Читати книгу - "Капітан Зірвиголова"

— високий релігійний дух, яким весь він пройнятий. Усе тут приписується «божій волі»: доля Трансваалю, захист свободи і прав пригнобленого народу. Коли генерала поздоровляють з перемогою, він відповідає: «На те була воля божа».

Кому довелося бачити, як бури щодня відправляються на свої нічні пости, хто пішки, хто верхи, завжди точно у певний час і в будь-яку погоду, той не може не схилитися перед вищою силою, яка перетворює цих вільних, мов вітер, людей на суворо дисциплінованих воїнів.

Часто-густо вони йдуть на свої пости, зігнувшись у три погибелі під зливою. Легкий одяг ледве захищає їх, навколо безпросвітна темрява, дощ ллє як з відра, а бюргери, наперекір стихії, стоїчно йдуть на свої місця. І так — з дня на день. Притулившись до схилу пагорба, тонучи в грязюці або хлюпаючи по калюжах, вони не сплять до світанку на своїх постах і засинають проти неба, щосекунди готові віддати життя за свою трансваальську батьківщину».

Але повернімося до нашого героя. Зірвиголова прогулювався по табору, розглядаючи все, захоплюючись або відзначаючи хиби. Ній дихав на мовні груди у цій войовничій атмосфері і знову й знову поздоровляв себе з тим, що взяв участь у суворій, повній трагізму боротьбі, від якої залежала доля цілого народу.

Випадково чи ведений передчуттям, він забрів у те місце, де стояв генералів намет.

Невимушено увійшовши в намет, Жан застав там Кроньє. Генерал був один. Він писав, але відірвався від своєї роботи і, дружньо посміхнувшись, сказав:

— Добрий день, Зірвиголово!

— Добрий день, генерале!

— А я саме збирався послати по вас. Ви мені потрібні.

— Радий служити вам, генерале! Я вже й так майже два тижні байдикую.

— І нудитеся?

— Ще б пак! Після висадження мосту у мене ж ні разу не було нагоди поколошматити англійців.

— А коли я дам вам таку нагоду?

— Чудово, генерале! О, коли б зі мною була моя рота Молокососів! Та, на жаль, вона майже вся розсіялась, лишилося якихось тридцять чоловік.

— Повернувшись, ви зможете відновити її у повному складі.

— Отже, мені доведеться кудись поїхати?

— Так… Ви поїдете кур'єром досить далеко, під Ледісміт. Повезете генералу Жуберу надзвичайно важливі секретні документи. На телеграф покластися не можна: англійські шпигуни нишпорять скрізь. Пошта йде надто повільно. Ви мусите рухатися швидше за пошту, поглинаючи шляхи, етапи, залізничні колії, станції, мчати не зупиняючись дні й ночі, уникаючи засідок, вислизаючи від шпигунів, переборюючи сон і втому, і добратися якнайшвидше, за всяку ціну, що б там не було. Ви маєте все потрібне для цього: ви хоробрий, витривалий, заповзятливий, спритний, умієте вийти з усякого становища і ніколи не розгублюєтесь.

— Розпоряджайтеся мною, генерале. Коли накажете вирушати?

— Через півгодини.

— Одному?

— Так, мабуть, було б краще. Але вас можуть убити по дорозі, тому візьміть із собою надійного товариша, який в разі вашої загибелі міг би довести до кінця це доручення або знищити документи, якщо ви будете поранені або взяті в полон.

— В такому разі я візьму свого лейтенанта, Фанфана.

— Ну, що ж, Фанфан, то й Фанфан! А тепер давайте встановимо ваш маршрут, звичайно, без врахування несподіваних дорожніх пригод. Звідси до Ледісміта по прямій триста миль.

«Близько п'ятисот кілометрів», виправив у думці Жан.

— Накиньмо ще п'ятдесят миль на всякі манівці. Звідси до Блумфонтейна[50] по шосе вісімдесят миль. Від Блумфонтейна до Вінбурга ви проїдете залізницею тож вісімдесят миль. Від Вінбурга по шосе до Бетлехема вісімдесят п'ять миль. Від Бетлехема до передових бурських позицій під Ледісмітом знову залізницею — близько дев'яноста миль. Якщо Вінбург зайнятий англійцями, — а про це ви дізнаєтеся на вузловій станції Смолдіїл, — ви проїдете поїздом до Кронстада і доберетеся до Бетлехема через Ліндлей. Рекомендую вам якнайменше користуватися залізницею. Найпростіше було б, звичайно, з Блумфонтейна доїхати поїздом до Преторії, а вже звідти спуститися до Ледісміта, але така подорож забере не менше як вісім днів, а може, й більше. Залізниці забиті воєнним спорядженням, і поїзди рухаються повільніше, ніж добрі коні. Тому я раджу вам пересуватися більше шосейними дорогами — це дасть виграш у часі.

— Але, генерале, де і як ми знайдемо коней, вийшовши з вагона?

— А вам вони і не будуть потрібні. До речі, Зірвиголово, ви їздите на велосипеді?

— Аякже, генерале! — відповів Зірвиголова, весь аж засяявши від думки про таку оригінальну подорож.

— Чудово!

— Велосипед — мій улюблений вид спорту, і, не хвалячись, можу сказати: я в ньому дуже вправний.

— Охоче вірю.

Кроньє взяв із стола великий конверт, старанно запечатаний, перев'язаний і з обох боків покритий лаком.

— Ось вам документи. Конверт непромокальний. Зашийте його за підкладку вашої куртки і віддасте особисто в руки генералу Жуберу. Ось перепустка. Вона забезпечить вам допомогу і підтримку в межах території обох республік. Зайдіть на склад, там ви знайдете великий вибір велосипедів. Передбачливий дядько Пауль прислав їх нам сюди разом з іншим спорядженням. А тепер, мій хлопчику, вирушайте, не гаючи ні хвилини. До побачення! Хай захистить вас бог і хай допоможе він вам повернутися живим і здоровим.

Зірвиголова належав до людей, яких ніколи не застукаєш зненацька. Не довго думаючи, він помчав у свій намет і, заставши там Фанфана, зразу ж спитав:

— Фанфан, ти добре їздиш на велосипеді?

І Фанфан відповів поважно і переконливо на промовистому жаргоні вулиці Гренета:

— Питаєш!.. Я ж тренером був. Та ще й яким!

— Тоді ходімо вибирати собі машини — і гайда на прогулянку.

— На війну? На каталці?