Читати книгу - "Історія війни козаків проти Польщі"

відзначалися активністю, і разом з французькими військами брали участь в урочистому вступі в Дюнкерк. Але французьке командування порушувало угоду, козаки були незадоволені і після взяття Дюнкерка частина їх була відіслана до Лотарінгії, а деякі загони перейшли до іспанського війська. Як видно з присвячення книжки Шевальє, на початку 1660 р. у Франції знов були завербовані до війська ті з українських козаків, які уціліли на той час. Дальша доля цих козаків невідома. Невідомо також, чи брав Богдан Хмельницький і його полк безпосередню участь в обороні Дюнкерка; французькі джерела згадують тільки полк Сірка. Відомо лише, що Хмельницький, перебував у якихось зв’язках з французьким полководцем принцем Конде. Пізніше, у 1655 р., Богдан Хмельницький під час зустрічі з французьким агентом, який приїхав на Україну, заявив, що він з задоволенням згадує своє перебування у Франції, розпитував про принца Конде та з гордістю називав його своїм старим вождем. Свідчення Шевальє, сучасника подій, який близько стояв до правлячих кіл Франції і Польщі, про службу запорозьких козаків у французькій армії та про перебування Богдана Хмельницького у Франції має значення важливого історичного джерела для висвітлення цього питання (І. П. Крип’якевич, Богдан Хмельницький, К., 1954, стор. 75–76). – 19.

2

Десятиріччя, 1652–1662 рр., в історії Польщі, про яке тут іде мова, дійсно було періодом майже безперервних воєн. Битва під Батогом у 1652 р., в якій українське військо під керівництвом Богдана Хмельницького повністю знищило польське військо гетьмана Калиновського; воєнні дії 1653 р. в районі Придніст- ров’я (містечко Жванець та ін.) між польським військом, з одного боку, і українсько-татарським, з другого; російсько-польська війна 1654–1656 рр., шведсько-польська війна 1655–1657 рр.; відновлення воєн- них дій між російськими і польськими військами у 1658 р.; конфедерація польської шляхти у Вольборі під керівництвом Свідерського, спрямована проти короля, і інші воєнні дії мали місце на території Польщі в назване десятиріччя. – 21.

3

Мається на увазі Богдан Хмельницький. Сприйнявши наклепницькі вигадки польських магнатів, сучасників подій, Шевальє неправильно вважає головною рисою характеру Богдана Хмельницького честолюбство. Насправді вирішальна риса характеру керівника визвольної війни українського народу – це його палкий патріотизм і любов до рідного народу. – 21.

4

Борисфен – старогрецька назва Дніпра. На протязі багатьох століть вона вживалася в римській і захід- ноєвропейській літературах. – 23.

5

Пояснення назви «козак» вправністю та спритніс- тю носіїв цього найменування, які своєю вправністю нагадували, мовляв, диких кіз, і співзвучністю цієї назви із словом «коза» було дуже поширене в польській історіографії XVII ст. Так, П. Пясецький, старший сучасник Шевальє, раніш останнього виклав це тлумачення в своєму творі «Chronica gesto- rum in Europa singulariorum recentiorum» («Хроніка деяких новіших подвигів, що відбулися в Європі»), який вийшов з друку в Кракові першим виданням у 1645 р., другим – у 1648 р. Історична думка вже в XVIII ст. відмовилася від цього поверхово-натуралістичного і формально-лінгвістичного тлумачення назви «козак». Наукове пояснення походження козацтва і його назви див. Історія Української РСР, т. І, К., 1955, стор. 146–148. – 23.

6

СІгізмунд I Старий був королем Польщі і великим князем литовським протягом 1506–1548 рр. Звістка Шевальє про те, що козацтво існувало і до королювання Сігізмунда І, відповідає історичній дійсності. Так, М. Бєльський у своїй «Хроніці» вперше згадує про козаків під 1481 р.: під час тодішньої війни між поляками і татарами козаки були провідниками для поляків. У привілеї великого князя Олександра Ки- єву від 1499 р. було визначено мито, яке київським міщанам дозволялося брати від козаків за рибальський промисел на київських уходах. За Сігізмунда I українське козацтво вже відігравало помітну роль у воєнній і політичній історії Польщі і Литви. – 23.

7

Під впливом класово-обмеженої і націоналістичної концепції польського магнатства і шляхти Шевальє неправильно зводить до піратства тривалу волелюбну боротьбу українських козаків проти справді піратських нападів татарських феодалів і хижацької експансії Туреччини на Україну. – 23.

8

Галера – дерев’яне гребне військове судно близько 40–50 метрів в довжину, 4,5–7,5 метрів ширини. Була на озброєнні флотів до кінця XVIII ст. – 23.

9

Стефан Баторій був королем Речі Посполитої в 1576–1586 рр. Хоч вперше українських козаків у кількості 300 чоловік було взято на королівську службу ще за Сігізмунда II Августа в 1572 р., але певний устрій козацького реєстрового війська було здійснено саме за Стефана Баторія. Кількість реєстрового війська за нього було значно збільшено, і воно стало постійно діючим. Призначення цього війська було двоїстим; по-перше, воно мало стояти на охороні кордонів Речі Посполитої проти татар та інших зовнішніх ворогів, а по-друге, бути збройною підпорою магнатсько-шляхетського уряду в його боротьбі проти «свавілля», тобто проти селянсько-козацьких і міських народних мас, які не бажали коритися кріпосникам-колонізаторам. Другого призначення реєстрового козацтва Шевальє не розумів або, може, свідомо не хотів підкреслювати. – 24.

10

Річ Посполита (польське rzeczpospolita, переклад латинського res publica – спільна справа) – найменування польської феодальної держави, що ввійшло в ужиток у XV ст. З часу Люблінської унії 1569 р. це найменування стало офіціальною назвою об’єднаної польсько-литовської держави. На чолі Речі Посполитої стояв король, який обирався магнатсько-шляхетським сеймом. Зрідка під назвою Річ Посполита розумілися сейм і сенат Польської республіки, ще рідше – тільки сенат (див., наприклад, стор. 75 цього перекладу). – 25.

11

Тут у тексті має місце помилка або ж плутанина в опису подій. Виступ козаків під проводом Івана Підкови (він же Серпяга, Волошин), відбувся в 1577 р., але не як повстання, а як похід у Молдавію, де Підкова мав намір стати господарем. – 26.

12

Наливайко Северин – козацький отаман і керівник великого селянсько-козацького повстання на Україні в 1594–1597 рр. проти польських і українських землевласників – магнатів і шляхти. Після вдалих походів у Молдавію, Угорщину та проти татар і турків, у 1595 р. Наливайко очолив повстання в Подолії і на Волині, звідки повстанці направилися в Білорусію. Під тиском переважаючих сил польсько-литовського війська Наливайко змушений був відступити на Україну. Після невдалих боїв з польсько-шляхетськими загонами під Білою Церквою Наливайко повів повстанців на Лівобережжя, маючи на меті відступити в межі Російської держави. В травні 1596 р. війська Наливайка були оточені шляхетськими військами на річці Солониці під Лубнами, де більше двох тижнів чинили героїчний опір переважаючим силам ворога. Наливайко був схоплений шляхтою і після жорстоких катувань страчений у Варшаві 11 квітня 1597 р. – 26.

13

Саваконович – це гетьман реєстровців Сава Кононович, який був обраний 1637 р. на противагу Томиленкові і Павлюкові. Кононович вів лінію на