Читати книгу - "Світло чорної свічки"

146
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 60
Перейти на сторінку:
Голос Кракмеєра звучав холодно і байдуже. Тепер Кнуспель подобався йому, але він намагався не виявляти цього. Не годилося б таких посилати у цю розбещену країну. Шкода, що берлінець ніяк не відвикне від своєї вульгарної поведінки.— Гадаю, не для того ж ви пробули там двадцять чотири години, щоб обстежити стан здоров'я тих в'язнів,— промимрив він. Кракмеєр ніколи не забував свого принципу: підлеглий не повинен помічати, що начальник задоволений його успіхами. Це, вважав він, призводить до самовпевненості, що в свою чергу неминуче підриває безвідмовну покору.

Кнуспель на якусь мить утратив самовладання й відповів зухвало:

— Хіба я дурень? — Він навскіс крутнув підборіддям, начебто комір раптом здавив йому шию.— Дві години як клятий просидів навкарачки з тим лобурем у смердючій вбиральні. Старшому наглядачеві мусив дати кругленьку банкноту та ще й торбу харчів. Якщо не підкинуть мені грошенят, то в кінці місяця на воді сидітиму.

— Далі,— сухо наказав Кракмеєр. Його голос звучав уже примирливо.

— Спочатку він був недовірливий, як приймальник у ломбарді. Цей компаньєро не бажав нічого згадувати. Бони тут, як і червоні в Німеччині, уміють тримати язик за зубами. Коли ж я під великим секретом повідомив йому, що Гуннар йоренсен не хто інший, як товариш Лауренц, він потроху розбалакався. Навіть прийняв від мене партійне доручення. Я, певне, впорався незле, інакше він нізащо не передав би записки.

Кнуспель порився в нагрудній кишені й дістав клаптик грубого паперу, очевидно, одірваного від цементного мішка. На ньому невправною рукою було надряпано кілька слів. Він подав записку кримінальному радникові.

— Це для його дружини.

Кракмеєр узяв той клаптик і, мовби між іншим, пробіг очима.

— Що розповідав він про Лауренца?

— Небагато. А я ж так витратився. Видно з усього, що ваша Чорна Свічка ледве жевріла. Лауренц усе говорив про якусь подорож, ходив усе із одним старим баском. Той, до речі, щось йому витатуював. На п'яті, каже Мануель.

— Витатуював? Невже? — Кракмеєр ухопився за бік.

— Ніхто не бачив що. Мануель прийшов, коли старий вже закінчив роботу, а Лауренц узував чобота.

Кракмеєр безнадійно змахнув рукою. Кусаючи губу, він утупився в клаптик паперу.

— Жахливий почерк. Що він пише?

Кнуспель, витягши шию, прочитав з його рук і переклав по-німецькому: «Голубко моя, кохаю тебе. Чекай і не бійся. Цілую тебе і Паоло. Твій Мануель».

Кракмеєр скорчив презирливу міну. Кілька секунд у його уяві знов постав бій биків. Спроквола, майже з насолодою він порвав записку на крихітні шматочки і кинув під лаву.

— Негоже так, гауптштурмфюрере,— сказав Кнуспель.— Паоло його син. Йому чотири роки.

Кракмеєр удав, що не почув докору.

— А що з тим баском?

— Той протримався в таборі всього одинадцять днів.

Кракмеєр подумав про тих чотирьох в'язнів, які ще лишилися живі, і вийняв з кишені вузеньку чорну скриньку, одержану від штурмбанфюрера доктора Шлегеля. В оксамитових ямках лежали дванадцять дрібнокаліберних патронів. Половина їх мала біля денця червоні пояски, половина — зелені. Навіть спостережливій людині не впало б в око те, що кулі в патронах не вставлені, як звичайно, а з допомогою тоненької різьби герметично вгвинчені. Незвичність такого способу виготовлення набоїв пояснював викарбуваний напис на скриньці: «Гостре око, спокійна рука — за фюрера, народ і батьківщину! На згадку переможцеві стрілецького свята спілки стрільців міста Гоентана».

Кракмеєр не приховував свого захоплення, коли Шлегель розповідав йому про начинку цих патронів. Замість пороху в гільзі з червоним пояском містилося стільки отрути, що можна було з абсолютною певністю убити десяток людей. Сірий порошок миттю розчинявся у будь-якій рідині, не змінюючи її смаку, і через три години після попадання в організм призводив до смерті. Та не тільки це справило таке враження на Кракмеєра. Патрони з зеленими поясками були начинені надійною протиотрутою. Вона діяла протягом перших двох годин після отруєння. Вживши її пізніше, отруєний помирав від паралічу серця. В його тілі не лишалося слідів отрути. Отже, Шлегель і його люди винайшли досконалий спосіб убивства. Вбивця, наприклад, міг випити разом із своєю жертвою пляшку затруєного вина, не наражаючи себе на небезпеку, йому досить було лиш вчасно вжити протиотруту. І в той час, коли жертва боролася зі смертю, убивця міг бути далеко від місця злочину...

— Одначе, здається, що цей Мануель вам на заваді,— мовив Кнуспель обережно.— Але, якщо хочете знати, спосіб цей не є найвірніший. Шматочок свинцю в живіт — це викликає підозру. А от нещасливий випадок...

Якусь мить кримінальний радник задумано дивився на скриньку, потім зачинив її й сховав.

— Улаштуйте це, Кнуспелю,— сказав він і підвівся. Змахнув кілька невидимих пилинок з костюма.— Мануеля і трьох інших.

— Усіх чотирьох? — Кнуспель наморщив лоба.— Конче треба?

— Ні,— відповів Кракмеєр сухо.— Але старанність ніколи не зашкодить.— Він покинув спантеличеного берлінця й вернувся на стадіон.

На трибунах глядачі пили лимонад, курили й баляндрасили. Все про бугая, що виправдав їхні сподівання, про наступного бугая, сильного, як слон. Тим часом на заскородженому піску арени викаблучувалися два коміки — били один одного носками під зад. Оплески були ріденькі.

— Ви трохи спізнилися,— з посмішкою зустрів Саласон свого гостя.— Тореадор хоч молодий, але вартий уваги. Ви задоволені своїм помічником?

— Що ви маєте на увазі? — Кракмеєр подивився вниз на коміків. Їхні брутальні

1 ... 40 41 42 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Світло чорної свічки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Світло чорної свічки"