Читати книгу - "Звичайна вдячність"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кухня відрізнялась від решти будинку. Це була територія Лайзи. Велика, охайно обставлена, кольорова, з розсувними дверима вздовж чорної стіни. Двері вели до красивої зали з видом на сади та річку.
Десь ближче до вечора всі заспокоїлися. Лайза заходилася готувати вечерю. Аріель запропонувала свою допомогу: вона стояла обличчям до господині, говорила чітко та голосно, аби та її зрозуміла. Лайза похитала головою і відмовилась, проте кивнула Джейкові, щоб він допоміг. Їли за столом на кухні. То була вечеря, смачніша за будь-які мамині кулінарні потуги. Смажена курка, товчена картопля, підливка, морква з олією, смажений кабачок. Кожна страва була неймовірною! Мені спало на думку, що, навіть попри сліпоту, Еміль Брендт був щасливою людиною. Аріель запропонувала помити посуд після їжі, проте Лайза знову її прогнала. Джейкову поміч було прийнято.
Сонце вже сідало. Господиня дому переодягнулася в робочий одяг, жестом показала братові, що в саду є ще кілька незавершених справ. І хоча я знав, що наміру попрацювати Джейк не мав, проте він погодився. Я запитав, чи буде доречною моя допомога. Поміркувавши кілька хвилин, Лайза закивала. Аріель зосталася в будинку. Вона грала на роялі, чарівні звуки линули з вікон. Трохи тямлячи в музиці, яку писав Еміль, я був упевнений майже на сто відсотків: сестра грає його твір. Красива, сумна, написана в мінорі мелодія. З комірчини для інструментів Лайза дістала кирку, лопату й лом. Обережно узяла інструменти і подала кожному по одному. Мені дісталася кирка, Джейкові — лопата, а господині — лом. Вона повела нас уздовж штахетної огорожі до ділянки з перекопаною землею.
Усе стало зрозуміло: Лайза розширювала город, а на заваді була перешкода. То був камінь завбільшки з велетенський гарбуз, що лежав посеред нової ділянки. Камінь глибоко в’ївся в глину, бо сидів там ще з часів, коли його сюди принесла льодовикова річка Воррен з Дакоти. Ми трохи постояли і роздивилися здоровила з усіх боків.
Я підняв руку, аби привернути Лайзину увагу.
— Може, вдасться посадити щось довкола, та й по всьому? — говорив чітко, аби кожне слово пропозиції зрозуміли.
Вона люто захитала головою, вказала на кирку і жестами наказала копати.
— Копати, то й копати, — промовив я у відповідь. — Відійдіть!
Підніс високо інструмент і щосили вдарив по глині біля глиби. Джейк та Лайза відійшли подалі, аби я міг працювати. Я розбивав землю довкола каменя, а брат збирав її лопатою, розчищаючи мені ділянку від велетенських брил. Так тривало десь із півгодини, і я вже почав ненавидіти всю цю катавасію, Лайза стояла поряд і спостерігала за нашою роботою, вона нічого не робила — лише хитала головою так, ніби наші зусилля не заслуговують на її схвалення. Я саме збирався облишити цю марну справу, аж раптом Лайза поплескала Джейка по плечу й жестом попросила зупинитися. Вона поклала на землю лом і пішла до комірчини. З купи каміння в східній частині ділянки дівчина взяла один булижник завбільшки з хлібину, принесла його і поклала за кілька сантиметрів від глиби. Лайза схопила до рук лом, гострий кінець підсунула під великий камінь — малий слугував точкою опори для важеля. Вона всім тілом натисла на інструмент, щоб звільнити перешкоду від затверділої важкої глини. Від напруги та рішучості її обличчя розітнули зморшки. Я дивився на голі жіночі руки, і мене вразили її м’язи та жили, що випнулися під шкірою товстими нитками. Ми з братом кинули на землю інструменти, підбігли до каменя з іншого боку і, ставши навколішки, почали щосили тягти. Урешті-решт камінь піддався. Він був занадто важкий для нас, аби підняти, тому скам’янілого велетня-гарбуза повільно відкотили на подвір’я до комірчини. Там він приєднався до решти каміння, які юна Брендт поприбирала, аби закласти свої грядки. Коли справу довели до кінця, Джейк зробив широкий крок і переможно закричав.
В одній руці Лайза тримала лом, а другу піднесла високо вгору на знак перемоги. З її уст линув глибокий гортанний звук, геть не схожий на людський. Якби я почув таке вночі, то точно злякався б. Проте тоді все було зрозуміло і природно, і я приєднався до веселощів.
І це виявилося великою помилкою.
На радощах я по-дружньому поплескав брата по плечу, юну Брендт також. Тієї ж миті вона повернулася, тримаючи лом у руках. Якби я забарився на секунду і не відскочив на безпечну відстань, залізна рейка розколола б мені голову. Сонце сідало. Його червоне проміння пробивалося крізь гілля в’яза і заливало Лайзине обличчя диявольськими барвами. Очі враз зробилися дикими, вона розтулила рота й закричала точнісінько так само, як коли її намагався приборкати пожежник.
Я з відчаєм подивився на брата й заверещав голосніше за Лайзу:
— Що робити?
— Нічого, — у нього був такий вигляд, ніби щеміло йому, ніби її неосяжний біль — його власний. — Облиш її, вона заспокоїться.
Я відчайдушно і безнадійно повторював:
— Вибач, Лайзо. Я не мав на думці нічого лихого.
Вона і вухом не вела. Аріель вилетіла з будинку і мчала до нас:
— Що трапилося?
— Нічого, — відповів брат. — Френк доторкнувся до неї, і все. Це трапилося випадково. Вона скоро заспокоїться. З нею все буде гаразд.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звичайна вдячність», після закриття браузера.