Читати книгу - "Пароль «Dum Spiro…»"

134
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 52
Перейти на сторінку:
пункту вже проглядалося місто…

… Війська самої 59-ї армії вже готувалися до штурму. Перед ними було поставлене завдання увірватися в місто з півночі й північного заходу і оволодіти мостами через Віслу, позбавивши противника можливості затягнути опір у самому місті.

Для мене було дуже важливим добитися стрімкості дій усіх військ, які брали участь у наступі на Краків. Тільки наша навальність могла врятувати Краків від зруйнування. А ми хотіли взяти його неушкодженим. Командування фронту відмовилося від ударів артилерії і авіації по місту. Але зате укріплені підступи до міста, на які опиралась ворожа оборона, ми того ранку піддали сильному артилерійському обстрілові.

Спланувавши на спостережному пункті удар, я і Коровников виїхали на «віллісах» безпосередньо в бойові порядки військ. Корпус Полубоярова вже входив у місто, з заходу, а на північній околиці кипів бій.

'«Просування було успішним. Гітлерівці вели по наших військах гвинтівочний, автоматний, кулеметний, артилерійський, а іноді танковий вогонь, але, попри шум і тріск, все-таки почувалося, що цей вогонь уже гасне і, по суті, ворога зломлено. Загроза оточення паралізувала його намір цупко триматися за місто. Корпус Полубоярова ось-ось міг перерізати останню дорогу на захід. У противника залишалась тільки одна дорога — на південь, у гори. І він почав спішно відходити.

В даному випадку ми не ставили перед собою завдання перерізати останній шлях відступу гітлерівцям. Якби це зробили, нам би потім довго довелося викорчовувати їх з Кракова, і ми, безперечно, зруйнували б місто. Як не спокусливо було створити кільце оточення, ми, хоч і мали таку змогу, не пішли на це. Поставивши противника перед реальною загрозою обхвату, наші війська вибивали його з міста прямим ударом піхоти і танків…

… Кажуть, ніби солдатське серце звикає за довгу війну до руйнувань. Але як би воно не звикло, а змиритися з руїнами не може. І те, що таке місто, як Краків, нам удалося визволити цілісіньким, було для нас великою радістю»[18].

… Наш «вілліс» наближається до визволеного Кракова. То тут, то там попередження: «міни».

Юзефа Зайонца я розшукав у міському комітеті партії.

В древньому місті налагоджувалося нове життя. Роботи — непочатий край. Організація народної міліції, відновлення транспорту, торгівлі, піклування про дітей, яких осиротила війна, — тисячі невідкладних справ, якими відразу ж після виходу з підпілля довелося займатися воєводським і міським комітетам партії. Юзеф Зайонц і ночував у своєму службовому кабінеті з новеньким «TT» під подушкою. Зібраний, зосереджений, діяльний.

Я мав трохи вільного часу, і ми пішли подивитися місто.

Біля Маріацького костьолу хлопчина в жіночій кофті продавав свіжий номер «Гонєц Краковскі». Я розгорнув газету, й одразу побачив знайоме прізвище: Скшишевський… Міністр.

Скшишевський… Чи не він давав мені уроки з латині? Ті уроки потім так знадобились у камері-одиночці Монтелюпихи. «Dum spiro!..» Так-так, то був теж Скшишевський. У довоєнному Львові завідував кабінетом іноземних мов інституту вдосконалення вчителів.

Ми часто зустрічалися з ним, дружили, і мене завжди вражали енциклопедичні знання скромного завідуючого кабінетом. Комуніст, варшав'янин, з чималим стажем партійної роботи в підпіллі, Станіслав вільно володів шістьма європейськими мовами. Жалкував, що латинь «вийшла з моди».

— Мудра, карбована, дзвенить, як мідь, — казав він, бувало. — Ти тільки послухай або ще краще запиши в свою книжечку: «Доцендо дісцітур — навчаючи, вчимося».

