Читати книгу - "Борва мечів"

рота. — Міррі Маз Дуур мене зрадила, і я її за це спалила.

— Міррі Маз Дуур була у вашій владі. А в Пентосі ви будете у владі Іліріо. Це не те саме. Я знаю магістрата незгірш вас. Він людина вельми хитромудра. І хитрує та мудрує головне про свій зиск.

— Порада й поміч хитромудрої людини мені не завадить, якщо я хочу звоювати Залізний Престол.

Пан Джораг пирхнув.

— Той виняр на базарі, який вас труїв, теж був хитромудрий. Саме такі найчастіше плетуть тенета зради.

Дані підтягнула коліна до грудей під ковдрою.

— Але ж ви захистите мене від них. Ви і мої кревноїзники.

— Четверо воїнів? Халісі, якщо ви вважаєте, що знаєте Іліріо Мопатіса — нехай, воля ваша. Та ви ж наполягаєте, щоб лишити при собі людей, яких не знаєте зовсім: тлустого пихатого євнуха і найстарішого зброєносця у світі. Згадайте П’ята Прея та Цзаро Чжуана Даксоса і поміркуйте про вашу довіру ще раз.

«Він хоче мені добра» — нагадала собі Дані. — «Він усе робить з любові.»

— Здається мені, що королева, яка не вірить нікому — така сама дурепа, як і та, що вірить геть усім. Я розумію, що кожна нова людина у моїй службі може нести нову небезпеку. Але як я мушу воювати Семицарство, зовсім не наражаючи себе на небезпеку? Може, Вестерос для мене захоплять троє дотракійських кревноїзників та один лицар-вигнанець?

Джораг уперто випнув щелепу.

— Ваша дорога небезпечна, цього я не заперечуватиму. Але ж якщо сліпо вірити кожному брехунові та змовникові, що на ній стрічаються, то скінчиться вона так само, як шлях вашого брата.

Упертість лицаря роздмухала у ній гнів. «Здається, він тримає мене за малу дитину!»

— Могутній Бельвас такий хитромудрий, що сам не здатен собі сніданку намудрувати! Щодо брехні… де мені збрехав Арстан Білоборід?

— Він не той, ким прикидається. І розмовляє з вами далеко сміливіше, ніж зважився б сіромаха-зброєносець.

— Він говорив відверто з мого наказу. І знав мого брата.

— Вашого брата знало безліч людей. Ваша милосте… на Вестеросі Регіментар Королегвардії сидить у малій раді й служить королю розумом, не лише мечем. Якщо ви вважаєте мене першим у вашій Королевогвардії, благаю вас — дослухайтеся до моїх слів. Я маю для вас один задум.

— Який саме? Кажіть.

— Іліріо Мопатіс знову хоче бачити вас у Пентосі, під своїм дахом. То й добре, повертайтеся до нього… але у свій час, і не самі. Нумо подивимося, чи справді ваші нові піддані вірні й покірні вам. Накажіть Гролео повертати до Невільницької затоки.

Дані не надто сподобалися його слова. Про невільницькі базари у великих рабовласницьких містах Юнкай, Меєрин та Астапор вона чула жахіття, одні гидкіші від інших.

— І що ж я маю шукати у Невільницькій затоці?

— Військо, — відповів пан Джораг. — Якщо Могутній Бельвас припав вам до душі, ви зможете купити собі ще багато сотень таких самих у бійцівських ямах Меєрину… але я б краще правив до Астапору. Бо в Астапорі можна купити Неблазних.

— Невільників у гострих спижевих шапках? — Дані бачила Неблазних стражників у Вільних Містах при дверях магістратів, архонтів або династів. — Навіщо мені Неблазні? Вони не їздять верхи, ще й жирні майже усі, як один.

— Неблазні, яких ви бачили у Пентосі та Мирі — то охоронці багатих домів. Служба їхня неважка, а євнухи за природою схильні до зайвого жиру, бо не здатні грішити нічим, крім черева. Та судити про Неблазних за кількома старими слугами з міських будинків — це, ваша милосте, все одно, що судити про усіх зброєносців за одним Арстаном Білобородом. Ви знаєте оповідь про Три Тисячі у Кохорі?

— Уперше чую.

Ковдра впала з Даніного плеча, і вона повернула її на місце.

— Те сталося чотириста років тому, або й раніше, коли зі сходу вперше з’явилися дотракійці. Вони грабували та палили кожне місто і село на своєму шляху, а вів їх уперед хал Теммо. Халазар його не був такий великий, як у Дрого, та все ж чималенький — казали, що тисяч зо п’ятдесят, і половина з них — воїни з косами та дзвіночками.

— Кохорці знали, що хал наближається. Вони зміцнили мури, подвоїли міську варту і винайняли два охотних полки: «Барвисті прапори» та «Других синів». А потім схаменулися і похапцем надіслали посла до Астапору купити три тисячі Неблазних. Але назад до Кохору дорога неблизька, і коли Неблазні нарешті наблизилися, то побачили дим з пилюкою і почули віддалені звуки битви.

— Вони досягли міста лише після заходу сонця. Гайвороння та вовки живилися попід мурами тим, що лишилося від важкої кінноти Кохору. «Барвисті прапори» та «Другі сини» втекли за старим звичаєм сердюків — вони завжди так роблять, коли бачать безнадійну справу. Затемна дотракійці повернулися до свого табору пити, танцювати і звеселятися, але всі знали, що назавтра вони повернуться, виламають міську браму, вдеруться на мури, а далі грабуватимуть, ґвалтуватимуть і братимуть полон, скільки душа забажає.

— Проте коли настав світанок, і Теммо з кревноїзниками повів халазар із табору до міста, перед брамою стояли три тисячі Неблазних — вишикувані до бою, з корогвою Чорного Цапа над головою. Невеличке військо неважко було охопити з боків, але ж ви знаєте дотракійців: перед ними стояли піші вояки, а пішаки варті лише того, щоб потоптати їх кіньми.

— І дотракійці вдарили. А Неблазні зімкнули щити, опустили списи і стали міцно. Проти двадцяти тисяч верескунів зі дзвіночками у волоссі вони стали так, наче ніколи не зрушать з місця. Вісімнадцять разів дотракійці нападали кінною лавою і розбивалися на стіні щитів та списів, наче хвилі на скелястому березі. Тричі Теммо надсилав лучників промчати повз Три Тисячі й засипати їх дощем стріл, але Неблазні лише здіймали щити над головою, доки не минеться буря. Зрештою їх лишилося шість сотень… але на полі лежало більше як дванадцять тисяч дотракійців, а з ними хал Теммо, усі його кревноїзники, усі його ко, і усі його сини. На ранок четвертого дня новий хал повів усіх уцілілих повз міську браму, вишикувавши у почесну батову. Один за одним кожен воїн відрізав собі косу і кидав під ноги Трьом Тисячам. Від того дня міська варта Кохору складається з самих лише Неблазних, і кожен з них носить високого списа з косою людського волосся при вістрі.

— Ось