Читати книгу - "Керрі"

П: Ви її чітко бачили?

В: Вона стояла під ліхтарем, коло пожежного гідранта на розі Мейн і Спрінг.

П: І щось сталося?

В: Здається, таки сталося, Бог його зна. Увесь верх гідранта вибухнув на три боки. Вліво, вправо і в небеса.

П: О котрій годині сталася ця… гм… несправність?

В: Десь за двадцять одинадцята. Ніяк не пізніше.

П: Що сталося потім?

В: Вона рушила в центр. Виглядала вона жахливо, містере. На ній була якась сукня для вечірки чи що там від неї залишилось, і вона вся змокла через той гідрант, і вся була в крові. Наче щойно виповзла з якоїсь аварії на дорозі. Але вона либилася. Ніколи не бачив такого посміху. Як смерть либилася. І вона знай дивилася на свої долоні й терла їх об сукню, намагалася зчистити кров, думаючи, що та ніколи не змиється, думаючи, як вона затопить кров’ю все місто й змусить їх поплатитися. Жахлива картина.

П: Звідки Ви могли знати, про що вона думала?

В: Не знаю. Не можу пояснити.

П: Мені хотілось би, аби Ви надалі трималися тільки того, що бачили, містере Квілен.

В: Добре. На розі Ґрасс-плази стояв ще гідрант, і він також рвонув. Цього разу я все бачив краще. Ті дебелі гайки з боків відкручувалися самі. Я бачив, як воно сталося. Він розірвався, як і попередній. І вона раділа. Казала собі, що зараз влаштує їм душову, що… ой-ой, пробачте. Тоді над’їхали пожежні, і я випустив її з очей. До школи під’їхала нова пожежна машина, вони кинулися до тих гідрантів і побачили, що води їм не буде. Їхній шеф Бертон надривався від крику, а тоді школа вибухнула. О Господи.

П: Ви виходили з поліційного відділка?

В: Так. Я хотів розшукати Плессі й розказати йому про навіжену дівку й про ті гідранти. Я зиркнув на «Амоко» й побачив таке, від чого кров у жилах застигла. Усі шість шлангів лежали зняті зі своїх гачків. Тедді Дюшам, що раніше тримав ту заправку, помер ще в 1968, Боже його помилуй, але його малий завжди щовечора замикав колонки так само, як сам Тедді робив раніше. Кожен із підвісних замків висів на розламаній дужці. Шланги лежали на асфальті, а на кожній колонці була ввімкнена автоматична подача. Бензин лився на тротуар і дорогу. Царице небесна, коли я то побачив, у мене яйця сховалися в тіло. Тоді я побачив якогось мужика, що перся з запаленою цигаркою.

П: Що Ви зробили?

В: Загорлав до нього. Щось типу: «Агов! Стережися з цигаркою! Гей, не йди туди, там бензин!» Він мене так і не почув. Воно й не дивно, з тими сиренами на пожежних машинах та на ратуші, та з тими машинами, що перділи вулицею туди й сюди. Я бачив, що він от-от збирався запустити бичка, тож почав відступати всередину.

П: Що сталося далі?

В: Далі? Гм, далі до Чемберлена прийшов Диявол…

Коли впали відра, вона спершу вловила тільки гучний металевий дзеньк, що пробився крізь музику, а тоді її залило мокрим теплом. Вона інстинктивно заплющила очі. Збоку хтось крекнув, і в тій частині свідомості, котра пробудилася так недавно, вона коротко відчула біль.

(томмі)

Музика розкришилася на недоладні звуки й урвалася, кілька голосів протягли пісню трохи далі, наче порвані струни, а тоді в секунду мертвої тиші й передчуття, заповнюючи фатальний проміжок між подією і її усвідомленням, вона доволі чітко почула, як хтось мовив:

— Господи, то ж кров.

А наступної миті, ніби для того, щоб угатити правду в її свідомість, зробити її повністю, до краю зрозумілою, хтось закричав.

Керрі сиділа з заплющеними очима й відчувала, як здіймається в голові чорний вал жаху. Виходить, мама таки була права. Вони знову накинулися на неї, знов ошукали, знову зробили з неї мішень. Її жах мав би бути монотонним, але не був; вони витягли її на сцену, посадовили перед цілою школою і повторили сцену з душової… тільки голос сказав

(господи то ж кров)

дещо таке, про що страшно було задумуватися. Якщо вона розкриє очі й усе виявиться правдою, ох, що тоді? Що тоді?

Хтось почав сміятися — самотній гієнистий звук, — і вона таки розплющила очі, розкрила їх, щоб подивитися, хто то, і все було правдою, цей останній кошмар, вона вся стікала червоним, вони, вони вимочили її в самій сутності крові, перед усіма, і її думки

(ох…. я… ВКРИТА… нею)

забарвилися гидким фіолетовим відтінком відрази й сорому. Вона відчувала свій запах, і то був сморід крові, жахливий вологий мідний сморід. У мерехтливому калейдоскопі спогадів вона побачила, як кров густо стікає її голими стегнами, почула мірний плюскіт води об кахлі, відчула шкірою м’які удари тампонів і прокладок, у той час як чиїсь голоси спонукали її ЗАПХНУТИ ТАМПОН, згадала смак густої, надмірної гіркоти страху. Вони нарешті влаштували їй такий душ, як завжди хотіли.

До першого голосу приєднався другий, а за ним третій — дівчачий сопрановий регіт — тоді четвертий, п’ятий, шостий, дванадцятий, — а тоді всі, геть усі засміялися. Вона бачила їх. І Вік Муні сміявся. Вона бачила. Його шоковане обличчя застигло, але з горла все одно вилітав сміх.

Вона сиділа майже непорушно, дозволивши тому шуму перекотитися через неї хвилею. Вони всі й досі були гарні, навколо й досі все було чарівно й дивовижно, але вона перейшла межу, і тепер сторінки її казки позеленішали й погнили від лихих чарів. У цій казці вона мала відкусити від отруйного яблука, на неї мали напасти тролі, її мали з’їсти тигри.

Вони знову сміялися з неї.

І зненацька греблю прорвало. На неї зійшло жахливе усвідомлення того, наскільки жорстоко з неї познущалися, і жахливий, безчутний крик

(вони ДИВЛЯТЬСЯ на мене)

почав рватися назовні. Вона піднесла руки до обличчя, щоб сховати його, і зіпнулася на ноги. Вона думала тільки про втечу, про те, щоб забратися зі світла, дати темряві огорнути й приховати її.

Вона ніби бігла крізь патоку. Її зрадницька свідомість змусила час ледь-ледь повзти; було схоже на те, ніби Бог перемкнув швидкість програвання платівки з 78 обертів до 33 1⁄3. Навіть сміх наче сповільнився й знизився на кілька тонів до зловісного басового гуркоту.

Ноги перечіпалися одна об одну, і вона ледь не впала з краю сцени. Втрималася, нахилилась уперед і зіскочила на підлогу. Гуркіт їхнього реготу залунав гучніше. Ніби хтось трусив каменюки в діжці.

Вона