Читати книгу - "Рембо"

148
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 119
Перейти на сторінку:
використовуємо неперевірену інформацію: чутки, здогади. Але маємо й свідчення очевидців, а також лояльних до нас місцевих жителів. Повторюю, поки все це не підтверджено точно. Ось скільки тут матеріалів нагромадилося. З кожним роком їх стає все більше й більше. Зараз-їх більше двох тисяч одиниць. Настав час починати діяти. У нас досить фактів, щоб розкопати цю справу. Хоча і для Конгресу, і для Ліги американських сімей, і взагалі для багатьох у нашій країні це ще дуже болюча тема.

Рембо вдивлявся у фотознімки, зроблені з дуже великої висоти. Купка хатинок, скоріше навіть хатин, схована в півмороку густих заростей.

У перший момент зображення нічого йому не нагадало.

А в наступний — він відчув шок від побаченого.

Мердок випередив його питання.

Подробиці викладені в доповіді Е-7. Схоже на будівлі бази в’єтнамської армії в північному гірському районі, що використовуються зараз як табір для військовополонених. Як бачиш, зображення нечітке. Знято із супутника. Чи то хатини, чи то бараки, загалом, це може бути все що завгодно.

Рембо відірвався від фотографій. Серце його часто забилося, подих перехоплювало.

Якого біса ви хочете?..

Чого ми хочемо?

Думаєте, я не впізнав його? Думаєте, я осліп у своєму кам’яному мішку? Або з’їхав з глузду там остаточно? Та це ж!..

Хвиля люті захлиснула Рембо, голос його зірвався, але слова, ним не вимовлені, немов зависли в повітрі. Мердок процідив, повертаючись до Траутмена:

Ось чого ви домоглися.

Ясна річ. Я попереджав вас.

Отже, полковнику, ви з ним працювали, тепер мучтесь із ним самі.

Мердок схрестив руки й відкинувся в кріслі.

І без того справа слизька, а тут ще…

Траутмен зустрівся поглядом з Рембо.

Зрозумій, вони знали, що ти будеш до кінця життя їм вдячний за те, що тебе витягли з каменоломні. Логічно? Вони подумали, що ти не відмовишся допомогти американським військовополоненим, оскільки маєш почуття обов’язку. Але чого вони не могли передбачити, то це, чи будуть твої спогади про цей табір… ну так, це той табір, де ти сидів, де тебе катували… Чортівня! Коротше, вони не могли передбачити твою реакцію на цей табір. Боялися, що ти навідріз відмовишся їхати туди та пошлеш їх подалі разом з їхнім завданням.

Рембо змусив себе кілька разів глибоко вдихнути, справляючись із приступом люті, що охопив його.

Цереушники! У них усе, як і раніше. Неправда в усьому.

Мердок відклав ручку.

Це не неправда. Скоріше, напівправда. Запам’ятай: я тобі ніколи не брехав. Просто не викладав усе як є.

Рембо не зводив з нього очей.

Ну що? — продовжував Мердок. — Хочеш почути правду? Так, ти втік із цього табору. З ним пов’язане твоє нове завдання. Я сказав тобі, що комп’ютер видав твою справу за якісь секунди. Думаєш, справа у твоєму послужному списку, у нагородах? Так, і в них теж. У тому, що ти класний рейнджер? Безумовно. Відіграло роль те, що ти сам був у полоні? Мабуть. Але суть не в цьому. А в тім, що на світі немає другої людини, яка б знала околиці цієї бази так, як знаєш їх ти. Ось тобі й правда. Ступінь ризику при виконанні цього завдання максимальний. Чи міг я бути заздалегідь упевнений у твоїй відповіді? Будь-яка випадковість у ту хвилину могла вплинути на твоє рішення. Якщо ж ти погоджуєшся, якщо підеш до кінця, то на час виконання завдання тебе відновлюють у лавах спецназу. По-моєму, для тебе це важливо. У разі успіху операції не можу обіцяти, але, думаю, що указом Президента твоя справа буде закрита. Я вже поговорив із деким на цю тему. Ще раз запитую вас, лейтенанте: згодні?

Здорово працюєте, — відповів Рембо.

Це не відповідь.

Добре!

Рембо замислено провів рукою по грудях. Там, де був потворний шрам.

Мердок не приховував свого задоволення.

Радий, що ми домовилися. Тепер я займуся твоїм від’їздом.

Як буде проходити операція?

У два етапи: збір розвідданих і рятувальна акція. Твоя справа — тільки розвідка. Обстежуєш місцевість, переконаєшся, що там справді утримуються американські військовополонені. Зробиш фотознімки, тактичні виміри та повернешся на місце збору. — Мердок помовчав, немов бажаючи надати особливої ваги тому, що буде за цими словами. — Нічим не видаючи своєї присутності.

Тобто як? — Рембо перевів здивований погляд з Мердока на Траутмена. — Я не маю права відбити наших хлопців, якщо вони там?

Мердок не дав Траутмену відповісти.

Ні в якому разі. Абсолютно виключено. На другій стадії в операцію включається десантна група «Дельта». Вони атакують табір.

Але ж і я там буду. Невже я придатний тепер тільки на те, щоб робити знімки?

Мердок узяв ручку, постукав нею по столі.

Не кип’ятися, хлопче. Для тебе роботи теж вистачить.

Ще б! Займатися фотографією. Усе життя мріяв. — І Рембо звернувся до Траутмена. — Сер, цього разу ми повинні перемогти?

Цього разу справа за тобою, — відповів полковник.

Твій рейс у Бангкок о шостій тридцять ранку. Ось паспорт, свідоцтво про народження, інші документи. Полетиш під своїм ім’ям. Я б не став на цьому наполягати, але в Таїланді зараз із великою підозрою ставляться до американців, які прибувають у країну. То щоб уникнути, скажімо так, несподіванок, пройдеш перевірку документів під своїм ім’ям. Ну, а коли заметеш сліди, облишимо ці формальності.

Мердок посміхнувся, даючи зрозуміти, що найцікавіше ховається в його останніх словах.

Рембо уважно дивився на власну фотографію в паспорті. Знімок зроблений зовсім недавно. Це йому не сподобалося. Він не пам’ятав, щоб останнім часом його фотографували.

Відкіля це у вас? Приготували завчасно? Невже були настільки впевнені в моїй згоді?

Ми не впевнені ні в чому. Якби знімок не знадобився, то знищити його так само нескладно, як зробити новий, — відповів Мердок. — Отже, у Бангкоку ти виходиш на зв’язок із…

РОЗДІЛ 2

Лайнер японської авіакомпанії пішов на посадку. Літак пірнув униз, минаючи смугу хмар. Рембо побачив сяючий у променях сонця пейзаж Південно-Східної Азії: умиті дощем ліси, звивисті ріки, акуратні смужки обробленої землі. Попереду розкинувся величезний, багатолюдний Бангкок.

Поштовх шасі об землю повернув Рембо до дійсності. Він дістав з-під сидіння дорожню сумку — весь його багаж.

А що якщо зараз поставити крапку? Зникнути. Після всього, що довелося йому пережити у В’єтнамі, він нікому нічого не винен. Схід він знає не гірше, ніж Штати. Сховатися! І не буде більше ні в’язниць, ні таборів, ніяких завдань.

Але відразу він згадав про американських хлопців. Полонених. Скільки років вони знаходяться в цьому пеклі? Півроку його власного перебування в таборі — просто розважальна

1 ... 40 41 42 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рембо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рембо"