Читати книгу - "Чорний Загін"

починало світати й сніг майже припинився, та все одно каменю не було видно.

На сходах почувся тупіт чобіт. До кімнати проштовхнулися Елмо і Ворон. Елмо гаркнув:

-- Ей, Док, як в біса ти позбувся того… -- слова застрягли йому в горлі, коли він побачив Кульгавого.

Ворон запитально поглянув на мене. Кульгавий повернувся. Коли він був спиною до мене, я знизав плечима. Ворон підійшов до однієї з стін і почав стягувати мокрий одяг.

Елмо зрозумів його задум. Він пішов у протилежний бік, роздягнувся біля вогню.

-- Чорт, я радий, що позбувся цих лахів. Як там Отто?

-- Он свіжий чайок, -- сказав я.

-- Мене все болить, Елмо, -- відповів Отто.

Кульгавий поглянув на кожного з нас, тоді на Одноокого і Гобліна, які ще досі не поворухнулися.

-- Бачу, Ловець Душ взяв з собою найкращих з Чорного Загону, -- прошептав він, однак його голос заповнив всю кімнату. – Де він?

Ворон не звертав на нього уваги. Він натягнув сухі штани, сів біля Отто, перевірив мою роботу.

-- Чудово вишиваєш, Док.

-- В цьому загоні дбають, щоб я мав постійну практику.

Елмо знизав плечима у відповідь Кульгавому. Він осушив своє горнятко, налив усім чаю і наповнив чайник з одного із глечиків. Поки Кульгавий пильно вдивлявся у Ворона, Елмо дав копняка Одноокому в ребра.

-- Ей! – вибухнув Кульгавий. – Я не забув, що ти зробив у Опалі. Чи під час кампанії у Форсбергу.

Ворон всівся спиною до стіни. Витягнув один із своїх найбільш грізних ножів і почав чистити ним нігті. Він посміхався. Він посміхався до Кульгавого, а в його очах було глузування.

Невже він нічого не боявся?

-- Куди ви поділи гроші? Вони не належали Ловцю Душ. Леді дала ці гроші мені.

Демонстративна зневага Ворона надала мені наснаги.

-- Ти часом не повинен зараз бути у В’язі? Леді наказала тобі залишити Клин.

Понівечене обличчя скривилося від люті. Шрам, що перетинав чоло і праву щоку, почервонів. Подейкують, що він тягнеться вниз через всі груди. І що удар завдала сама Біла Троянда.

Кульгавий встав. А клятий Ворон бовкнув:

-- О, стіл звільнився. Елмо, діставай карти.

Кульгавий нахмурився. Напруга швидко зростала.

-- Де бабло? – гаркнув він. – Воно моє. Будете співпрацювати зі мною чи ні? Вибір за вами. Та у вас будуть неприємності, якщо відмовитеся.

-- Хочеш бабло, то йди і зароби собі, -- відповів Ворон. – Злови Загребельного. Відрубай йому голову. Принеси до каменю. Для Кульгавого це раз плюнути. Загребельний звичайнісінький бандит. Проти Кульгавого в нього немає жодних шансів.

Мені здавалося, що Поневолений зараз вибухне. Та він стримався. На мить він здавався розгубленим.

Однак Кульгавий швидко повернув душевну рівновагу.

-- Гаразд. Бачу, ви хочете по-поганому.

На його обличчі з’явилася широка і жорстока посмішка.

Напруга досягла критичної точки.

*****

У відкритих дверях промайнула тінь. З’явилася струнка, темна постать і втупила погляд в спину Кульгавому. Я полегшено зітхнув.

Кульгавий різко повернувся. На мить мені здалося, що між Поневоленими заіскрило повітря.

Куточком ока я зауважив, що Гоблін сів. Його пальці танцювали в складному ритмі. Одноокий, повернений до стіни, шепотів щось у ковдру. Ворон повернув ніж, готовий до кидка. Елмо міцно стиснув чайник, щоб в разі потреби, хлюпнути окропом.

В мене під рукою не було жодної зброї.

Як в біса я мав їм допомогти? Описати цю епічну сутичку в Літописі, якщо виживу?

Ловець Душ зробив ледь помітний жест, обійшов Кульгавого, всівся на своє звичне крісло. Він витягнув носок чобота, підчепив і притягнув до себе одне з крісел, що стояло біля стола та виставив на нього ноги. Він дивився на Кульгавого, склавши долоні перед вустами.

-- Леді просила передати тобі. В разі, якщо я випадково наткнуся на тебе. Хоче з тобою зустрітися. – Весь час Ловець Душ розмовляв одним голосом. Твердим жіночим голосом. – Вона хоче поговорити з тобою про повстання у В’язі.

Кульгавий смикнувся. Рука, простягнута над столом, нервово затремтіла.

-- Повстання? У В’язі?

-- Бунтівники напали на палац і казарми.

Загрубіла шкіра на обличчі Кульгавого побіліла. Рука затремтіла ще більше.

-- Вона хоче знати, чому тебе не було там, щоб відбити напад, -- сказав Ловець Душ.

Кульгавий залишався в кімнаті ще три секунди. За цей час його обличчя спотворив жах. Мені рідко доводилося бачити такий неприхований страх. Тоді повернувся і втік.

Ворон метнув ножа. Він застряв у дверній рамі. Кульгавий навіть не зауважив.

Ловець Душ засміявся. Це не було вже знайоме нам глузування, а глибокий, неприємний, голосний, злорадний сміх. Він встав, повернувся до вікна.

-- А! Хтось забрав нашу нагороду. Коли це трапилося?

Щоб приховати свою реакцію, Елмо пішов закривати двері.

-- Кинь мого ножа, -- сказав Ворон.

Я наблизився до Ловця Душ, виглянув у вікно. Снігопад вже припинився. Було видно камінь. Холодний, позбавлений блиску, вкритий зверху снігом.

-- Не знаю, -- я сподівався, що мій голос прозвучав щиро. – Всю ніч падав густий сніг. Коли я виглядав останній раз, до того, як з’явився Кульгавий, то не побачив нічого. Може спуститися на площу й поглянути.

-- Не варто, -- він підсунув крісло, щоб було видно площу. Пізніше, після того як взяв чай від Елмо і випив його (відвернувшись від мене, щоб я не бачив обличчя) він задумливо сказав:

-- Загребельного ми