Читати книгу - "Фаворит"

він чув кожне слово. За дві доби до смерті Білла, каже Генрі, той хрипун запропонував йому п'ятсот фунтів, якщо він «притримає» коня, і, коли Білл розреготався у відповідь, прохрипів, що він все одно не виграє, бо кінь його впаде.

Я помовчав, але ні батько, ні Лодж не промовили й слова. Тоді я допив коньяк і повів далі:

— Є такий жокей — Джо Нантвич. Останні шість місяців, тобто одразу після продажу фірми «Л. С. Перт», він акуратно отримує по сто фунтів, а то й більше за те, що «притримує» скакунів. Вказівки отримує телефоном від того самого хрипуна… Ні, він його ні разу не бачив.

Лодж засовався в кріслі. Я провадив далі:

— Ви вже знаєте, як на мене напали таксисти «Марконі», а кілька днів по тому хрипун подзвонив і попередив, щоб я поводив себе розумно й добре запам'ятав духопели в фургоні. Не треба бути самим Шерлоком Холмсом, аби здогадатися, що шахрайства на іподромі й злочинства «Марконі» — справа рук однієї й тієї ж зграї.

Я замовк.

— Ну, а що далі? — не витерпів батько.

— Єдиний, хто може обіцяти жокею велику суму за «притримування» коня, — це букмекер-шахрай. Коли він певен, що той ні в якому разі не дістане перемоги, то без найменшого ризику прийматиме ставки на будь-яку суму.

— Поясніть, — озвався Лодж.

— Звичайно букмекери намагаються так вести рахунки, щоб виграти будь-що, хоч який би там кінь не переміг. Коли надто багато гравців ставлять на якогось одного скакуна, вони охоче беруть ставки й самі кидаються в гру, тільки з допомогою інших букмекерів. Якщо кінь виграє, вони отримують свій бариш з іншого букмекера та виплачують гроші клієнтам. Це дуже хитрий метод, який зветься «підстраховуванням». Тепер припустімо, що ви букмекер-шахрай і що на рисаку Джо Нантвич. Ви даєте йому наказ не вигравати. Тоді, хоч які б великі ставки не записували, ви не поставите на нього жодного цента, бо знатимете, що не доведеться платити.

— Але сто фунтів — це надто багато, — перебив Лодж, — якщо букмекери й так залишаються у виграші.

— Твій приятель не задовольнився мізерним заробітком таксистів, — зауважив батько.

Я тяжко зітхнув і притулився хворим плечем до рами.

— Тут є ще одна хитрість, — мовив я. — Коли букмекер знає, що той чи той кінь нізащо не виграє, він може запропонувати щонайвигідніші ставки. Не такі вже й великі, щоб не викликати підозри, але звабні, аби збільшити кількість клієнтів. На один чи два пункти вище від конкурентів, ну, скажімо, одинадцять до чотирьох, у той час як інші пропонують лише п'ять до двох. Гроші одразу потечуть струмком, хіба не так?

Я встав і підійшов до дверей.

— Я зараз вам щось покажу,

Сходи здалися мені крутішими, ніж завжди. Я добрав до своєї кімнати, дістав іподромні довідники, пачку букмекерських талонів і почовгав назад до вітальні. Поклав мовчки талони Лоджеві на стіл, а батько підійшов подивитися.

— Ці талони, — пояснив я, — Білл зоставив дітям для гри в букмекерів. Три з них, як бачите, видані фірмою «Л. С. Перт», останні — іншими, причому жодна не повторюється двічі. Білл був дуже педантичний. На звороті кожного талона він поставив дату, розмір ставки й кличку коня. Він грав у тих букмекерів, де вигідніше, замість того, щоб мати справу з тоталізатором чи з букмекерами, які розміщуються вздовж перил, — розжував я Лоджеві, котрий мало що розумів, — і бігають од ложі до ложі, записуючи ставки знайомих та незнайомих членів жокейського клубу. Вони надсилають їм щотижневий рахунок виграшів або програшів. Білл не ганявся за великими ставками і вважав, що грати в тоталізатор нецікаво.

Лодж покрутив перед очима талони Перта.

Круглий почерк Білла був чіткий і розбірливий. Я взяв перший талон і голосно прочитав: «Перипатетик, 7 листопада. Десять фунтів із розрахунку одинадцять до десяти». Тобто Перипатетик гарантував йому виграш одинадцять фунтів. Я знайшов у довіднику дату — 7 листопада.

— Перипатетик, — мовив я, — програв скачку з перешкодами на дві милі в Сандауні, відставши на чотири корпуси. Скакав Джо Нантвич. Стартова сума — одинадцять до десяти, що означало гарантовану перемогу. Л. С. Перт мав загребти чималий куш.

Я взяв другий талон. «Сакбет, 10 жовтня. П'ять фунтів із розрахунку шість до одного». Що ж показала програма того дня? Сакбет не виграв у Ньюберрі. Скакав знову ж таки Джо Нантвич. Найкраща сума була п'ять до одного, а перед стартом — сім до двох.

Я взяв третій талон. «Малабар, 2 грудня. Вісім фунтів із розрахунку п'ятнадцять до восьми». Що ж каже довідник за 2 грудня? Малабар був четвертим у Бірмінгемі. Знову — Джо Нантвич. Стартова сума — шість до чотирьох.

Лодж, а потім батько звірили дані з довідником.

— Я переглянув і всі інші талони, — продовжив я. — Всі рисаки програли, тільки один з них дав обіцяний виграш, навіть більший, ніж можна було сподіватися. Бо скакав на ньому не Джо, а якийсь аутсайдер.

— Ця жокейська братія числить уже дробами, а не цілими, — промимрив Лодж.

— А ви не чули анекдота, — запитав я, — як один гравець навчав свого сина рахувати: один, шість до чотирьох, два…

Лодж засміявся, і в кутиках його очей збіглися зморшки.

— Я мушу занотувати всі цифри з талонів Л. С. Перта й дані з довідника, щоб потім над усім цим помізкувати, — мовив він, виймаючи ручку та беручись до роботи.

Батько сів поруч нього і стежив, як збільшується стовпчик цифр. Я знову примостився на підвіконні. Нарешті Лодж озвався:

— Я знаю, чому батько без вас не може.

Він поклав ручку до кишені.

Я посміхнувся:

— Коли ви хочете бачити велике шахрайство, гляньте в довіднику звіт про Ірландські перегони. Це просто неймовірно!

— Іншим разом. На сьогодні досить, — потер він рукою обличчя та стиснув носа великим і вказівним пальцями.

— Тепер, як мені здається, ти мусиш повідомити нас, хто все це підстроює,—мовив батько з відтінком іронії, що и я завжди сприймав як схвалення.

— Боюся, любий батечку, що цього я й не зможу зробити.

Та Лодж цілком серйозно запитав:

— Може, хтось із тих, кого ви знаєте по іподрому? Злочинець мусить мати стосунок до перегонів. Що ви скажете про Перта?

— Можливо. Хоч я його не знаю. Та його, мабуть, і не існує. Фірму продали вкупі з цим ім'ям. Наступного разу, коли буду скакати, я зроблю ставку в його конторі, тоді побачимо, що з цього вийде.

— I не думай цього робити, — втрутився батько. Я не став сперечатися.

— А