Читати книгу - "Таємниця індіанського острова"

найвигадливіші оргії. Я не маю сумніву, що вони вже у печінки в'їлися місцевим жителям — і цілком слушно, — та до того ж жителі звикли, що на Індіанському острові неодмінно відбувається щось неймовірне. Це природно, сер, якщо проаналізувати як слід обставини справи.

Комісар похмурнішав і примушений був погодитись із висновком інспектора. А той вів далі:

— Фред Нарракотт — це той, хто перевіз усю компанію на острів, — розповів дещо істотне. Він сказав, що був здивований, побачивши, хто входив до цього товариства. «Це зовсім не такого гатунку люди, як ті, що приїздили до містера Робсона», — так він висловився. Я вважаю, саме через те, що всі вони виглядали такими звичайними і доброчесними, він дозволив собі знехтувати Моррісів наказ та виїхати човном на острів, коли дізнався про сигнали «SOS» звідти.

— Коли вони вирушили туди?

— Сигнали помічені були групою школярів 11-го числа вранці. Того дня не було ніякої можливості добутися до острова. Люди подалися туди тільки опівдні 12-го числа — одразу ж, як з'явилась можливість причалити до острова. Вони всі цілком одностайні в думці, що ніхто не міг залишити острів до їхнього прибуття, бо після шторму море ще не затихло.

— Чи міг хто-небудь дістатися до материка плавом?

— Від острова до материка відстань більше милі, а море того дня було надто неспокійне, величезні буруни накочувалися на берег. До того ж, на прибережних скелях було безліч людей — школярів і дорослих, які не відводили очей від острова і чекали дальших подій.

Сер Ледж знову зітхнув і запитав:

— А як з тією грамофонною пластинкою, що її виявлено в будинку? Чи пощастило вам дізнатися про неї щось таке, що допомогло б нам у пошуках?

— Я перевірив і це, — відповів інспектор Мейн. — Пластинку виготовила фірма, котра спеціалізувалася на виробництві реквізиту для театру й кіно, на замовлення А. Н. Оуена, есквайра, для передачі Айзекові Моррісу, нібито для аматорської вистави за п'єсою, що ставиться вперше. Надрукований на машинці текст повернули разом із пластинкою.

— Ну а зміст пластинки? — спитав Ледж.

— Я переходжу до цього, сер, — сказав інспектор і прокашлявся. — Я перевірив усі обвинувачення так ретельно, як тільки було можливо. Почну з Роджерсів, котрі першими прибули на острів. Вони справді слугували в міс Бренді, яка раптово померла. З лікаря, що лікував її, годі було намагатися витягти щось певне. Сказав тільки, що вони напевно не отруїли її, але особисто він убачає в її смерті щось дивне — вона, мовляв, померла внаслідок недогляду. Каже, що таке не може бути з певністю доведено.

Далі, суддя Уоргрейв. Тут усе гаразд. Він справді засудив Сетона. До речі, Сетон виявився винним — беззаперечно винним. Несподівано, вже після його страти, виявлено було неспростований доказ того, що він винний. Після цього відпали всі сумніви. Але в свій час було достатньо чуток з цього приводу — дев'ятеро з десяти були переконані, що Сетон не винний і що суддя в своїй заключній промові керувався якимись особистими мотивами.

Дівчина Клейторн, як я з'ясував, працювала гувернанткою в родині, де хлопчик, який був під її наглядом, утопився. Проте, здається, вона до цього зовсім не причетна, до того ж її поведінка тоді була бездоганною: вона попливла на розшуки хлопчика далеко в море, й саму її ледве врятували.

— Продовжуйте, — зітхнувши, сказав комісар.

Мейн набрав побільше повітря в груди і продовжив свою розповідь:

— Тепер доктор Армстронг. Відомий лікар, мав кабінет на Харлі-стріт. Професійно чесний, щирий і непідкупний. Я не знайшов жодних слідів незаконних операцій або чогось подібного. Дійсно, була жінка на прізвище Кліз, котру він оперував ще в 1925 році в лікарні Лейтмора, де проходив стажування. Вона хворіла на перитоніт і померла на операційному столі. Можливо, він не дуже вправно здійснив цю операцію — зрештою, йому тоді бракувало досвіду — та, однак, невправність не є кримінальним злочином. І цілком певно, що тут не було ніякого заміру.

Далі міс Брент. Дівчина на ім'я Беатрис Тейлор служила в неї. Завагітніла, господиня звільнила її, і вона втопилася. Негарна, звичайно, історія, але… знову нічого кримінального.

— У цьому-то й річ, — зауважив комісар. — Цей А. Н. Оуен, певне, тяжів до випадків, що поза досягом закону.

Мейн викладав далі свій страхітливий перелік:

— Молодик на прізвище Марстон був відчайдушним автомобілістом, шибайголовою. Його двічі позбавляли прав, а як на мене, йому слід було зовсім заборонити водити автомашину. Нічого більше про нього не відомо. Два ймення — Джон та Люсі Комбес, — які згадуються, належали тим двом дітлахам, котрих він збив на смерть поблизу Кембриджа. Кілька його приятелів дали свідчення на його користь, і він одбувся штрафом.

Нічого певного не пощастило мені виявити відносно генерала Макартура. Бездоганний послужний список, перебування на фронті. Артур Річмонд служив під його командою у Франції й загинув у сутичці з ворогом. Ніяких незгод між ним і генералом не відмічалося. Більше того, вони були близькі друзі. У той час нерідко траплялися прикрі, ба навіть грубі помилки, внаслідок яких командири жертвували своїми людьми без кончої потреби; можливо, й тут була якась помилка.

— Можливо, — погодився комісар.

— Тепер Філіп Ломбард. Цей суб'єкт був замішаний у кількох досить темних дільцях за кордоном. Разів зо два він надто небезпечно наближався до межі закону. Мав репутацію людини зухвалої і не надто вимогливої в питаннях моралі. Такий тип цілком здатний учинити кілька вбивств у якій-небудь тихій, відлюдній місцинці.

— Переходжу тепер до Блора, — тут Мейн завагався. — Це була наша людина.

— Блор, — комісар пожвавішав і впевнено промовив — Це був негідник!

— Ви такої думки, сер?

— Так, — відповів комісар. — Але в нього завше вистачало розуму, щоб виходити сухим із води. Я переконаний, що в справі Ландора він учинив огидне лжесвідчення. Мені не поталанило тоді довести це. Я доручив цю справу Харрісові, та навіть він нічого не виявив, і, незважаючи на це, я певен, що тут можна було доскіпатися, коли б знати, з якого боку підступитися. Цей Блор був слизький тип!

По невеличкій паузі сер Томас Ледж продовжив:

— То кажете, Айзек Морріс мертвий? Коли ж він помер?

— Я якраз збирався перейти до цього, сер. Айзек Морріс помер у ніч на 8 серпня. Прийняв завелику дозу снотворного — барбітурату. При цьому ніщо не свідчило, чи то був нещасний випадок, чи самогубство.

— Хочете знати мою думку, Мейн? — поволі вимовив Ледж.

— Певно, я здогадуюся, сер.

— Моррісова смерть сталася у надто слушний момент!

Інспектор Мейн ствердно кивнув.

— Я не маю сумніву, що ви