Читати книгу - "Напівдикий"

зіжмаканий аркуш місяцями лежав у моїй кишені: він уже побував у воді, був обдертий з країв і мав посередині дірку. Але він від Меркурії… він їй належав. Більше того, на ньому є ще вказівки, написані рукою самої Меркурії, і їх навіть можна прочитати. А найголовніше, за словами Ван, те, що Меркурія особисто дала мені цей аркуш… Це не якась украдена річ, а подарунок.

Для зілля кращий складник годі придумати.

— Це означає, що ти маєш отримати видіння від Провідниці.

— Гаразд.

— Це означає, що ти готуєш зілля й випиваєш його. Це зілля, наче річка, що прорізає собі шлях у просторах свідомості, переносячи спогади від Провідниці до тебе.

— Гаразд, — повторюю я, цього разу трохи обережніше.

— Ти мусиш допомогти зробити цей проріз, щоб річка потекла, і бути тим, куди вона тектиме.

— Я маю порізати Провидицю?

— Для зілля нам потрібна її кров. Багато крові. Ти мусиш випустити з неї всю кров, аж поки вона вмре.

— Що?

— Вона все одно помирає, Натане.

Колись я думав, що ніколи й нікого не вб’ю. Пам’ятаю, як ще малим чув різні історії про те, як Ловці вбивають Чорних магів, а мій батько вбиває Ловців, і думав, що сам такого ніколи не зроблю. Аж ось, доживши до поважного сімнадцятирічного віку, я вбив уже п’ятьох людей. І тепер збираюся вбити ще одну. А Провідниця навіть не загрожує мені. Вона все одно помре, але ж саме мені доведеться її вбивати. Ще одна смерть на моїй совісті.

Мене вражає те, як мало я думаю про тих людей, яких убив. Я гадав, що вбивць переслідують спогади про їхні жертв, але я майже не згадую про своїх. Хочу принаймні зараз поміркувати про них, виявляючи у такий спосіб сяку-таку повагу до них, а також, можливо, намагаючись переконати самого себе, що я не втратив остаточно здатність хоч щось відчувати.

Першою була та Ловчиня у Женеві, якій я скрутив шию. Добре її пам’ятаю. Потім Ловчиня у лісі, та стрімка, яку я вбив у своїй звірячій подобі. Тоді Кірен, до якого я не відчуваю ані найменшої поваги. Тоді ті дві в Іспанії. Одна у висохлому руслі. Я штрикнув її ножем у шию. Друга — під оливковим деревом. Земля там була встелена оливками. Їх я теж добре пам’ятаю: зелені оливки, соковиті, дозрілі, деякі вже потріскалися, заплямивши ґрунт. А от саму Ловчиню майже не пригадую. Землю під нею я запам’ятав краще, ніж її саму.

Я вбив п'ятьох людей.

Скоро їх стане шестеро.

Якщо я з цим упораюся.

Провідниця лежить на землі. Її голова — на подушці, скрученій із килимка, що був у машині. Перс сидить біля неї, тримає її за руку. Ван останню годину згаяла в оточенні всіляких флакончиків та баночок, які дістала з саквояжа. Вона весь цей час кришила і змішувала для мене різні інгредієнти, а тепер каже, що все вже готове. Вона щось говорить Провідниці.

Габріель тлумачить мені:

— Ван переконує її, що нам не обов’язково це робити. Провідниці треба лише повідомити, де розташована оселя Меркурії. Ван каже, що може допомогти їй угамувати біль.

— І що відповідає Провідниця? — питаю, хоч і так здогадуюся.

— Просто відмовляється.

Потім Ван щось говорить Перс, мабуть, готує її до того, що станеться. Я очікую, що Перс почне плювати на Ван, битися й нарікати, але вона просто тримає Провідницю за руку і щось їй шепоче.

Ван каже мені:

— Перс — підступна мала лисиця. Гляди, Натане, не купуйся на її милу зовнішність.

Мені Перс узагалі-то не здається милою. Я знаю, що вона вже мене ненавидить, а коли я зроблю те, що маю, із Провідницею, зненавидить ще дужче. Ненависті ніколи не бракне місця.

Ван сказала мені, як діяти. Я повинен зробити на руці Провідниці вертикальний розріз, до самої вени. Провідниця повинна бачити і знати, що я роблю. Я мушу зібрати її кров і додати до зілля, що його Ван виготовила з допомогою карти. Мушу виточити з неї максимальну кількість крові. Провідниця помре. Провідниця мусить померти. Найкраща мить, щоб випити зілля, — коли вона помиратиме.

Ван каже:

— Провідниця тримає в голові безліч спогадів, тому вона мусить добре зрозуміти, про що ти хочеш довідатися і наскільки це тобі необхідно. Коли різатимеш її, думай про Меркурію, думай про кров Провідниці і про здобуття спогадів про дім Меркурії.

Провідниця вбрана в сукню з широкими рукавами, Габріель відкотив один рукав, з-під якого видно бліду шкіру її довгої й тонкої руки. Під шкірою добре помітно голубу вену, яка проте ховається досить глибоко.

Тримаю в руці ніж, приставляю його вістря до шкіри Провідниці, але відразу відсмикую. Я не готовий. Мушу зібратися з думками. Мушу зосередитися на правильних думках.

— Це єдиний спосіб знайти Меркурію, Натане, — каже Ван. — Єдиний спосіб допомогти Анналізі. Ти маєш бути впевнений. Якщо завагаєшся, зілля не подіє. Не забудь, що через кілька годин Провідниці не стане. Ми ніяк її не зможемо врятувати — вона помирає.

Габріель додає:

— Але ти збираєшся її вбити. Ти відбираєш у неї останні кілька годин життя. Ти мусиш бути упевнений.

Ван дивиться на нього.

— Габріелю, що б ти вчинив, якби Меркурія тримала в себе Натана? Якби тобі потрібно було порізати Провідницю для того, щоб знайти його і спробувати визволити?

Габріель не відповідає. Він дивиться на Ван, потім відвертається.

Вона каже, неголосно й повільно:

— Думаю, що ти живцем здер би з неї шкіру.

Він повертається до мене, і я бачу, як у його очах поволі обертаються золоті проблиски.

— Десять разів поспіль.

— Але ти не вважаєш, що я це зможу зробити. Чому? Тому що я недостатньо дбаю про Анналізу?

Габріель хитає головою.

— Я знаю, що ти дбаєш, Натане. Тобі не треба цього доводити.

— А я нічого й не доводжу. Намагаюся знайти спосіб допомогти Анналізі.

— А це і є єдиний спосіб, — додає Ван.

Я думаю про Меркурію, про те, як знайти її оселю, а тоді застромлюю вістря ножа в руку Провідниці й розрізаю її лезом. Провідниця навіть не здригається, а тільки стогне й щось белькоче, мабуть, якесь прокляття, і хоч я заборонив собі дивитися їй в обличчя, все ж таки дивлюся. У неї чорні очі — чорні, як і в мене. Вона вимовляє ще якісь слова, якісь прокльони. Відчуваю її прогірклий віддих. Добре, що я можу зосередитися на обличчі Провідниці. Знаю, що мушу повірити в те, що роблю. Провідниця перестає лаятися, а її