Читати книгу - "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"

змагань: 45 виграних, 13 ремісів, 29 програних". "Клюб працював за тяжких матеріяльних умов, бо не мав підмог від міжнародніх організацій, ні від українських мешканців Мюнхена, які не відвідували імпрез УССК-у. Сама прихильність і деяка допомога управи оселі українських політичних в'язнів та управи студентської громади не могли дати клюбові засобів, потрібних для розвитку праці".

І в другому місці в тому самому альманасі: "УССК — Мюнхен — Першун на 1948 рік — осіння рунда". "Єдина нетаборова дружина. Головна прикмета (якщо це можна назвати прикметою) — нерівність. Одної неділі виграш проти сильного противника, а другої — програ проти слабого противника в додаток ще на власному грищі. Брак власної чисельної публіки спричиняв постійний брак грошей в касі".

Крім того, ще кілька статистичних даних, наведених у цьому альманасі: за 1946-47 сезон УССК здобув п'яте місце в клясі першунів: 10 ігор — 8:12 точок; за 1947-48 сезон: четверте місце — 13 ігор — 12:14 точок і в сезоні 1948 році в осінній рунді УССК був на першому місці з трьома грами і відношенням точок 4:2.

Цих кілька згадок та статистичних показників — це тільки бліде відзеркалення того, що діялось в УССК-у за ті два пам'ятні та бурхливі роки. Бо трудно схопити в короткому резюме ці всі моменти емоційних піднесень, сподівань чи розчарувань, тих усіх спроб боротьби за те, щоб вдержатися, тих постійних змін у складі футбольної дружини, що часто ставила під сумнів участь у найближчих змаганнях, боротьбу через постійний брак матеріяльних засобів і потрібного інвентаря, через погане відживлення, а то й голод змагунів, через недостатню підтримку широкої публіки, хоч при наявності майже фанатизму зі сторони нечисленних палких прихильників. Не можна не згадати наших шевчиків — політичних в'язнів, що мали свій верстат в Фіріхшулє і були часто нашими спасителями, бо, як могли, латали наші футболівки, які були для нас сталою проблемою. Тому-то я постараюся згадати різні епізоди тих двох років з життя УССК-у, які напевно краще змалюють тло і дух діяльности нашого клюбу. Про той наш клюб була складена пісня, що співалася на мотив:

"Помаленьку, Федьку, грай, бо м капусту їла" і звучала:

УССК дружина файна є, Добре в футболь грає, І хоч часто програє, Та все гумор має.

Щоправда, той гумор був радше "ґальґен гумор", але він часто рятував нас від чорної розпуки. Бо обставини в Фіріхшулє були здебільша невідрадні й на відміну від усіх інших депівських таборів, що мали унрівську піддержку, Фіріхшулє була на німецькій економіці, що в той час була дуже бідненька і приділи харчів були на рівні концентраційних таборів, зовсім невистарчальні.

У зв'язку з цією ситуацією, став кружляти навіть такий сумний жарт: на питання: "А з чого ви там жиєте на тій Фіріхшулє?" Наш мешканець спокійно відповідав: "Та з привички".

ЗА ВХІД ДО КЛЯСИ ПЕРШУНІВ

Отже, як я прибув до Фіріхшулє, то там уже існувала футбольна дружина, яка, здобувши друге місце в Мюнхенській області, закваліфікувалася по перемозі "Орлика" з Берхтесґадену (це були мої перші змагання) до дальших розгривок до кляси першунів з "Запоріжжям" (Ашафенбурґ), "Беркутом" (Новий Ульм) і "Буревієм" з Ноймаркту. Із тих чотирьох дружин дві мали ввійти до кляси першунів, яка тоді складалася з чотирьох клюбів.

Усі змагуни УССК-у були для мене нові, нікого з них я не знав. Але за кілька тижнів в Мюнхені з'явився Михайло Звонок, колишній співзмагун із станиславівського "Пролому". Він зразу почав кликати мене моїм "проломівським" псевдом Мук. Ціла дружина скоро це підхопила, а особливо по тім, як хтось почув, що якась німка на вулиці кликала свою собачку "Мукі, Мукі". Відтоді "Мук" або "Мукі" прилипло до мене на довгі роки.

УССК-ові вдалось тоді змонтувати досить добру команду. Завдяки старанням нашого палкого прихильника і члена управи, буковинця Миті Молдавана, вдалося притягнути до нас колишнього воротаря чернівецького "Довбуша" — Теофіля Сорочинського. Крім того в оборонних формаціях ми мали тоді таких змагунів, як два брати Кравченюки — Стефка і Осина (Юзька), Любка Стасюка, Василя Петрова й мене, а в нападі Звонка (Тата), Нунаса Смішкевича, Левця Стадниченка, Паша, Купецького та інших. В елімінаційних розгривках ми виграли всі змагання. Залишилися нам були ще останні змагання з "Буревієм" у Ноймаркті. Ми мали вже запевнений вхід до кляси першунів, а на другу позицію мали рівні шанси ще дві команди — "Беркут" (Ульм) і "Буревій" (Ноймаркт). Хто з них увійде до вищої кляси, залежало від того, чи виграємо чи програємо з Ноймарктом. Якщо виграємо, то входить Ульм, якщо ж програємо, то входить Ноймаркт.

І тут на цьому пункті почали робитися різні комбінації та ширитися різні поголоски. Правду кажучи ми, змагуни, в цьому безпосередньої участи не брали, бо ті всі справи йшли через наших прихильників. У всякому разі, до нас доходили поголоски, що з Ульму приїздили якісь нібито представники "Беркута" (чи вони були управнені, чи ні, це не було ще відоме), котрі начебто обіцяли певні блага в формі консервів і 10 картонів американських сигарет, щоб тим способом заохотити нас до особливих зусиль і перемогти Ноймаркт.

З другої сторони, наші прихильники, які були замішані в тому, захопилися ідеєю, чи не можна б дістати якоїсь подібної або й кращої пропозиції від Ноймаркту. До того, здасться, був причетний господар УССК-у Дозьо Кордуба, який був мешканцем табору в Ноймаркті і мав там відповідні зв'язки.

Поза тими всіма поголосками нічого певного не було, і ми виїхали на те останнє змагання до Ноймаркту