Читати книгу - "У відкритому морі, Петро Йосипович Капіца"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вдень вони висиплялись, мили палуби катерів, приводили в порядок механізми, викачували воду і заправлялись пальним, щоб вночі знову бути в хвилинній готовності.
Ночі, на щастя, стояли темні. Видимість була не більше двох-трьох кабельтових. Свіжа погода заглушала шум гвинтів і моторів. Сім походів пройшли щасливо, катери ні разу не попали під промінь прожекторів і непомітно проскакували повз берегові батареї. Тільки під час восьмого рейсу «Дельфін» несподівано налетів на фашистський сторожовик, що патрулював біля берега. Сторожовик запитав пізнавальні.
На «Дельфіні» пасажирів ще не було. Щоб захистити від лиха «Чеем», що йшов позаду на значній відстані, Кльоцко просигналив ліхтарем щось схоже на «вєді» і наказав задраїти ковпаки.
Фашисти, прочитавши неправильну відповідь, пострілом з гармати запропонували зупинитися. Але Кльоцко був упертий. Він посилав у темряву найбезглуздіші сигнали і не поспішаючи відходив у море.
Сторожовик рвонувся в погоню за катером і вже хотів дати другий постріл, як дивний корабель несподівано збурив воду, зробив незрозумілий зигзаг і розвинув таку швидкість, що його не можна було ні накрити залпом, ні наздогнати.
Незабаром, ніби розчинившись у піні, він зовсім зник у темряві.
Сторожовик понад годину кружляв у морі, сподіваючись натрапити на слід зниклого судна, і посилав по радіо попередження в ближчі бази.
А «Чеем» тим часом встиг без перепон підійти до скелястого берега, захопити схованих партизанів і вернутися з ними.
Другого дня в морі з'явилося близько десятка курсуючих вздовж берега торпедних і сторожових катерів. Два з них було видно із спостережного пункту печери. Вони дрейфували за десять-п'ятнадцять кабельтових. Виходити в море було небезпечно. Вхід у печеру був контрольований з обох боків.
— Невже догадуються? — придивляючись до патрульних катерів, бурчав заклопотаний Кльоцко. — Доведеться зачекати трошки. Не показуватися їм.
— Дивитись пильно, — сказав він Чупчуренкові, що заступав вахту. — Особливо коли будуть питати пізнавальні. Записати точно їхні відповіді.
І ось у цей недобрий час прийшло важке повідомлення: «Вбитий лікар крпк Якими завгодно способами вислати вашого км подати допомогу начальникові загону крпк Пунчонок зустріне Пустельникової крпк Начштабу».
— Кого ж пошлемо? — зібравши всіх старих печерників, запитав Тремихач. — Лісові медики самі ледве ноги пересувають, з тутешніми хворими не справляються. Де їм по горах! І морс закрите…
— Там, видно, дуже трудно, — сказав заклопотаний і похмурий заступник начальника штабу. — В іншому разі вони б не послали такої шифровки.
— Я піду, — зголосилася Катя. — Тут обійдуться без мене. — Зблідле обличчя дівчини було рішучим.
— Тоді не гаючись готовте похідну сумку, Катю. Зручна хвилина може випасти кожну мить, — сказав Тремихач, не дивлячись на неї.
Він знав, що дівчина навряд чи повернеться в печеру, бо висота, до якої їй треба пробиватися, вже була оточена з усіх боків. Вогнем гірських гармат і мінометів фашисти тіснили партизанів до урвищ над морем. Це була найсерйозніша і найвідповідальніша ділянка оборони. Висота прикривала міжгір'я і таємні стежки, по яких партизани просочувалися в тил фашистської лінії облави.
Восьмьоркін вирішив бути з Катею.
— Дозвольте, товаришу мічман, з автоматом супроводити лікаря.
— Це потім. На місці видніше буде, кому супроводити, — відмахнувся від нього боцман. — А зараз катером займіться.
Надвечір на морі знявся вітер, засіяв дрібний косий дощ. Ряба вода важко заворушилась, почала з глухим ревінням битися об підніжжя скель.
Крізь дощову завісу видно було, як заливало і шпурляло на спінених хвилях сторожові фашистські катери. Але вони не кидали своїх позицій, а тінями сновигали біля неясної лінії горизонту.
Вночі негода розійшлася не на жарт. Фашистські катери зникли, але й печерні теж не могли вийти в море: їх біля виходу розбило б об каміння.
Довелося чекати зміни вітру. А вітер змінився аж під ранок. Правда, дощ не вщухав.
— Спробуємо проскочити, — сказав Кльоцко. — Дощ для таких справ — найкраща завіса. Підемо на трофейному. Якщо з берега теж спостерігають, то німці нас вважатимуть за своїх. Одягайтесь тепліше, Катю, і захопіть автомат.
Коли б дівчина хоч трохи розбиралася в морській справі, то вона була б у захваті від боцманського уміння і вправності, з якими він вивів катер із низького й вузького печерного проходу на круту хвилю. Але Каті досить було вловити запах перегорілого бензину і відчути під собою хистку палубу, як її зразу почало нудити, і дівчині все стало байдужим.
Її не освіжили ні дощ, ні вітер. Мучачись від морської хвороби, Катя забралася під брезент, поклала голову на бухту конопляного троса і так сиділа, скоцюрбившись, усю дорогу.
Катер трясло, підкидало і кренило. Надривно завиваючи, він переборював хоч який шквальний вітер, пробивався крізь косматі смуги дощу, грудьми розбивав на бризки зустрічні хвилі.
Та ось катер звернув у води, захищені високими скелями. Гойдання зменшилося. Шумів тільки дощ.
— Вставайте, Катю. — Восьмьоркін торкнув її за плече. — Підходимо до Пустельникової.
Обличчя його було мокре від бризків.
Катя помітила білий вогник, що блимнув під скелею. Катер пішов прямо на спалах.
Шлюпка не вийшла назустріч. На березі в сірому мороці видно було самотню постать Пунчонка. Голова й права рука в нього були обмотані ганчір'ям.
— «Поранений», — догадався Кльоцко.
— Промірювати глибину! — наказав він Восьмьоркіну.
Катер обережно пройшов кілька метрів і ткнувся в піщаний грунт.
Восьмьоркін скочив у воду, підтягнув легке судно ближче до берега і на руках переніс Катю на сушу.
Пунчонок від великої втрати крові ледве тримався на ногах.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У відкритому морі, Петро Йосипович Капіца», після закриття браузера.