Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

бачили тіло. Звісно. Якби ти була єдиним свідком, цього було б мало. Тож Джо лежить там, укритий штучною кров’ю. У темряві. Його бачить кілька людей. Не те, щоб вони мацали його пульс…

Майя похитала головою.

— Ти жартуєш?

— Ти вбачаєш якісь прогалини в моїй теорії?

— З чого б мені почати? — протиставила Майя. — Як щодо копів?

Шейн розвів руками.

— Чи ти не сама мені сказала, що їм платять гроші?

— Тобто, Кірсу? Твоєму новому приятелю, який тобі так подобається і начебто дотримується правил?

— Я міг помилитися щодо нього. Це було б не вперше. Можливо, Кірс забезпечив собі чергування на той вечір, коли сталося вбивство. Якщо воно розігране, Джо знав, де й коли це буде. Тож Кірс улаштував собі зміну. Не знаю, може Буркетти ще й шефу чи капітану заплатили. Байдуже. Головне, що ім’я Кірса спливло і він опинився на місці злочину першим.

— Тобі треба записати для YouTube ролик про змови, Шейне. 911 теж до цього причетні?

— Я просто розмірковую про варіанти, Майє.

— Тоді скажемо так: у цьому брали участь усі. Хулігани, яких заарештував Кірс. Копи на місці злочину. Патологоанатом. Тобто, якщо Джо визнали мертвим, мав би бути розтин, так?

— Чекай, — сказав Шейн.

— Що?

— Хіба ти не сказала, що з довідкою про смерть були якісь проблеми?

— Бюрократичні затримки. І припини смикати себе за губу, будь ласка.

Шейн майже всміхнувся.

— У тому, що я кажу, є дірки, визнаю. Я можу попросити Кірса показати мені фото з розтину…

— Яких він тобі не дасть.

— Я можу бути доволі винахідливим.

— Не треба. Якщо вони вже так заморочилися, хто сказав, що вони і фото з розтину не підробили б?

— Твоя правда.

— Це був сарказм, — похитала головою Майя. — Він мертвий, Шейне. Джо мертвий.

— Або він з тебе знущається.

Майя якийсь час обдумувала це.

— Або ж, — сказала вона, — знущається хтось інший.

Розділ 18

День футболу скидався на день із ностальгічного американського фільму — занадто досконалий, занадто в стилі Нормана Роквелла.[36] щоб бути справжнім. Намети, ятки, ігри, атракціони. Сміх, підбадьорливі крики, свистки рефері, музика. Закусочні на колесах продавали бургери, ковбаски, морозиво і тако. Можна купити що завгодно в зелено-білих кольорах міста: футболки, кепки, худі, поло, наліпки, пляшки для води, горнятка для кави, ланцюжки для ключів, складані стільці. Навіть батут та надувні гірки зелено-білі.

Кожен клас мав свою ятку. Дівчата-семикласниці малювали охочим тимчасові тату. Хлопці-восьмикласники принесли ручний радар і натягнули сітку для можливості виміряти швидкість свого удару. Дівчата-шестикласниці поставили ятку, де можна було розмалювати собі обличчя.

Саме там Майя з Лілі знайшли Алексу.

Коли вона їх помітила, кинула свого пензлика й побігла до них із криком:

— Лілі! Гей!

Лілі, яка трималася за материну руку, відпустила її. Захихотіла, прикрила рота крихітними ручками й затремтіла від того поєднання нетерплячки та радості, що доступне лише малечі. Тремтіння та хихотіння дедалі зростали, поки кузина Лілі мчала до них, і зрештою переросли у вереск і сміх, коли Алекса відірвала маленьку від землі.

Майя, лише глядач у цій сцені, стояла й посміхалася.

— Лілі! Тітко Майє!

Це був Деніел, він теж поспішав до них. За сином ішов Едді, на його обличчі сяяла посмішка. Усе це видавалося Майї таким нереальним, мало не безсоромним, зважаючи на її особистий хаос, але все було в порядку. Світ повен ліній та парканів. І понад усе на світі Майя воліла, щоб ці троє дітей залишалися з правильного боку.

Деніел швиденько цьомнув тітку в шоку й переніс увагу на Лілі. Він забрав її в сестри й підняв високо в повітря. Звук сміху Лілі, звук чистої, щирої невинності зупинив Майю. Вона задумалася: коли востаннє вона чула подібне від доньки?

— Можна взяти її на атракціони, тітко Майє? — спитала Алекса.

— Ми обережно, — додав Деніел.

Едді підійшов до Майї.

— Звісно, — сказала жінка. — Вам потрібні гроші?

— У нас є, — відповів племінник, і вони пішли.

Майя легенько всміхнулась Едді. Її колишній зять сьогодні виглядав краще, чисто виголений, з ясними очима. Він поцілував її в шоку — алкоголем не пахло. Майя перевела погляд на трьох дітей, що віддалялися від них. Деніел зняв Лілі з рук, і тепер вона йшла між ними з Алексою, тримаючись за нього правою рукою, а за неї — лівою.

— Чудовий день, — сказав Едді.

Майя кивнула. Справді, чудовий. Сонце сяяло, наче за вказівкою режисера. Перед нею теплою ковдрою розгорталась американська мрія, і жінку охопило непереборне відчуття, що їй тут не місце, що сама її присутність темною хмарою затуляє це сяюче світло.

— Едді?

Він прикрив очі долонею від сонця й розвернувся до неї.

— Клер тобі не зраджувала.

Очі Едді так швидко заповнилися слізьми, що йому довелося відвернутись. Він нахилився вперед, і Майя на мить подумала, що він плаче. Потягнулася до нього, щоб покласти руку йому на плече, але зупинилась і опустила руку.

— Ти впевнена? — спитав чоловік.

— Так.

— А телефон?

— Пам’ятаєш мої… проблеми з тією плівкою з бою, яку оприлюднили на сайті?

— Так, звісно.

— Це було не все.

— Що ти хочеш сказати?

— Той хлопець, який її опублікував…

— Корі Дзвін, — сказав Едді.

— Так. Він не публікував аудіо.

Чоловік виглядав збентеженим.

— Здається, Клер його відмовила.

— Те аудіо… — промовив Едді. — Воно завдало би тобі ще більшої шкоди?

— Так.

Він кивнув, не питаючи, що там було.

— Клер дуже переживала через цей скандал. Ми всі переживали. Хвилювалися за тебе.

— Клер ішла на крок попереду.

— Як саме?

— Вона зв’язалася з Корі. З його організацією.

Не треба було говорити з Едді про ймовірну мотивацію Клер. Можливо, вона працювала з Корі, аби він дав Майї спокій. Можливо, Корі, який міг бути чарівним і переконливим, запевнив її, що допомогти йому подолати родину Буркетт буде чесно й справедливо. Зрештою, це не мало значення.

— Клер збирала брудну білизну Буркеттів, — сказала вона. — Щоб допомогти організації Корі вивести їх на чисту воду.

— Думаєш, це її і вбило?

Майя подивилася на дочку. Уся команда Алекси зібралася навколо Лілі, охаючи та ахаючи. Вони по черзі фарбували її личко білим і зеленим, і навіть на цій відстані Майя відчувала радість малечі.

— Так.

— Я не розумію, — сказав Едді. — Чому Клер не сказала мені?

Майя не зводила очей з дітей, граючи роль мовчазної охоронниці. Вона відчувала на собі погляд Едді, але мовчала. Клер не сказала йому, бо хотіла вберегти його. Учинивши саме так, лишивши його невігласом, вона, цілком імовірно, урятувала йому життя. Клер любила