Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

галоп, гей у галоп, галоп, галоп.

Галопом ми мчимо учвал!

(Завмирають.)

ШАРМ (поволі відходить углиб сцени, Владислав слідом за ним): Нудьга. Печія. Нефагт, ледь не інфагкт. Владиславе, згоби-но мені ін’єкцію. (Владислав робить.) Чого ж вона так довго не виходить?

ВЛАДИСЛАВ: Теперка вже тре тилько виглядати!

ШАРМ: І вона завжди сідає на ту лавку?

ВЛАДИСЛАВ: Завжди-презавжди.

ШАРМ: Дай-но того злодійчука. (Владислав виводить Злодійчука на повідці із-за куща). А чого ти його отак, на повідці?

ВЛАДИСЛАВ: Та бо ж він під судом був. Для певності.

ШАРМ: Ну, гагазд. Чи ти втлумачив йому в голову, що тгеба гобити? Повтогюю ще газ. Вона сидить. Як завжди, на тій лавчині, чекає на пгиятельку. На мій знак цей злодюжка закгадається ззаду і хап... щось там цупить у неї — сумочку або хустинку... Тоді я — хап злодюжку і пгедставляюся... ба, ба, звісно. Ясна гіч, за такої ситуація я не тільки маю пгаво, а й пгосто зобов’язаний пгедставитись... А потім запгошую її на вечегю — і побачимо, ха-ха-ха, Фірулетову магмизу! Куплю їй муфту.

ВЛАДИСЛАВ: Усьо так і буде, з вашої ласки...

ШАРМ (начебто присоромлений): Знаєш, Владиславе, ти згозумій, ти збагни, не май мені за зле, я спгавді не хотів би вдаватися по допомогу такого поганця, але не бачу, спгавді не бачу, гозумієш, Владиславе, ну як міг би я, особа з моїми манегами, з товагиства, з моїм виглядом, як я можу отак пгосто зачепити якусь кізочку на лавочці під хгамом... Бо якби це була кокотка або віконтеса, або гегцогиня, або балегинка, або заміжня, або актгисулька — то інша гіч... Але ж не можу я зачіпати таку козу! На лавочці! У сквегі! Навіть не знаю, як я міг би вклонитися їй з дистанції у десять кгоків! Ce n’est pas mon genre[18], ти, гозумієш, Владиславе! А такий кгимінальник і бгодяга може, йому однаково, може не пгосто підійти, не будучи пгедставленим, а й навіть добгатися до її гагдегоба або й до погтмонетки! Пгошу дуже! Я не можу! Він може. Дивний якийсь, напгавду, устгій у пгигоді: я не можу, він може. Отож, ти гозумієш, Владиславе, коли він її... пгодегустує, тоді я вже матиму пгивід до знайомства. А потім куплю їй муфточку й кольє. Ти гозумієш, Владиславе?

ВЛАДИСЛАВ: Усьо так і буде. О-хо-хо, йде! (Ховається разом зі Злодюжкою за кущ.)

Акорд органа.

Із храму виходить Альбертинка разом з Батьками.

МАТИ: Проповідь нашого прелата, яка ж вона, ця проповідь нашого прелата, ох, оце вже мені проповідь, така вже проповідь... Альбертинко, тримайся струнко!

БАТЬКО: Дощу не буде, але сонце теж щось наче... отак... якось... теє...

МАТИ: Цього року кучерики трохи спадають на лоба. З буклею над вушком. Ти бачила, Тинко?

БАТЬКО: Сонце того... теє.. бо й дощу не-е...

МАТИ (до Альбертинки): Що ж ти так ногами кривуляєш, ну чого ти так отими своїми ногами все кривуляєш і кривуляєш? Тинко! Каро Божа! Люди дивляться!

БАТЬКО: Гей! Поглянь, мамо! Бачиш отого, отам?..

МАТИ: У фраку?

БАТЬКО: А бодай би я тріс! Це Шарм!

МАТИ: Шарм? Шарм? Шармусь? Шармулик? Глянь, Тинко, ні, не дивися, що тобі до того, дивися прямо перед собою, каро Божа!

БАТЬКО: У фраку! Знати, прямо з казино, але, мабуть, не до храму, ги-ги-ги!

МАТИ: Що ти, Тинко? Лишаєшся?

АЛЬБЕРТИНКА: Я мушу зачекати Ядзю.

