiй будинок скляний, аж поки ви не вказали менi на це. Прошу пробачити менi. (Простягає руку).

Сарторiюс. Не кажiть бiльше анi слова, Гаррi; вашi почуття роблять вам честь. Запевняю вас, я сам почуваю точнiсiнько те ж саме, що й ви. Кожен, хто має серце, повинен прагнути, щоб можливий був кращий порядок речей. Але ж, на жаль, це неможливо.

Тренч (трохи втiшений). Я теж так гадаю.

Кокен. Безеперечно, любий мiй пане, безперечно. Зростання населення — ось причина лиха.

Сарторiюс (до Тренча). Сподiваюсь, я переконав вас у тому, що вам не треба заперечувати проти того, щоб Бланш брала свою частку з моїх грошей, замiсть брати з ваших.

Тренч (з тупою напруженiстю). Мабуть, що так. Виходить, ми всi на одному суднi. Сподiваюсь, ви пробачите менi, що я зняв таку бучу.

Сарторiюс. Анi слова бiльше! Я дуже вдячний вам, що ви повтримались пояснювати Бланш причину ваших сумнiвiв, ви дуже радуєте мене цим, Гаррi. Мабуть, найкраще буде й надалi нiчого їй не казати.

Тренч (неспокiйно). Але ж я мушу тепер з’ясувати, ви ж бачили, як вона розсердилась.

Сарторiюс. Це вже краще залиште менi. (Дивиться на свого годинника й дзвонить). Незабаром буде час другого снiданку. Поки ви приготуєтесь до нього, я побачусь iз Бланш i, сподiваюсь, наслiдки будуть цiлком задовiльнi для всiх нас. (Покоївка з’являється на дзвоника; вiн звертається до неї зi своєю звичною владнiстю). Скажiть панна Бланш, що я хочу її бачити.

Покоївка (її обличчя виразно смутнiшає). Слухаю, пане. (Знехотя повертається, щоб iти).

Сарторiюс (з новою думкою). Стiйте. (Вона зупиняється). Перекажiть паннi Бланш, що я сам тут i прошу прийти на хвилинку, якщо вона вiльна.

Покоївка (з полегшенням). Слухаю, пане. (Виходить).

Сарторiюс. Ходiмте, я покажу вам вашу кiмнату, Гаррi. Сподiваюсь, ви скоро будете себе почувати в нiй гаразд, як удома. Ви також, пане Кокене, мусите затямити дорогу сюди. Ходiмо, поки Бланш не прийшла. (Іде до дверей).

Кокен (iдучи слiдом за ним, жваво). Наша маленька суперечка викликала в мене добрий апетит.

Тренч (сумовито). А мене зовсiм його позбавила. (Виходять, Сарторiюс придержує їм дверi й намiряється iти слiдом, коли знов з’являється покоївка. Це плаксиве симпатичне створiння, що й зараз ледве стримує сльози).

Сарторiюс. Ну, що ж, панна Бланш iде?

Покоївка. Так, пане. Мабуть так, пане.

Сарторiюс. Чекайте тут, поки вона прийде, i скажiть їй, що я цю ж хвилину повернуся.

Покоївка. Слухаю, пане. (Увiходить у кiмнату. Сарторiюс позирає на неї з пiдозрою, коли вона проминає його. Вiн причиняє дверi й повертається слiдом за нею).

Сарторiюс (знижуючи голос). Що з вами?

Покоївка (хлипаючи). Нiчого, пане.

Сарторiюс (не пiдвищуючи голосу, але загрозливiш). Майте обачнiсть, треба поводитись як слiд, коли є гостi. Чуєте?

Покоївка. Так, пане. (Сарторiюс виходить).

Сарторiюс (за лаштунками). Пробачте, менi треба було сказати кiлька слiв служницi. (Чути, як вiдповiдає Тренч: «Та що там» i Кокен — «О, просимо, вельмишановний!» Звук їхнiх голосiв затихає, вiддаляючись. Покоївка голосно сопе носом, витирає очi, потiм iде до однiєї з книжкових шаф i виймає з шухляди шматок жовтої бiбули й клубок мотузка. Вона кладе це все на столi й бореться з новим риданням. Увiходить Бланш iз шкатулкою в руках. Вона має вигляд сильної й рiшучої жiнки в глибокому стражданнi. Покоївка позирає на неї з виразом пригнобленого, ображеного кохання й заразом великого жаху).

Бланш (озирнувшись). Де батько?

Покоївка (тремтячи, замирливо). Вiн сказав, що зараз повернеться, панночко. Я певна, що вiн не забариться.Осьде папiр i мотузок готовi вже, панночко. (Розгортає папiр на столi). Можна загорнути вам пакунок, панi?

Бланш. Нi, дбайте за свої власнi справи. (Спорожняє шкатулку на бiбулу. Це пачка листiв i декiлька коштовностей. Вона зриває з пальця персня й так сердито кидає його на купу, що вiн одкочується й падає на килим. Покоївка покорiрливо пiднiмає його й кладе на стiл, знов сопучи й утираючи очi). Чого ви плачете?

Покоївка (жалiсно). Ви так жорстоко до мене говорите, панно Бланш, а я вас так люблю. Я певна, що нiхто бiльш опрiч мене не залишився б, щоб зносити те, що я маю зносити.

Бланш. Тодi йдiть геть. Я вас не потребую. Чуєте? Йдiть геть!

Покоївка (жалiсно, падаючи на колiна). О, нi, панно Бланш, не женiть мене геть од себе, не…

Бланш (з погордливою огидою). Геть! Я вас ненавиджу! (Покоївка, вражена в саме серце, плаче ревно). Замовкнiть. Що, пiшли тi два пани?

Покоївка (плачучи). О, як ви могли сказати таке менi, панно Бланш, менi, що…

Бланш (схоплюючи її за волосся й за горло). Покиньте верещати, я вам кажу, якщо не хочете, щоб я вас убила.

Покоївка (заперечуючи й благаючи, але обережно зниженим голосом). Пустiть мене, панно Бланш, ви ж потiм пожалкуєте, як i завжди. Пригадайте, як жахливо ви порiзали менi голову останнього разу.

Бланш (лютуючи). Вiдповiдайте ж, чуєте? Вони пiшли?

Покоївка. Лiкчiз пiшов i мав вигляд жахл… (Вона уриває iз здушеним викриком, бо пальцi Бланш скажено її стискують).

Бланш. Хiба я питаю вас за Лiкчiза? Ви, падлюко, ви чудово знаєте, про кого я кажу, ви це робите навмисне.

Покоївка (ледве дихаючи). Вони лишаються на снiданок.

Бланш (пильно вдивляючись їй в обличчя). І вiн?