Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

мовчки, а ще більшою мукою було слу­хати, як та зухвала місіс Родон теревенить на будь-яку тему, як вона знаходить слово для кожного чоловіка і як вдало жартує, дивитися, що всі чоловіки юрмляться коло неї, й усвідомлювати, що сама вона нікого не цікавить і їй нічого сказати.

У селі леді Джейн любила розповідати казки дітям, які тулилися біля її колін (а разом з ними й малий Родон, що дуже прихилився до тітки); та коли до кімнати заходила Бекі і в її лихих зелених очах спалахував глум, сердешна леді Джейн замовкала від того зневажливого погляду. Її простенькі вигадки злякано розбігалися, немов казкові феї від могутнього злого духа. Вона не могла зібрати докупи думок, хоч Бекі ледь глузливим тоном просила її розпові­дати далі ту чарівну казку. З свого боку, лагідні думки й прості радощі були Ребеці гидкі, суперечили її натурі, вона ненавиділа людей, яким вони подобалися, не зносила дітей і тих, хто любив їх.

- Не люблю нічого дитинячого,- сказала вона якось лордові Стайну, передражнюючи леді Джейн та її манери.

- Як дехто не любить свяченої води,- відповів його милість, глузливо вклонившись, і хрипко зареготав.

Отож ці родички не часто бачили одна одну, хіба що дружині меншого брата щось було потрібне від леді Джейн,- тоді вона приходила до неї. Вони запопадливо називали одна одну «голубонькою» і «серденьком», але загалом уникали зустрічі. Зате вже сер Пітт, хоч який був завантажений, щодня знаходив час навідатись до не­вістки.

Того дня, коли він уперше був присутній на обіді в честь голови палати громад, сер Пітт скористався наго­дою показатися невістці в парадному вбранні: в старому костюмі дипломата, який він носив, коли був аташе при пумпернікельському посольстві.

Бекі наговорила йому компліментів, з приводу того вбрання і була майже так само захоплена, як дружина й діти, коли він зайшов до них перед від’їздом. Вона сказа­ла, що тільки чистокровний аристократ може дозволити собі одягти такий костюм. Лише чоловікам в давнього роду личать culotte courte. 35 Пітт задоволено глянув на свої ноги, які, щиро кажучи, були не кругліші й не товщі за шпагу, що теліпалася в нього при боці, й вирішив у душі, що він просто чарівний.

Тільки-но він пішов, Ребека намалювала на нього кари­катуру й показала її при нагоді лордові Стайну. Його ми­лість, захоплений надзвичайною подібністю, забрав малю­нок з собою. Він зробив честь серові Пітту Кроулі, зустрів­шись з ним у домі місіс Бекі, і був дуже люб’язний з новим баронетом і членом парламенту. Пітт був вражений тим, що Ребека здобула в цього значного пера таку пошану, що вміла так легко й так дотепно розмовляти й викликала захват в усіх чоловіків, які її слухали. Лорд Стайн висло­вив упевненість, що баронет тільки починає кар’єру громад­ського діяча, заявив, що дуже хоче послухати його виступ. Оскільки вони були сусідами (бо ж Грейт-Гонт-стріт ви­ходить на Гонт-сквер, а її один бік, як усім відомо зами­кає Гонт-гаус), мілорд сподівався, що коли леді Стайн приїде до Лондона, вона матиме честь познайомитися з леді Кроулі. За день чи за два після зустрічі лорд Стайн завіз своєму сусідові візитну картку; його попередника він ніколи так не вшановував, хоч їхні родини мешкали поряд майже ціле сторіччя.

Серед цих інтриг, вишуканих вечірок, розумних, блискучих осіб Родон з кожним днем почував себе дедалі самотнішим. Йому більше не заборонялося ходити до клубу, обідати з неодруженими приятелями, йти й повертатися коли завгодно. Він і Родон-молодший часто навідувалися на Грейт-Гонт-стріт і гаяли час з леді Джейн та її дітьми, а сер Пітт, ідучи в парламент або повертаючись звідти, заглядав до Ребеки.

Колишній полковник годинами сидів у братовому будин­ку, нічого не роблячи й нічого не думаючи. Він тішився, якщо йому давали якесь доручення: піти дізнатися, чи за­прягли коня, покликати служника або розрізати на обід дітям баранячу печеню. Він вибився з колії, зледащів і збайдужів. Даліла полонила його й обрізала йому волосся. Сміливий, безтурботний молодий гульвіса, яким він був десять років тому, пожив у неволі й став млявою, покір­ною, товстою літньою людиною.

А сердешна леді Джейн відчувала, що тепер Ребека по­лонила її чоловіка, хоч, зустрічаючись з місіс Родон, вони й далі називали одна одну «голубонькою» і «серденьком».

 

Розділ XLVI
ТРУДНОЩІ Й ВИПРОБУВАННЯ

 

 

Тим часом наші друзі в Бромптоні зустрічали різдво своїм звичаєм і аж ніяк не весело.

Із ста фунтів, що складали майже весь річний прибу­ток удови, вона звичайно віддавала три чверті батькам за своє і Джорджеве утримання. Ще сто двадцять фунтів присилав Джоз, і таким чином родина з чотирьох душ, ра­зом з дівчнною-ірландкою, яка обслуговувала також Кле­па з дружиною, могла скромно, але пристойно жити, не впадаючи в розпач після невдалих лихих пригод і розчару­вань, ба навіть часом запросити на чай своїх приятелів. Седлі все ще користувався пошаною в родині містера Кле­па, свого колишнього клерка. Той пам’ятав часи, коли він, сидячи на краєчку стільця біля багатого столу купця з Рассел-сквер, випивав келих вина за здоров’я місіс Седлі, міс Еммі та містера Джозефа в Індії. В спогадах чесного клерка минуле здавалося ще величнішим. Щоразу, приходячи зі своєї кухні-їдальні нагору до вітальні пити з міс­тером Седлі чай або джин з водою він казав:

- Це не те, до чого ви колись були призвичаєні, сер,- і так само врочисто й шанобливо випивав за здоров’я леді, як у пору їхнього найбільшого розквіту.

Він дотримувався думки, що міс Мілі чарівно грає на фортепіано, і вважав її найвишуканішою леді. Він ніколи не сідав раніше за Седлі навіть у клубі й нікому не дозво­ляв сказати про нього погане слово. Він бачив колись, як містерові Седлі тиснули руку найвпливовіші люди в Лон­доні.

- Я знав містера Седлі тоді, коли на біржі його мож­на було зустріти разом з Ротшильдом, і сам я завдячую йому всім.

Після нещастя, що спіткало його хлібодавця, Клеп зі своєю чудовою репутацією і бездоганним почерком зумів дуже швидко знайти собі іншу роботу. Один з колишніх компаньйонів старого Седлі був радий скористатися пос­лугами містера Клепа й призначив йому пристойну плат­ню.

- Така дрібна рибина, як я, може плавати й у калю­жі,- казав клерк.

Одне слово, всі багаті приятелі старого Седлі поступово покидали його, але цей