Читати книгу - "Дзвін сонця, Олександр Петрович Казанцев"

Граф де Ла Морлієр од природи був тугодум. Поки до його розуму дійшли слова маркіза, герцог Анжуйський вмить зірвав капелюха у себе з голови. Тепер де ла Морлієру нічого не лишалося, як наслідувати його приклад.

Хоч кардинал Рішельє і дивився на Кампанеллу, проте помітив замішання володарів шкідливого “капелюшного привілею”, котрі запізнилися поскидати свої капелюхи. З очевидним небажанням останнім це зробив збентежений мсьє Абель де Сірано де Мов’єр де Бержерак.

Кампанелла тим часом підійшов до Людовіка ХІІІ і висловив йому свою величезну відданість і вдячність, відтак попрохав дозволу передати монсеньйору кардиналу Рішельє листа найсвятішого папи Урбана УІII.

Благословивши ченця, Рішельє взяв пакет, розпечатав його і швидко пробіг очима папське послання.

— Так і є, ваша величність, волею бога я передбачив зміст листа намісника святого Петра. Найсвятіший папа не помилився, вибравши Францію місцем свого довір’я.

Так французький монарх разом із найжорстокішим правителем Франції кардиналом Рішельє і всією знаттю, оплотом реакції та абсолютизму, зустрічали, скинувши капелюхи, Томмазо (Фому) Кампанеллу — автора великого “Міста Сонця”, твору, що через століття став однією з віх при накресленні шляхів у комуністичне майбутнє людства.

Рішельє ж утвердився в очах усіх як особа, що користується особливою увагою папського престолу. Вся ця задумана ним церемонія дала йому привід скасувати в ім’я королівської величі застарілий, запозичений в англійців “капелюшний привілей”, що принижував гідність монархів. Це скасування сприяло ще більшому зміцненню абсолютизму. Щоправда, згодом історики про нього забули.

Що ж до королівського переписувача мсьє Абеля де Сірано де Мов’єр де Бержерака, то він хоч і здійснив свою заповітну мрію не скидати капелюха перед королем, у Дувр його ніколи більше не запрошували.

Підступність може обдурити розум,

але не замінити його.

Сократ

Беручи участь у Тридцятилітній війні, Франція тим часом набувала серед виснажених нею країн “європейської гегемонії”. Це приписав собі в заслугу кардинал Рішельє, досягнувши найвищої влади і загального шанування, хоч війні ще не було видно кінця-краю. Тінню на своїй славі він вважав лише присилувану зухвалим Сірано де Бержераком участь у звільненні Кампанелли, погляди якого, викладені в “Місті Сонця”, обурювали апологета абсолютизму. І кардинал зробив усе можливе, щоб вимушене мовчання тих, хто знав, заодно й самого Сірано, дало змогу сучасникам повірити, ніби звільнення вічного в’язня йшло тільки від папи Урбана VIII, викликане його антиіспанськими настроями. Однак Рішельє припускав, що в майбутньому істина може стати відомою. Мазаріні підказав йому надійний спосіб запобігти цьому. Він попросив під виглядом ватіканської ревізії церковні книги містечка Мов’єр, де парафіяльним священиком був відомий нам кюре. Той не відразу помітив виправлення записів у повернутих книгах про народження й хрещення Савіньєна, сина мсьє Абеля Сірано де Мов’єр де Бержерака. Та коли виявив його, стривожився, хоча спершу й не побачив ніякого практичного смислу в тій помилці. Не бажаючи привернути увагу Рішельє і Мазаріні, він залишив без змін той неправильний запис у церковній книзі.

Плутанина з хрещенням Сірано з’ясувалась аж після його кончини, коли Кола Льобре готував передмову до посмертного видання “Іншого світу”. Він помітив у документах, що Сірано, його одноліток, тепер на п’ять років молодший!

Під час свого бурхливого, сповненого багатьох незвичайних пригод життя Бержерак, звичайно, не підозрював про спосіб зробити неможливою його участь у звільненні Кампанелли через нібито юний вік. Завважити це, як розраховував Мазаріні, могли лише історики майбутнього, яким справжня роль Сірано не буде зрозумілою.

Уява — ось крила, які підносять людину над буденністю.

Сірано де Бержерак

Коли моя повість про юного Сірано де Бержерака була вже завершена і я готувався почати наступну повість про нього, мені зателефонували із Спілки письменників СРСР, а потім із товариства “Франція — СРСР” і повідомили, що зі мною хоче зустрітися паризький журналіст.

Наше побачення мало відбутися в Будинку дружби, що своїм химерним фасадом виходить на проспект Калініна поблизу Арбатської площі.

Я люблю стару Москву і тому пішов на зустріч староарбатськими провулками, де збереглися будиночки “з трьома вікнами”, які завше привертали увагу наших зарубіжних гостей. Адже багатоповерхові “споруди до хмар” вони бачать і в себе на Заході, а от дерев’яні вражають їх, немов картини давньої казки.

Давньою казкою здався мені свого часу й Париж, коли чверть століття тому я бродив його вулицями, наче торкаючись до романтичної історії, і коли мої французькі друзі подали мені думку написати про Сірано де Бержерака.

І тепер, поспішаючи на зустріч із французом у Москві, я чекав нових подробиць із життя незвичайної людини, яка ніби побувала в нашому часі, а потім знову повернулася в епоху жорстоких кардиналів-правителів, бездумних королів, двірцевих пишнот і селянських злиднів.

Ім’я Сірано де Бержерака взяв для своєї героїчної комедії Едмон Ростан, а в дні гітлерівської окупащї Франції воно з’явилося в заголовку підпільної газети борців Опору.

Такою притягальною є сила полум’яного сучасника д’Артаньяна, що прославився не лише шпагою, а й гостротою своїх поетичних творів та філософських думок.

…Французький гість, невисокий на зріст, рухливий, чорночубий, з темними променистими очима та білозубою усмішкою, говорив легко, невимушено, з гуморком. Напівжартома він сказав, що його звати майже так,