МАТИ: Каро Божа, щоби ти не запізнилася на обід. А куди не слід, не витріщайся. Поправ собі кучерик за вушком. Де твоє рукоділля? Візьми рукоділля, очима не стріляй.

БАТЬКО: Ходи, мамо, ходи, а то запізнимося...

Батьки виходять.

Альбертинка сідає на лавці з рукоділлям.

АЛЬБЕРТИНКА: Мухи. О, мухи. Ядзя. Дерево. Спека. Спека. (Позіхає.)

Шарм шарманськи проходить перед нею в шапокляку.

Альбертинка стріляє очима, крадькома позіхає.

Шарм повертається, знову проходить.

Альбертинка стріляє очима.

Шарм знову проходить.

Альбертинка стріляє очима.

Шарм знову.

Альбертинка стріляє очима.

Шарм іще раз.

АЛЬБЕРТИНКА. Ой-ой! Чого це він? Я спати хочу... (Засинає.)

Шарм подає знак Владиславові, який виходить із-за куща зі Злодійчуком. Нові знаки Шарма. Владислав спускає Злодійчука з повідця, а той, виконавши на волі кілька піруетів, підкрадається до Альбертинки й доволі довго її обмацує.

ШАРМ: Чого він так довго?

АЛЬБЕРТИНКА (крізь сон): О-о-о...

Злодійчук зриває з її шиї медальйон і тікає в бік Шарма, а той збиває його з ніг.

Грім.

Вітер. Буря, негайно вщухає.

ШАРМ: Мегзотнику!

ВЛАДИСЛАВ. Ах, пройдо, пройдо!

ШАРМ (підходить до Альбертинки з медальйоном, який він відібрав у Злодюжки): Дагуйте, пані, що я насмілююся заговогити з вами, адже мене ніхто вам не відгекомендував, але щойно цей злодюжка зловжив вашим безневинним сном і насмілився потягти цей медальйон. Я визнав за обов’язок негайно втгутитись. Однак виявив, що звегтаюся до вас попги те, що мене вам не відгекомендували. Ггаф Гімалай.

АЛЬБЕРТИНКА: О-йо-йой.

ШАРМ (співає й танцює):

Бо я ггаф Шагм!

Ловець на дам!

Гульвіса Шагм,

Безпутник Шагм,

Гей, гегцогині і ггафині,

Міщучки, швачки і мулатки.

Ох-ох, безцінний. Ах, незгівнянний,

А які ж у мене вусики, монокль і ціпочок!

Бо я ггаф Шагм —

Ловець на дам!

АЛЬБЕРТИНКА (співає й танцює):

Я Альбертинка,

Ах, дівчинка-картинка!

Це ніжна ручка моя,

Це зграбна ніжка моя!

Це моє вушко, це мої зубки.

Це носик мій, ой-ой, не твій!

А тут ще усточка мої!

О ти мій сон, чарівний сон!

О ви, о ви, чарівні сни...

Ах, зубки мої, ах, губки мої, ах, язичок мій, так-так, мій, бо він не твій.

Ах, вушка мої, ах, оченята мої, ах, пальченята мої, ні-ні, це не твої.

Ах, декольте моє-є-є,

Воно моє, а не твоє,

О ти мій сон,

О ти мій сон...

Чарівний ти мій сон!..

ШАРМ: Чагівний ти мій сон!

Якщо я вже мав честь вам відгекомендуватися, то чи вільно буде мені пегепочити хвилинку на цій лавчині біля вас, на якнайбільше догечній відстані?..

АЛЬБЕРТИНКА: Будь ласка!.. Пан граф такий ласкавий! Що це? Я спала? Що мені снилося?... Начебто рука... (Присоромлено.) О-о... Такий сон! Рука начебто якось отак... (Крадькома підозріло зиркає на Шарма, торкається до декольте...)

ШАРМ (сконфужений): Це, власне, той злодюжка...

АЛЬБЕРТИНКА: Злодюжка?

ШАРМ: Хіба ви нічого не знаєте?

АЛЬБЕРТИНКА: Що? Спека. Я заснула й бачила такий сон... Рука (підозріло дивиться на Шарма). Але чого ви тут, графе, сидите, що воно вам, графе, нащо ви поряд із такою, як я?..

ШАРМ: Чи мені таки буде дозволено згобити легковажний натяк