На нарадах, коли часом розпалювались пристрасті, Станіслав міг розрядити атмосферу одним якимось «сіне іра ет студіо», тобто прохання не переходити на особистості, сперечатися об'єктивно, без гніву й упередженості. Міг і «вбити» любителя довгих промов короткою, як постріл, реплікою: «Знову «аб ово», — тобто від яйця, від самого початку.

Як потрапив Станіслав до Львова? Тут слід згадати вересень — жовтень 1939 року, коли у Львів через так званий «зелений кордон» з окупованих центральних районів Польщі тікало багато людей, рятуючись від коричневої чуми. Радянський Львів у ті дні дав притулок, зігрів кращих представників польської інтелігенції. Познайомився я тоді з Бандою Василевською, із всесвітньовідомим публіцистом і перекладачем, академіком Тадеушем Бой-Желєнським. Його зразу ж прийняли в Спілку письменників, влаштували на роботу до Львівського університету.

В колишньому особняку графа Бельського — у новому письменницькому клубі (міськвиконком віддав його повністю в розпорядження літераторів) Станіслав познайомив мене з Єжи Путраментом, Леоном Пастернаком, Люціаном Тенвальдом, Єжи Гординським.

Багато діячів польської культури за їх бажанням одержали призначення в школи, інститути, університет.

Якщо це той Станіслав Скшишевський, йому, можливо, відома доля наших спільних знайомих. Та й взагалі добре було б зустрітися. Є що згадати.

Я — в польську комендатуру: допоможіть знайти пана міністра. Черговий «осідлав» польовий телефон. Став дзвонити в різні кінці міста. Нарешті уточнив: пан міністр у Ягеллонському університеті.

Комар і Груша пішли в своїх справах. Я — на «віл-ліс» і в колегіум Майус (найстаровинніша із збережених у Кракові університетських будівель). Чого тільки не бачили його шестисотрічні стіни, карбовані готичні барельєфи, гострі стрільчасті дахи під червоною черепицею!

Заходжу в приймальну ректора. В шкіряній куртці, з автоматом. Дівчина-секретар з червоною пов'язкою Армії людової теж з автоматом — сувора і неприступна.

— Пан міністр зайнятий. На засіданні вченої ради.

Зачувши російську мову, добрішає і згоджується передати мою записку. Я написав: «Пан Скшишевський, якщо Ви той Станіслав Скшишевський, який працював у Львівському інституті вдосконалення вчителів, то повинні пам'ятати Березняка. Я в кабінеті ректора. Дуже поспішаю. Якщо помилився — пробачте і до побачення».

Я не встиг, як слід, роздивитися старовинний кабінет, як увійшов, ні, влетів Скшишевський. Обійнялись. Розцілувались.

— Прошу тебе, любий, не називай мене паном. Я той же, що й у Львові. Бачиш? — і показав мені свій партійний квиток.

… Влітку 1941 року воєнна буря занесла Станіслава за Урал. Вчителював. Брав участь у створенні 1-го Польського корпусу. Воював. Визволяв Львів. Коли в Любліні формувався Тимчасовий уряд Польщі — відкликали на посаду міністра.

— Як бачиш, львівський досвід знадобився.

Питаю про наших спільних знайомих по клубу літераторів. Усмішка на обличчі міністра гасне.

— Поет Станіслав Роговський загинув у Освєнцімі. Тадеуш Голлендер розстріляний. У перші ж дні окупації Львова гестапівці по-звірячому вбили Бой-Желєнського, почесного члена багатьох академій наук, професора політехнічного інституту Казиміра Бартеля, ректора університету Володимира Серадського.

Відомих письменників, вчених, педагогів есесівці та їх підручні примушували вилизувати язиком підлогу, сходи, збирати губами сміття.

— Пам'ятаєш, Євгене, Мунда? Квитки на його концерти діставалися з боєм. Знаменитість. Диригент. Композитор. Гастролював по всій Європі. В Яновському таборі його примусили написати «Танго смерті». В цьому таборі людей жорстоко катували — і все під музику. Професор Штрікс і Мунд керували оркестром

1 ... 40 41 42 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пароль «Dum Spiro…»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пароль «Dum Spiro…»"